Людство за весь період існування ще ніколи не витрачало на охорону здоров’я стільки ресурсів, як нині — за останні 5 років витрати на галузь у світі зросли на 35%. Водночас населення планети, в тому числі і в країнах з розвиненою медициною, не стає здоровішим. Збільшується частка хронічних недуг (їх перелік поповнила нова, медикаментозна, хвороба), а медичні спеціальності настільки «звужуються», що розглядають людину як складний набір окремих механізмів. Зайшовши у глухий кут, медична наука тепер оглядається назад, щоб розгадати таємниці комплементарної медицини, яка віками рятувала людей «голими руками» (порівняно із сучасними технологіями). Чи буде подолано бар’єри між альтернативними методами лікування і досягненнями сучасної медичної науки? Чи об’єднаються алопати і натуропати заради єдиної мети? Чи будуть схід і захід разом, незважаючи на різні філософії лікування людини? Більшість цивілізованих країн уже прийняли такий альянс за основу профілактики та подолання багатьох поширених хвороб і навіть відобразили це у своїх доктринах охорони здоров’я. Однак і досі протистояння методів домінує і кожен із них нагадує окрему планету.
Тетяна ГАРНИК, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина», головний експерт комісії з фітопрепаратів та гомеопатичних засобів Державного експертного центру МОЗ України, доктор медичних наук, професор
За часів Гіппократа лікарі використовували всі відомі на той час методи, і майстерність лікаря полягала в тому, щоб вдало їх поєднати, знайти індивідуальний підхід до людини і лікувати не хворобу, а хворого. Це гасло нині знову стало популярним, але втілити його сучасній медицині поки що не вдається — аж занадто довго ми «ділили» проблеми хворого між окремими напрямками та спеціальностями і ця тенденція й досі диктує свої правила. Так само далеко відійшла сучасна медицина і від натуропатичних методів лікування — із розвитком фармакології та винайденням антибіотиків людство вирішило, що стоїть на порозі подолання усіх хвороб і знехтувало досвідом віків як «застарілим» чи навіть «примітивним». А за тим настало і розчарування — на сьогодні ми змушені боротися з поліпрагмазією, з мікроорганізмами, які виявляють дедалі більшу резистентність до нових і нових антибіотиків, із побічними ускладненнями від вживання фармпрепаратів тощо.
Хочемо ми цього чи ні, але життя змушує нас робити відповідні висновки. В той час як у колишньому Союзі успішно боролися з різного роду «опіумом для народу», зокрема, з народною медициною, розвинені країни світу, в тому числі країни Європи, США, поступово інтегрували комплементарну медицину в класичну, включаючи деякі нетрадиційні методи в перелік послуг, що надаються за рахунок медичного страхування тощо. Як приклад — на сьогодні у США функціонує 46 коледжів натуропатичної медицини, які мають акредитацію на підготовку спеціалістів — кожен лікар, що має бажання вивчати і застосовувати натуропатію у своїй практиці, може це зробити. Такі фахівці працюють у шпиталях поряд з іншими спеціалістами. І то найкраща «пропаганда» поєднання офіційної і комплементарної медицини, яка сповідує цілісний підхід до організму людини і до її сутності в цілому. Саме такі принципи лежать в основі холістичної медицини, яка стане логічним продовженням мистецтва зцілення людини у майбутньому. Так само дедалі більшого визнання набуває принцип превентивності комплементарної медицини, яка проголошує необхідність «лікувати за три дні до народження, а не за три дні до смерті» і доцільність зцілювати людину як витвір природи тим, що ця природа дала їй для життя і здоров’я. Зрозуміло, що класична медицина, яка набагато молодша й орієнтована на винаходи хімії, фізики, новітні технології, більше націлена на «революційні», аніж на еволюційні принципи. Однак за мудрого підходу це не заважає двом різним напрямкам якщо не об’єднатися, то бодай доповнити один одного. Але для того, щоб лікар міг поєднати ці методи у своїй практиці, йому потрібно дати відповідні знання.
Попри те, що в медичних ВНЗ України існують кафедри народної і нетрадиційної медицини, де студентам викладають гомеопатію, фітотерапію, мануальну медицину, рефлексотерапію тощо, така підготовка не є достатньою для того, аби прищепити майбутнім лікарям філософію комплементарної медицини, надати ґрунтовні знання і навички стосовно альтернативних методів, які б вони використовували у своїй подальшій роботі. Сьогодні у нас багато говорять про роль сімейного лікаря у профілактиці різних хвороб, у лікуванні їх початкових стадій. Хто заперечить, що для цього найкраще підходять натуропатичні методи — як безпечні, ефективні, коригуючі загальний стан організму? На жаль, сімейний лікар не володіє достатніми знаннями з цих питань, тож які методи він застосовуватиме для профілактики? Настанови щодо здорового способу життя — це добре. Але за сучасної екології абсолютно здорових людей не знайти і корекції стану м’якими природними засобами потребує більшість пацієнтів. Досі у медичних університетах лікаря навчають, як поводитися з уже хворою людиною, йому викладають енциклопедію хвороб замість енциклопедії здоров’я. Тому лікар не знає, як зберегти і повернути здоров’я — цьому його не вчать.
Щодо східної медицини — це не набір окремих методів, а цілісна філософія лікування, відмінна від інших. Медицина Сходу ніколи не ставила і не ставить за мету усунення наслідків захворювання чи причин, які лежать на поверхні. Там, передусім, дбають про основу здоров’я — здоровий дух, правильні думки, емоційну рівновагу, не розділяючи ці пласти, а поєднуючи їх у єдине ціле. А методи, які використовують (екзотичні, можливо, дивні і загадкові, а іноді й незрозумілі для європейця) — це лише доповнення, штрихи до процесу лікування. В той час, як медицина Сходу досягає успішних результатів у себе на батьківщині, у нас вона не завжди приживається. По-перше, і спосіб життя, і менталітет людей східної та західної цивілізацій відрізняються, по-друге, «висмикування» окремих методів не завжди дає очікуваний результат, по-третє, потрібно, щоб цим займався спеціально навчений спеціаліст, який вчився у східних майстрів упродовж тривалого періоду. Деякі методи, які переходять до нас зі східної медицини, потрібно адаптувати. Наприклад, відома всім рефлексотерапія також прийшла зі Сходу, але про це вже мало хто пам’ятає, настільки широко й успішно вона застосовується нашими лікарями.
Україна — єдина країна пострадянського простору, де офіційно існує спеціальність лікаря з народної та нетрадиційної медицини. Тобто інтегрування народної медицини в практичну охорону здоров’я в нашій країні відбувається не на словах. Хоча особливими успіхами в цьому похвалитися не можна. При державних закладах охорони здоров’я немає відповідних кабінетів, хоча ВООЗ вбачає місце народної медицини якраз у первинній ланці охорони здоров’я (як метод профілактичної, реабілітаційної і комплексної терапії). Цілі та завдання реформування первинної ланки, проголошені на найвищому рівні, також мали б стимулювати розробку стандартів застосування методів народної та нетрадиційної медицини у лікуванні хронічних захворювань і подальше їх наукове вивчення. Але поки що особливої активності в цьому напрямку ми не спостерігаємо.
Алла ДМИТРІЄВА, доктор медичних наук
Гіппократ і Авіценна говорили про те, що вони використовують аюрведичну мудрість. Тому витоки всіх напрямків і медицин світу одні й ті ж. Завдання сучасної медицини — знайти сильнодіючий, дуже ефективний засіб, який спроможний виконати якесь одне завдання. Проблема лише в тому, що такі препарати ефективно працюють кілька років, а от трави, які застосовував Гіппократ, до сьогодні не втратили актуальності і використовуються в сучасній медицині світу. І східна, і слов’янська медицини мають багато різних несуттєвих відмінностей, але у цих традицій — єдиний корінь, тому вони використовують багато спільних методик, підходів, рослин. Їх не можна і не потрібно розділяти. Однак на сучасному етапі східна і західна медицина «розійшлися» на дуже далеку відстань, і це засмучує. Натуропати стверджують: лікування — виключно індивідуальне; алопати не визнають нічого, крім протоколів лікування. Ці дві позиції вже не можуть дійти згоди. Уніфіковані протоколи — це лікування людини середньої статі, середнього віку, в будь-яку пору року тощо. Під такий стандарт підпадає щонайбільше 20% пацієнтів. А з рештою що робити? Знайти спільну мову між протоколами лікування та індивідуалізацією лікування неможливо. Але це потрібно робити в інтересах хворої людини. Тобто якщо людині негайно потрібне оперативне втручання, знеболення після тяжкої травми, лікування інфекційної хвороби, гнійного запалення тощо, тут не до фітотерапії — потрібні досягнення алопатичної медицини. Коли ж людина знаходиться на межі життя і смерті, їй призначають препарати, які, можливо, дуже токсичні, дуже шкідливі, але вони її врятують. З іншого боку, сучасна алопатична медицина не спроможна лікувати хронічні захворювання. Якщо використовувати препарати, які мають побічну дію, курсами по 4-5 місяців на рік, то ми вб’ємо людину. Натомість натуропатичні засоби дуже добре виводять хворого з пастки хронічної патології, повільно зміцнюючи організм, нормалізуючи його функції і вже через рік людина входить у свою звичну колію. Тобто існує поле діяльності для кожного напрямку медицини і не треба воювати за абсолютність жодного з них. Коли ми дійдемо такого розумного компромісу, ми навчимося лікувати людей. І навчимо їх бути здоровими. Приміром, аюрведична медицина вбачає в цьому своє основне завдання. Це абсолютно інший підхід — навчити людину берегти здоров’я, жити активно до останнього подиху. Адже сучасна тенденція подовження тривалості життя ставить пацієнта перед запитанням: «Чи готові ви прожити до 90 років, останні 15 із яких будуть схожі на рослинне існування, наприклад, при синдромі Альцгеймера?»
Подовжити життя — це одне, а зробити його активним — зовсім інше.
Ми співпрацюємо з онкологами, хірургами, акушерами-гінекологами. До нас на курси аюрведичної медицини приходять лікарі різних спеціальностей — ендокринологи, гінекологи, терапевти, хірурги, які використали всі можливості алопатичних методів і не задовольнилися цим. Тому навчаються далі і шукають точки дотику різних напрямків медицини, застосовують їх на практиці. І мають на це повне право після проходження курсу навчання в медінституті й отримання відповідного сертифікату. Нині у країнах Європи (особливо у Німеччині, Австрії, Франції) натуропатія дуже поширена. Навіть та ж страхова медицина, яка вимагає неухильного дотримання протоколів лікування, включає використання фітотерапевтичних препаратів. І якщо пацієнт наполягає на призначенні протизапального засобу рослинного походження, йому не мають права відмовити. Дехто вважає, що ментально люди Сходу і Заходу настільки різні, що їм не підійдуть «чужі» методи. Дійсно, жителі країн Заходу дещо втратили зв’язок із природою та «духом», вони дуже раціональні, як-то кажуть «живуть головою», а не емоціями. Схід, навпаки, дуже містифікований. Індус вважає, що поспішати йому нікуди — все, що не вдалося у цьому житті, надолужимо після реінкарнації. Українська ментальність у цьому плані унікальна, вона позбавлена таких крайнощів і не втратила зв’язків із «духом» природи, не втратила віри, душі, водночас володіє техногенним потенціалом, та й рівень освіченості населення у нас високий. Тож, на мою думку, саме на такому унікальному підґрунті виникне реальний шанс для розвитку нової медицини, яка синтезує все раціональне з досвіду віків і сучасної науки. На підтвердження цього припущення — той факт, що саме в українських медичних ВНЗ наказом МОЗ впроваджено курс вивчення аюрведичної медицини. Важливо поширити це і на програму навчання в медичних коледжах, адже для аюрведичної діагностики потрібні лише руки та знання лікаря. Для алопатичної ж медицини необхідний цілий набір того, чого сьогодні не може забезпечити бюджет. До того ж фахівці, які пройдуть курс такого навчання, зможуть індивідуалізувати режим харчування хворого, дієту, режим навантажень відповідно до пори року тощо. І це потрібно покласти в основу як профілактики, так і лікування, особливо на первинному рівні надання медичної допомоги. Якщо хтось заперечить, що таким премудростям потрібно навчатися лише у знавців східної медицини, заперечу, адже головне хотіти навчитися і докласти до цього максимум зусиль. Тим більше, що копіювати ті знання й автоматично переносити їх на наші умови — також немає сенсу. Приміром, аюрведичне вчення містить у собі своєрідний ключ для поширення знань — їх адаптація відповідно до місця, часу й обставин застосування. Тож коли кажуть, що аюрведі треба вчитися в Індії, я відповідаю запитанням: «Коли починається в Україні сезон мусонних дощів?»
Аюрведа — дуже толерантне вчення, яке запозичує різний досвід, асимілює методи. Тому завойовує дедалі більше прихильників серед людей, які, до речі, можуть дозволити собі в тому числі й дороговартісне високотехнологічне лікування. Із 20-річного досвіду маю такі спостереження: якщо раніше до нас приходили здебільшого ті хворі, які уже пройшли всі «кола» лікування і в усьому розчарувалися, то впродовж останніх 5 років намітилася інша тенденція. З’явився потік молодих людей, які, не чекаючи «катастрофи», приходять на прийом без жодних скарг і заявляють про те, що хочуть підтримувати своє здоров’я на належному рівні і жити довго, не хворіючи. Навряд чи за цим хтось піде до аптеки. А от до сімейного лікаря — можна, якщо він, звичайно, буде використовувати натуропатичні методи.
Валентин СТЕПАНЕНКО, кандидат медичних наук, доцент
Попри те, що нам, українцям, медицина Сходу видається справою екзотичною, вона має спільні корені з цивілізаційною культурою трипільців, «медична» частина якої, на жаль, багато в чому втрачена. Досвід лікарів Давнього Сходу, який нараховує тисячоліття, й донині використовується у В’єтнамі, Китаї, інших країнах Сходу. Відповідно асортимент лікарських рослин, які там застосовують на сучасному етапі, приблизно у 20 разів більший за той, яким послуговується вітчизняна фітотерапія — понад 2 тисячі рослин. А що більший вибір у лікаря, то кращого результату він може досягнути. Ще одна відмінність — європейська медицина лікує хворобу, а східна сповідує принцип лікування людини (не декларативно, а на практиці). Тому починають процес лікування не з прописування пігулок, а із застосування різноманітних методів очищення всього організму. Тож нікого не дивує, що за тим зникає не тільки алергія, а й нормалізується артеріальний тиск, відступає атеросклероз тощо. Локальна патологія в організмі людини лише віддзеркалює загальну патологію, яка проявляється у «слабкій ланці». З цим твердженням, мабуть, погоджуються представники класичної медицини, однак навряд чи враховують його у тактиці лікування пацієнта. Тоді як для медика Сходу — це головне. При тому, що він не ігнорує досягнення західних колег. Приміром, в’єтнамський лікар, де традиційною медициною вважається та, що ми називаємо народною і нетрадиційною, зобов’язаний мати «західний» диплом, в тому числі і «вузьку» спеціалізацію. Але на додаток до основного «західного» фаху він ще здобуває знання зі східної медицини і використовує обидва «багажі» тоді, коли вони найбільш доречні. Східний «розум» не відкидає західні надбання, але живе своїм. На жаль, ми, європейці, схильні до протистояння і тому самі себе обкрадаємо. Та це явище тимчасове. Медицина майбутнього цю помилку чи недалекоглядність виправить. Уже зараз вчені переконані, що в майбутньому роль ліків виконуватимуть продукти харчування з лікувальними властивостями, виготовлені за певними технологіями. Синтетичні ліки погано засвоюються, тоді як фітозасоби і їжа — це природні канали забезпечення організму необхідними речовинами, в тому числі й лікувальними. Прикметно, що вже зараз у США якість харчів і ліків регламентує одна й та ж державна установа.
До речі, свідченням того, що східна медицина готова до інтеграції, є те, що там також використовують медикаментозну терапію. До того ж у них, можливо, більший вибір фармпрепаратів, бо реєстрація ліків там незрівнянно дешевша, ніж, приміром, в Україні. Втім такий широкий вибір не тисне на лікаря східної медицини, він лише дає йому додаткові резерви, якими той навчений користуватися мудро, а отже — обережно. Який метод домінує в тій чи іншій країні, залежить і від ментальності суспільства, і, зрештою, від державної політики, яка повинна націлювати охорону здоров’я на інтеграцію усіх методів, що довели світові свою ефективність. Велика роль у цьому належить і просвітницькій діяльності — населення повинне усвідомлювати переваги тих чи інших методів, їх недоліки і «голосувати» за ширше впровадження того, що безпечно підтримує і відновлює здоров’я.
Ольга КОВАЛЕНКО, президент ВГО «Українська асоціація рефлексотерапії та медичної акупунктури», професор кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук
Східна та західна медицина — два великі напрямки, надзвичайно цікаві та ефективні. Із західним напрямком асоціюють сучасну фармакотерапію. А з медициною Сходу — медицину древню, котрій приблизно 4-5 тисяч років, упродовж яких вона переживала періоди злетів та згасання. На сучасному етапі вона успішно розвивається, уряди країн Сходу вкладають в цей напрям відповідні кошти, оскільки це — візитна картка традицій і культури народів Сходу, передусім Китаю.
Східна медицина — переважно реабілітаційна, спрямована на підвищення рівня адаптаційних ресурсів людського організму, його опірності до негативного впливу зовнішніх чинників — мікробних, вірусних агентів, стресорів тощо. Ще Луї Пастер сказав: «Мікроб — ніщо. Підґрунтя — все». І східна медицина дбає саме про «підґрунтя» — хороший імунітет, нормальний функціональний стан і злагоджену роботу різних органів та систем, посилює чи відновлює адаптаційні сили організму.
У медицині Сходу існує два напрями — немедикаментозний (акупунктура, точковий масаж, дзю-терапія, різноманітні види гімнастки — цигун, йога тощо) та застосування природних засобів рослинного і тваринного походження (зовнішньо або внутрішньо). Західна медицина оперує переважно надбаннями фармакології. Якщо на службі західної медицини існує велика кількість технічно-апаратних діагностикумів, то медики Сходу діагностують за допомогою неапаратних методів — за пульсом, язиком, зоною вушної раковини, райдужкою ока, за станом тканин кистей рук та стоп (су-джок). Адже в організмі людини надзвичайно багато зон-маркерів, які сигналізують про стан її здоров’я чи нездоров’я. Їх ще називають мікроакупунктурними системами.
«Схід» і «Захід» у медицині можуть і повинні ефективно доповнювати один одного. Кожен із них має застосовуватися у свій час. Паралельне ж застосування обох напрямів дуже часто зменшує потребу у медикаментозній терапії, водночас підвищуючи її ефективність і лікування в цілому.
Звісно, більш індивідуалізованою є східна медицина. Адже попри те, що анатомічно організм людини незалежно від місця її народження побудований за однаковими «принципами», існують певні деталі (скажімо, у смуглявих людей вищий поріг больової чутливості тощо), до того ж вкрай важливо враховувати індивідуальні особливості кожної конкретної людини. Втім, обидва напрямки можуть успішно застосовуватися для мешканців різних куточків Землі. Тому і в Україні вже кілька десятиліть поспіль використовуються методи східної медицини. На жаль, до цієї справи часто долучаються люди непрофесійні, без належних знань, які лише дискредитують цей метод. Та й у «західній» медицині трапляються непрофесіонали, чи не так? Тому обидва напрямки потребують розвитку, вдосконалення і, безперечно, «розумних рук», які дружать із розумною головою. Поєднання західної та східної медицини — цілком закономірний процес і його ніщо не зупинить.
Борис СКАЧКО, лікар-терапевт
Перевагою медицини, яку у нас чомусь назвали традиційною (хоча цій «традиції» не більше 200 років), є те, що вона навчилася більш точно діагностувати стан людини і може робити це на ранніх стадіях хвороб. Приміром, діагноз цукрового діабету можна встановити за 3-5 років до того, як він почне бурхливо розвиватися. Однак офіційна медицина, зазвичай, використовує препарати синтетичного походження, що не є благом для людського організму. Навіть якщо йдеться про лікарські засоби рослинного походження — насправді, це пародія на натуропатичну медицину. Бо під час виробництва таких ліків із рослин вилучається лише окрема діюча речовина. А насправді сила рослини не лише в діючій речовині, а й у природному комплексі багатьох інших складових, що впливають на організм всебічно, м’яко, безпечно. Мета натуропатичного лікування — створити комфортні умови для роботи організму. А офіційна медицина йде шляхом «насильного виправлення» певних проявів хвороби. Тобто гіпертоніка приводять у стан норми, збиваючи артеріальний тиск, а те, що при цьому потрібно усунути синдром гіпоксії мозку — це, як кажуть, питання «з іншої опери». Або ж при втраті рухливості суглоба призначають знеболювальні засоби — це своєрідний «наказ» організму припинити подавати сигнали і виконувати те, що йому належить відповідно до норми. Тому я вважаю, що в сучасній медицині найкраще було б поєднати унікальні діагностичні можливості офіційного напряму і профілактичні та лікувальні можливості альтернативних методів. Бо насправді в офіційній медицині кардинально вирішують проблеми пацієнта тільки хірурги. Але патологія, яка потребує хірургічного втручання, — це вже наслідок того, що людина впродовж тривалого часу не займається своїм здоров’ям і своїми хворобами, задавнюючи їх або лікуючи безрезультатно (тим же методом «насилля»). Ніхто не закликає сліпо копіювати альтернативні методи лікування, які успішно працювали давно, за інших екологічних умов на планеті, та й народилися в різних її куточках. Зауважте, навіть за зовнішнім виглядом слов’яни і представники Сходу дуже відрізнялися — перші боролися, застосовуючи силу, важкі мечі, другі винайшли методики боротьби, що потребують витонченості, пошуку вразливих точок, максимальної концентрації тощо. Так і в медицині. Костоправство й акупунктура — різні речі. Однак часи змінюються і методики адаптуються. Деякі працюють успішно й до сьогодні, головне — щоб фахівець був обізнаний. Приміром, різноманітні дихальні гімнастики сходу допомагають регулювати і контролювати стан вегетативної нервової системи.
На сьогодні східна і західна медицина лише шукають точки дотику і це їм дається тяжко, вони поки що знаходяться по різні боки барикад у боротьбі за пацієнта (особливо, якщо врахувати бізнес-інтереси). Однак офіційна медицина здає свої позиції у формуванні культу фармакотерапії.
Років 10 тому людство досягло високого порогу середньої тривалості життя, нині він знову йде на спад, незважаючи на те, що офіційна медицина невпинно і швидко розвивається. Тому вона переглядає свої принципи і підходи до лікування. Ось уже заговорили про необхідність не просто індивідуальних підходів, а й персоніфікованої медицини. На зміну тотальному захопленню антибіотиками прийшло усвідомлення того, що їх слід використовувати лише у крайньому випадку. Нині ми вже «молимося» на профілактику, а це означає, що повертаємося обличчям до «старої ери» медицини, яка базувалася на цих принципах, і шукаємо всі раціональні зерна, незважаючи на те, де вони проростають — на заході чи на сході.
