Цироз печінки: можливі варіанти?

2230

Матеріал розміщено на правах реклами.

Цироз – найчастіший фінал прогресуючого захворювання печінки різної етіології, що призводить до розвитку хронічної печінкової недостатності, котра своєю чергою спричиняє такі ускладнення, як печінкова енцефалопатія, мимовільний бактеріальний перитоніт, асцит тощо. Цироз печінки є однією із основних причин смерті та поширеною причиною різних прогресуючих захворювань печінки. На жаль, незважаючи на прогрес клінічної медицини, цироз печінки залишається в топ-15 причин смерті в усьому світі.

Незворотні зміни

Іван Бадьїн, провідний фахівець медико-біологічної компанії «БіоПро Стем Технолоджі», кандидат медичних наук
Цироз печінки — наслідок фіб­ротичних перетворень печінкової тканини, виражене рубцювання, котре призводить до незворотної дисфункції органа. Він може бути обумовлений різними чинниками — від вірусних гепатитів В і С, надлишкового та тривалого вживання алкоголю й до аутоімунних факторів. Незалежно від першопричини ці перетворення незворотні. Крім того, вони практично завжди пов’язані з високим ризиком канцерогенезу.

Цироз печінки невиліковний, і його перебіг у більшості пацієнтів поступово прогресує. Тільки-но захворювання досягає стадії декомпенсації й наростають такі його прояви, як жовтяниця, асцит, кровотеча з варикознорозширених вен стравоходу, печінкова енцефалопатія та коагулопатія, дворічна виживаність пацієнтів скорочується приблизно до 50%.

Єдиний варіант лікування декомпенсованого цирозу печінки в термінальній стадії – трансплантація органа, проте навряд чи його можна назвати ідеальним. Хоча пересадка потенційно рятує від смерті, високі витрати, тривалі пошуки донора, смертність, пов’язана з операцією, а також ускладнення, обумовлені неминучою імуносупресією, уможливлюють цей варіант для дуже обмеженої кількості пацієнтів.

Більшість хворих із цирозом печінки взагалі не мають навіть гіпотетично ефективної альтернативи. Це, звичайно, трохи дивно з гістологічної точки зору, оскільки гепатоцити, основні клітини паренхіми печінки, що відповідають за підтримання її функції, дійсно здатні регенерувати. У нормі вони диференціюються із трьох джерел.

  1. Самовідтворенням (що неможливо при цирозі).
  2. З клітин-попередників у печінці, які здатні проліферувати та диференціюватися в гепатоцити (однак у критичних випадках такої диференціації не відбувається).
  3. Зі стовбурових клітин, отриманих із крові, що здатні проникати в печінку і спеціалізуватися в гепатоцити (хоча деталі цього процесу недостатньо вивчені).

Зрозуміло, що при цирозі перші два шляхи закриті. Проте залишається ще один — і вчені ним скористалися!

Альтернатива є!

Останніми роками вченим вдалося розробити для таких пацієнтів альтернативні методи лікування, котрі дають вражаючі результати. Йдеться про мезенхімальні стовбурові клітини: власні мезенхімальні стовбурові клітини в наш час можна застосовувати для вирішення різних завдань регенеративної медицини.

Для регенеративної терапії цирозу печінки досліджували різні типи стовбурових клітин: мезенхімальні стовбурові клітини кісткового мозку (хоча зараз їх отримують із підшкірного жиру або периферичної венозної крові), мононуклеарні клітини кісткового мозку, периферичні CD34-позитивні клітини тощо.

Деякі попередні дослідження дали обнадійливі результати в пацієнтів із пересадженими стовбуровими клітинам аутологічного кісткового мозку — у таких хворих вдалося домогтися поліпшення функції печінки в різних режимах трансплантації стовбурових клітин. Ці дані підтвердили останні дослідження, де поєднання мезенхімальних стовбурових клітин з індукованими макрофагами, отриманими з кісткового мозку, зменшувало фіброз і сприяло регенерації ушкодженої цирозом печінки.


На сьогодні таргетного медикаментозного лікування фіброзу та цирозу печінки, на жаль, не розроблено. Зазвичай єдиним вибором для таких пацієнтів залишається трансплантація печінки.


Та із часом усе ж оптимальними для вищевказаних цілей було визнано аутологічні мезенхімальні стовбурові клітини (МСК), отримані з периферичної крові пацієнта з подальшою культивацією in vitro. Окрім ефективності вони приваблюють лікарів і пацієнтів малоінвазивністю збирання біоматеріалу. Крім того, варто зазначити, що кількість МСК у кістковому мозку не перевищує 0,01%, решта — це клітини мікрооточення, клітини крові, що розвиваються, і вже зрілі елементи крові. Аутологічні мезенхімальні стовбурові клітини, які за допомогою складного високотехнологічного обладнання та біохімічних реакцій отримані з периферичної крові, — набагато кращий з клінічної точки зору матеріал.

Перевірено в дослідженнях

З огляду на відносно молодий вік регенеративної медицини, аутологічні мезенхімальні стовбурові клітини все ж вдалося досить добре вивчити в різних режимах терапії печінкових захворювань (утім, і в лікуванні інших патологій).

Багато досліджень доводять, що терапія стовбуровими клітинами з використанням власних МСК забезпечує значне поліпшення функцій печінки. Наприклад, у пацієнтів після введення стовбурових клітин реєстрували поліпшення показника MELD при термінальній стадії захворювання печінки. (MELD, Model of Endstage Liver Disease — індекс, за яким оцінюють стан пацієнта під час вирішення питання про трансплантацію печінки.)

А в рандомізованому контро­льованому дослідженні, проведеному в 2017 році вченими з Великої Британії, стовбурові клітини допомогли відновити уражену печінку, диференціювавшись у гепатоцити. Для забезпечення швидкості настання терапевтичної дії в цьому випадку також додатково застосовували гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (G-CSF).

Звісно, результати численних клінічних досліджень відрізнялися залежно від дизайну, типу клітин, способів уведення та ступеня ушкодження печінки тощо. Проте так чи інакше огляди і метааналізи підтверджують: МСК відіграють важливу роль у регенерації печінки.

Як уже зазначалося, МСК ефективно перетворюються на гепатоцити, хоча це не єдиний шлях, завдяки якому вони забезпечують репарацію тканини органа. Певну роль у стимуляції ендогенної регенерації печінки відіграють паракринні ефекти. Передбачається, що за терапевтичний ефект МСК відповідають і специфічні молекули — гепатоцитарні захисні молекули VEGF, IGF-1, HGF, IGFBP, а також IL-8, IL-6 та інші цитокіни, пов’язані з регенерацією печінки: інфузії МСК суттєво підвищують їх рівень.

Дуже важливо й те, що результати проведених до сьогодні досліджень у галузі гепатології виявилися позитивними: у разі застосування аутологічних МСК як альтернативного та/або комплексного варіанта лікування цирозу та фіброзу печінки серйозних побічних ефектів не спостерігали.

Звісно, обнадійливі результати цих та інших досліджень стимулюють рух уперед клінічної гепатології. Вже протягом 10 років українці мають можливість отримати допомогу в спеціалізованому центрі медико-біологічної компанії «БіоПро Стем Технолоджі» — закладі, котрий забезпечує позитивні результати та європейський рівень надання послуг.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залишити коментар

Введіть текст коментаря
Вкажіть ім'я