Дерматологам можна позаздрити — їм на допомогу «тренують» штучний інтелект: нещодавно з’явилося чергове повідомлення про успіхи в роботі над програмою з експрес-діагностики захворювань шкіри. Вдосконалений алгоритм нібито дає змогу штучному інтелекту застосувати аналітичні навички під час порівняння зображень з ураженнями шкіри.
Людина проти машини
Згідно з отриманими результатами штучний інтелект майже зрівнявся у майстерності діагностики з досвідченими дерматологами. А якщо вірити останньому дослідженню, то машина навіть обігнала лікарів: вишукуючи серед 100 тис. зображень симптоми меланоми, вона була більш продуктивною, ніж команда з 58 дерматологів.
Тож, як обіцяють автори алгоритму, невдовзі дерматологічна діагностика проводитиметься з мінімальними затратами. Утім, скептики прогнозують великий відсоток хибних результатів, і як наслідок — чимало випадків несвоєчасного лікування тяжких патологій. Але, схоже, інвесторів програми більше цікавлять гроші: за попередніми підрахунками, штучний інтелект допоможе заощадити американським медичним страховим компаніям 7 млрд доларів за 18 місяців.
Тінь винаходу
Попри всі досягнення програмістів, розробку та впровадження сотень найсучасніших методів візуальної діагностики, у багатих і бідних клініках по всьому світу, як і раніше, популярною залишається проста й дешева лампа Вуда. Це не так уже й дивно, враховуючи зручність її використання та діагностичну точність — сучасні наукові роботи в галузі дерматології буквально насичені доказами її незамінності. Лампа Вуда ось уже понад 100 років допомагає лікарям діагностувати численні інфекційні, запальні та неопластичні патології, й перелік показань до її застосування постійно розширюється.
Винахідником лампи вважають Роберта Вільямса Вуда, відомого фізика початку XX століття. Йому також приписують авторство інфрачервоної й ультрафіолетової фотографії. До того ж він зробив значний внесок в інші галузі прикладної фізики, зокрема оптики, спектроскопії й астрофізики. Узагалі, сфера наукових інтересів цього американського вченого була надзвичайно широкою — за своє життя він опублікував понад 200 оригінальних робіт, які відіграли вирішальну роль у становленні американської прикладної фізики й навіть медичної техніки. Але хоча лампа Вуда, цей маленький, мобільний і легкий у використанні пристрій, і полегшила поколінням клініцистів як діагностику, так і лікування неймовірної кількості хвороб, людина, відповідальна за її винахід, — практично невідома фігура в медицині.
Випадкова любов
Роберт Вільямс Вуд народився 2 травня 1868 року в Конкорді, штат Массачусетс. Його батьку (і, до речі, повному його тезці) на той момент виповнилося 65 років. У минулому лікар, Вуд-старший досяг успіху у цукровій промисловості, і тому зміг забезпечити своєму синові гідне майбутнє. Саме від батька Вуд-молодший успадкував схильність до природничих наук — врешті-решт, вона привела його до Гарвардського університету. Згадуючи його студентські роки в Гарварді, викладачі визнають, що Вуд не досяг значних успіхів у мовах чи математиці, зате компенсував погані оцінки із цих обов’язкових предметів блискучими роботами в цікавих йому галузях — геології, астрономії та… психології. Особливо пильну увагу Вуд приділяв природі галюцинацій: річ у тім, що він сам на них страждав.
Закінчивши Гарвард в 1891 році, Вуд розпочав дослідження у галузі хімії в Університеті Джона Хопкінса. Наступного року він одружився і… захопився фізикою. Його ментором став доктор Генрі Роуленд, який обіймав на той час посаду першого президента Американського фізичного товариства й здобув славу завдяки працям з дифракції світла. Та наприкінці 1892 року Вуд перевівся у Чиказький університет, аби почати свою докторську роботу з хімії, а в 1894-му переїхав до Німеччини з метою продовжити дослідження. У Берліні він знову випадково зіткнувся з фізикою (був запрошений до проведення одного з досліджень), і це остаточно змусило його змінити поле діяльності.
Після 2 років, проведених у Європі, Вуд повертається на батьківщину й отримує місце в Массачусетському технологічному інституті, але майже одразу переводиться до менш престижного Університету Вісконсина. Утім, саме там йому вдалося почати справжню кар’єру: протягом 4 років, що він провів у Вісконсині, Вуд здобув славу одного з найбільш багатообіцяючих молодих фізиків і посів у науковому середовищі гідне місце. Тож, коли в 1901 році помер його колишній наставник Генрі Роуленд, 33-річний Вуд замінив його в Університеті Джона Хопкінса, очоливши кафедру експериментальної фізики
Там він залишився до кінця свого життя: Вуд викладав навіть після виходу на пенсію в 1938-му. Довгі роки студенти згадували свого викладача з особливою любов’ю: він був не тільки талановитим вченим і вчителем — він усіх надихав своїм ентузіазмом.
Протягом 6 найактивніших років наукової діяльності він видавав по 1 науковій статті в місяць. В основному це були роботи з атомної та молекулярної спектроскопії, фізичних і біологічних ефектів високочастотних звукових хвиль, дифракції. Жодна з них не сприймалася як «прохідна», майже всі праці Вуда використовували наступні покоління вчених.
Ближче до дерматології
У 1919 році Вуд представив 3 ультрафіолетові фотографії різних частин людського тіла. На першому фото було зображено обличчя з яскраво флуоресціюючими зубами. На інших — руки, на них флуоресціювали кілька ділянок шкіри. Вуд, який був відомий чудовим почуттям гумору, привернув увагу аудиторії на демонстрації тим, що показував в ультрафіолетовому світлі спеціальної лампи відмінність між справжніми та штучними зубами слухачів.
Слава про ці експерименти перетнула океан, і через деякий час європейські лікарі почали застосовувати лампу Вуда для дерматологічних потреб. У червні 1925 року 2 французькі лікарі, Марго і Девез, опублікували першу оригінальну роботу на тему застосування лампи Вуда в дерматології, відзначивши вклад американця.
Пристрій дав змогу дерматологам поглиблено вивчати склад і структуру шкіри. Від аналізу характеристик нормальної шкіри вчені потім перейшли до досліджень різноманітних дерматозів і почали характеризувати захворювання за його виглядом у світлі лампи Вуда. Згодом за її допомогою класифікували й інфекційні захворювання. З точки зору дерматолога лампа Вуда — ідеальний діагностичний засіб, адже оптимальний метод діагностики має бути простим у застосуванні та забезпечувати точність і послідовність результатів.
За понад 100 років свого існування вона неодноразово довела свою діагностичну цінність і, попри всі технічні інновації та здобутки штучного інтелекту, залишається незамінним інструментом дерматолога.
Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
