Майор медичної служби Юрій Куцин — кадровий військовий. Із самого початку бойових дій займався формуванням медичної служби 1-ї танкової бригади, військові підрозділи якої згодом рятували бійців у найгарячіших точках антитерористичної операції. Нині Юрій Федорович опікується постраждалими воїнами вже як заступник начальника Чернігівського військового госпіталю. Тож із ситуацією щодо надання медичної допомоги бійцям на всіх рівнях знайомий добре.
Швидка доукомплектація
Юрій Куцин, майор медичної служби, заступник начальника Чернігівського військового госпіталюСпочатку наша бригада несла службу на території Чернігівщини, а вже наприкінці травня її перекинули під Луганськ. Тільки-но почалася антитерористична операція, командування прийняло рішення про підсилення військових частин лікарсько-сестринськими бригадами за рахунок госпіталів. Наприклад, до нашої бригади з Чернігівського госпіталю прибули дві лікарсько-сестринські бригади — до їх складу входили хірург, анестезіолог, терапевт, операційна та медичні сестри. Одна з бригад обслуговувала блокпости, іншу використовували для підсилення медичної роти. Крім того, у нас функціонував пересувний рентгенкабінет, у якому також працювали спеціалісти госпіталю. Вони нам дуже допомогли, особливо в перший момент, коли ми ще не мали пов-ністю сформованого штату лікарів і середнього медичного персоналу. Надалі наші бойові шляхи розійшлися, госпітальні бригади були перекинуті на інші ділянки фронту.
«Соточка» з екіпажем
«Золота година» — стандарт у наданні медичної допомоги в бойових умовах
Невідкладна допомога надається на полі бою, потім пораненого потрібно якомога швидше доправити до лікувального закладу, де йому забезпечать високоспеціалізовану медичну допомогу. І тут велику роль відіграє час, так звана золота година. Тому велику увагу ми приділяли проблемі вчасної евакуації поранених. Вважаю, що на нашому напрямку завдяки узгодженим діям командування частини та медиків вона була налагоджена непогано.
Для тяжкопоранених викликали гелікоптер — він доправляв бійців до Харківського військового госпіталю. Перша лікарська допомога надавалася фактично на передовій, де працювало п’ять лікарських бригад. Поранених із медпунктів по можливості вивозили одразу після надання першої допомоги.
Наступним був рівень кваліфікованої допомоги — районна лікарня у м. Щастя, підсилена військовими медиками. До Щастя від наших позицій було десь 15 км по гарній дорозі, тож поранені потрапляли туди досить швидко. Хочу відзначити професійну роботу місцевих медиків на чолі з лікарем-хірургом Володимиром Карпинським. Вони на той час уже кілька місяців не отримували зарплати, але майже не виходили з операційної, цілодобово допомагаючи як військовим, так і місцевим мешканцям.
Снаряд влучив у бліндаж
Крім того, на нашому напрямку працював 59-й військовий мобільний госпіталь, де допомогу пораненим надавали хірурги дуже високого рівня. Тож у нас були варіанти: ми доправляли потерпілих або до Щастя, або до 59-го госпіталю.
Усіх тяжкопоранених вивозили до Харківського військового госпіталю, бійців із легкими пораненнями (близько 20% від загальної кількості) лікували на місці, й вони одразу поверталися до лав. Із Волновахи, куди нас перекинули восени, поранених в основному евакуювали до Куйбишева, де був розгорнутий польовий госпіталь, із Тоненького та Пісків — до Селідового та Красноармійська, а звідти вже до Дніпропетровська.
Медики під прицілом
Нам дуже пощастило. Незважаючи на те що мої хлопці працювали в найгарячіших точках, за весь час військових дій тільки двох із них тяжко поранили — лікаря Дмитра Клименка та санінструктора Ігоря Трохимця. Дмитро пройшов Майдан, оборону Луганського аеропорту, оточення під Луганськом, а тяжке поранення ноги отримав під час так званого перемир’я. Ігоря тяжко поранили в Луганському аеропорту, й він потрапив у полон до бойовиків. Згодом його обміняли і він проходив тривале лікування в Києві та Чернігові. Зараз Ігор удома, у Прилуках, але ще не зовсім відновився після поранення, йому встановили ІІІ групу інвалідності. Ще два медики отримали легкі поранення. А ось у наших сусідів були значніші втрати, наприклад, у 30-й бригаді загинули лікар і водій швидкої.
Луганщина. Від прямих влучань від швидких залишається лише купа металобрухту
Броньовані санітарні автомобілі — тільки на малюнках
У нас були звичайні машини — УАЗи, із яких вижила одна «Соточка» (так її лагідно називали бійці) — машина з номером «44-56». Зараз вона воює на Донецькому напрямку, але вже з іншим екіпажем (перший демобілізувався та повернувся до мирного життя). Від інших автомобілів залишилися лише купи металобрухту.
Звичайно, усі фронтові медики з великим нетерпінням очікують на МТ-ЛБ санітарний — броньований санітарний автомобіль, на якому можна безпечно вивозити поранених з переднього краю. Але поки що бачать його тільки на малюнках. Тож для евакуації постраждалих бійців наразі мусять залучати БМП і БТР.
Останні хвилини життя. Після прямого влучання машина вже не підлягає ремонту
Забезпечення ліками
Із ліками дуже допомагали волонтери. Я особисто з ними спілкувався й більшою мірою спрямовував їх зусилля на допомогу мобільному госпіталю та районній лікарні у м. Щастя. До них у великій кількості надходили не тільки військові поранені, а й місцеве населення, яке дуже потерпало від обстрілів, тож ці заклади вкрай потребували медикаментів. З іншого боку, у нас було непогане забезпечення й від військово-медичного департаменту. Отримували медикаменти й обладнання з Чернігівського, Київського та Харківського військових госпіталів. Усі наші бійці мали індивідуальні аптечки. Інша річ, що до них входять лише перев’язувальний засіб, протишоковий препарат і джгут, тобто її навіть приблизно не можна порівнювати з НАТівською.
Спеціалізована медична допомога
Півроку тому мене призначили зас-тупником начальника Чернігівського військового госпіталю. Чернігівщина — область прикордонна, тож госпіталь підсилюють медиками, які мають бойовий досвід. Колектив у нас досвідчений, серед медиків є учасники АТО, крім того, близько 70% лікарів брали участь у миротворчих місіях.
Начальник госпіталю, полковник медичної служби, кандидат медичних наук Олександр Слєсаренко теж має чималий бойовий досвід — воював в Афганістані. Тут не живуть тиловими мірками.
Потік хворих до Чернігівського військового госпіталю не припиняється: інколи буває по 50 пацієнтів за добу. Одного разу з Харківського госпіталю до нас одночасно доправили 57 поранених! Тож у медзакладі чітко відпрацьований механізм дій при масовому надходженні хворих, створені лікарсько-сестринські бригади, одночасно діють п’ять операційних і дві перев’язувальні.
У 80% пацієнтів — комбіновані осколкові та кульові поранення різних ділянок тіла, мінно-вибухові травми, закриті переломи кісток, щелепно-лицеві травми, забої тощо. Ми їх доліковуємо, закриваємо рани, крім того, надаємо психологічну допомогу (на базі госпіталю працюють професійні психологи). У багатьох пацієнтів ускладнені поранення кінцівок, зокрема парези. Комплексне лікування вони проходять у нашому госпіталі, потім їх направляють на реабілітацію до військових санаторіїв.
Близько 20% госпіталізованих — пацієнти терапевтичного профілю. Зазвичай мобілізують чоловіків немолодих, а серед них — багато пацієнтів із хронічними захворюваннями серця, печінки, легень, травного тракту тощо. Наприклад, нещодавно в нас лікувався лікар-фронтовик, який просто на ногах переніс інфаркт.
Поранених до Чернігова доправляють в основному із Харківського, Київського та Ірпінського військових госпіталів, крім того, тут лікуються військовослужбовці Чернігівського, Ічнянського, Прилуцького гарнізонів, 1-ї танкової бригади, а також уже демобілізовані учасники АТО.
Луганщина. Ця машина з продуктами та медикаментами, на жаль, так і не доїхала до переднього краю
За час військових дій у госпіталі надали медичну допомогу понад 1800 пораненим у зоні АТО. Це в основному мешканці Чернігівщини, хоча лікуються в нас і жителі інших регіонів України. Були серед них і мої бойові побратими — бійці 1-ї танкової бригади. Я постійно з ними на зв’язку: консультую, даю поради і наголошую на важливості власної безпеки. Це не примха. Адже в разі поранення чи загибелі лікаря страждатимуть бійці. Хто їм тоді надаватиме допомогу?
Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів
Відродження госпіталю
Останні роки для Чернігівського військового госпіталю, який має понад 80-літню історію, були не найкращими. За період з 2005 по 2012 р. ліжковий фонд скоротили в чотири рази (із 400 ліжок до 100). На початку 2013 р. взагалі порушували питання про його ліквідацію.
Із початком військових дій розпочався зворотний процес — ліжковий фонд збільшився вдвічі, частково оновили інвентар, відремонтували частину приміщень, поповнили інструментарій та обладнання. «Зараз Чернігівський госпіталь офіційно розрахований на 200 ліжок, але за потреби може прийняти 300-400 пацієнтів, — говорить Юрій Куцин. — Маємо непогану діагностичну та лікувальну базу: комп’ютерний томограф, ультразвукове й ендоскопічне обладнання, лапароскопічну стійку тощо. Минулого року вдалося обладнати новим устаткуванням три нові операційні та дві перев’язувальні, придбати новий інструментарій для операційних. Завдяки волонтерам, депутатам, просто небайдужим містянам госпіталь отримав інвалідні візки, каталки, телевізори, пральні машини, мікрохвильові печі, електрочайники тощо. Із найвагоміших останніх придбань — сучасний електрокоагулятор для спинення кровотечі під час операцій і функціональні ліжка».
А зовсім недавно Чернігівський військовий госпіталь отримав ще один подарунок від містян. Чернігівські транспортники відремонтували три автобуси: пересувний рентгенкабінет, автобус для перевезення легкопоранених і санітарний «Мерседес».
«Тож, використовуючи свій професіоналізм і спираючись на підтримку небайдужих українців, які допомагають госпіталю, медики роблять усе можливе, аби вилікувати наших воїнів», — запевняє майор медичної служби.
