Комплаєнтність — це своєрідний показник прихильності хворої людини до медикаментозної терапії. Ідеальна мета — досягнення стовідсоткової прихильності. Хоча при будь-якому хронічному захворюванні та довготривалому лікуванні це малоймовірно. Вважається оптимальним, якщо комплаєнтність сягає 80%.
Проблема сьогодення
На жаль, комплаєнтність — це той фактор, який першим впливає на тривалість та ефективність лікування і який не можна обходити, насамперед, при лікуванні різних хронічних захворювань, зокрема, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету та інших ендокринних захворювань, у стоматології, а також патології нирок та органів сечовивідної системи.
Сучасні дослідження, проведені ВООЗ, доводять: комплаєнтність до фармакотерапії при лікуванні ЦД не перевищує 60%, при лікуванні астми та гіпертонії — 40%, даних стосовно урологічних захворювань немає. Ще менша комплаєнтність у дотриманні загального режиму, дієти та ін. — до 30%. Тобто, тільки один із трьох пацієнтів дотримуватиметься рекомендацій лікаря тривалий час.
У стоматології понад 17% хворих на пародонтоз не погодилися вчасно почати терапію, 11% не закінчили курс лікування, майже 21% після закінчення первинного курсу не з’явилися вчасно до свого лікаря. Тобто майже половина пацієнтів були проліковані неадекватно через низьку комплаєнтність.
Невчасне лікування захворювання чи дострокове його припинення завдає шкоди як самому хворому, так і системі охорони здоров’я загалом. Приміром, до 50% випадків декомпенсації серцевої недостатності — наслідок невиконання пацієнтами медичних вимог, а за статистикою США, до 12% усіх госпіталізацій пов’язані з тим, що пацієнти неправильно приймають ліки або взагалі їх не приймають.
ВООЗ виділяє майже 250 факторів, які так чи інакше зумовлюють ставлення хворих до дотримання режиму терапії, призначеного лікарем.
«Комплаєнтність, за моїми спостереженнями, знижується через тривалість захворювання, неефективність попереднього лікування, психологічні зміни пацієнта, недовіру та складність доступу до лікаря, незадоволеність візитами до клініки, фінансові можливості хворого. А що не впливає на рівень комплаєнтності? Стать — рівень довіри як у чоловіків, так і в жінок однаковий. Освіта — хоча в деяких публікаціях зазначено, що пацієнти з низьким рівнем освіти мають гіршу комплаєнтність. Але я особисто цього не помітив. І не впливають, як не дивно, сімейне становище та раса пацієнта. Можливо тому слід намагатися знаходити індивідуальний підхід до кожної людини, — ділиться досвідом професор В. Зайцев. — Дуже знижує рівень комплаєнтності тимчасова відсутність скарг на біль. Якщо пацієнта мало що турбує або взагалі не турбує, то він гірше дотримуватиметься рекомендацій лікаря тривалий час. Так само й під час профілактичного лікування, при якому комплаєнтність не перевищує 20 відсотків».
Терапевтичний альянс — запорука успіху
Одним із найважливіших факторів залишається рівень довіри до лікаря, особливо це стосується хронічних захворювань, коли лікар спілкується з пацієнтом тривалий час та неодноразово. Запропоновано навіть термін «терапевтичний альянс», який характеризує ступінь співпраці лікаря та пацієнта. Основні типи:
- партнерський,
- емпатійний,
- регламентувальний,
- формальний,
- дистантний.
Партнерський тип, коли лікар та хворий разом з’ясовують принципи підходу до курсу та тривалості лікування, дає найкращий результат, адже лікар розуміє емоційний стан пацієнта і готовий надати допомогу, що стимулює вмотивованість лікування з боку хворого. А при дистантному відношенні ризик того, що пацієнт не буде адекватно лікуватись, — найбільший.
«Із власного досвіду знаю, що важливими елементами підвищення комплаєнтності є повага лікаря до пацієнта і рівноправність у взаємовідносинах — це підвищує готовність лікуватися, — продовжує Валерій Іванович. — Слід сформувати адекватне уявлення про хворобу, намалювати «внутрішню її картину», яка б підходила під психотип даного пацієнта».
Розроблено навіть спеціальні психологічні методики, приміром, метод когнітивного втручання («Kompliance Therapy», R.Kemp, A.David), методика оцінки довіри/недовіри в системі відносин «лікар/пацієнт» (Шестопалова Л.Ф., 2013).
«Хворого потрібно запевнити у необхідності закінчення повного курсу лікування, попередити про відсутність швидкого ефекту від лікування, а також пояснити різницю між «не болить» і «вилікувався», — наполягає В.Зайцев. — Пацієнт має бути переконаний: в разі недотримання рекомендацій можливі серйозні ускладнення, про які він повинен знати. Пацієнт має взяти на себе частину відповідальності за лікування — тобто він сам, нарівні з лікарем, відповідальний за позитивний або ж негативний результат лікування. Ефективним прийомом є залучення пацієнта до розробки методики та графіку лікування. Потрібно стимулювати участь хворого в лікуванні, дати можливість проявити якусь ініціативу, наприклад: спробувати скласти разом із ним його власну методику лікування, тривалості курсу тощо».
Кожен лікар мусить бути трішечки психологом
Лікар має не лише стимулювати у пацієнта підвищення готовності лікуватися, а й допомогти змиритися з певними моментами, які неможливо повністю вилікувати. Особливо це стосується стану тих хворих, які тривало й неефективно лікуються. Вони мають свої специфічні особливості, з ними іноді дуже важко працювати без корекції поведінки психологом.
Затрати часу також впливають на ставлення пацієнтів до процесу лікування: якщо час перебування в клініці тривалий, то комплаєнтність знижується. Ну і, звичайно, не варто забувати про ефективність призначених препаратів — в аптеці сьогодні можуть запропонувати зовсім інший препарат, ніж той, що прописав лікар. Потрібно застосовувати різні форми введення ліків, при необхідності періодично міняти, щоб пацієнт приймав їх якнайдовше. До речі, в більшості випадків у старших пацієнтів комплаєнтність вища, ніж у молоді.
Окрім таких непростих для реалізації порад, комплаєнтність залежить і від елементарних речей, на які лікарі іноді навіть не звертають увагу. Приміром, нерозбірливий почерк, виписка ліків на шматках паперу тощо.
«Не дозволяйте собі виписувати рецепти похапцем, так, що не тільки провізор, а й ви особисто через кілька днів не прочитаєте. Я б порадив видавати пацієнту друковані та чітко написані прописи ліків, а також прагнути виписувати не більше 3-4 препаратів, — продовжує Валерій Зайцев. — Якщо потрібно більше — призначайте курсове лікування. Крім того, спробуйте порахувати кількість таблеток, які пацієнт повинен випити за добу або за один прийом, і поставити себе на його місце: я б особисто приймав таку кількість? Зважайте і на кратність прийому ліків: статистика свідчить, що за умови прийому препарату один раз на день комплаєнтність становить 80%, двічі — 70, тричі — 60, чотири рази на день — лише 30 відсотків».
Ольга ФАЛЬКО, для «ВЗ»