Ожиріння не випадково називають неінфекційною пандемією. За даними статистики, кожен третій дорослий і кожна восьма дитина у світі мають зайву вагу. Не виключення у цьому питанні і Україна.
За даними Державної служби статистики у 2020 році нормальну вагу мають 44% українок, надлишкову – 35%, а понад 18% наших співвітчизниць страждають на ожиріння. Схожа ситуація і у чоловіків: нормальна маса тіла лише у 41%, у 45% зафіксовано надмірну вагу, у 13% – ожиріння.
Про вплив ожиріння на роботу організму і безпечні методи зниження маси тіла говоримо з кандидатом медичних наук, лікарем-кардіологом вищої категорії Ларисою Конопляник.
Що таке ожиріння з медичної точки зору?
Лариса КОНОПЛЯНИК, кандидат медичних наук, лікар-кардіолог вищої категорії Ожиріння – хронічне, перманентно прогресуюче захворювання, пов’язане з порушенням енергетичного балансу, гормональної регуляції, метаболізму і гемодинаміки, асоційоване з патологічним накопиченням жирової тканини різної локалізації, що призводить до розвитку інвалідизуючих ускладнень. Найчастіше зустрічаються аліментарно-конституціональне ожиріння та ендокринне, викликане такими первинними захворюваннями, як гіпотиреоз, порушення функції яєчників чи наднирників.
Для класифікації надлишкової маси тіла чи ожиріння, як правило, використовують розрахунок індексу маси тіла (ІМТ):
ІМТ = маса тіла (кг)/зріст2 (м)
При ІМТ 25–29,9 кг/м2 мова йде про надлишкову вагу.
Якщо ІМТ перевищує 30 кг/м2 – це вже ожиріння.
Ще один важливий показник, який необхідно враховувати, – співвідношення окружності талії до окружності стегон (оскільки ІМТ може бути підвищеним, у тому числі, у людей з добре розвиненою м’язовою масою). Щоб отримати необхідні параметри, потрібно виміряти ці показники у сантиметрах і розділити між собою: талію на стегна (в сантиметрах). Ризики для здоров’я кардинально зростають, якщо коефіцієнт для чоловіків вище 0,95, для жінок – 0,85.
Роль генетики переоцінена
Правильно харчуватися – дороге задоволення, яке, на жаль, не кожен може собі дозволити. Доведений факт: чим нижчий рівень достатку в країні, тим більше населення споживає висококалорійну дешеву їжу. Проте, не можна нехтувати і генетичними чинниками. Науці відомо близько 100 генів, які можуть викликати ожиріння. Але щоб вони «прокинулися», їх потрібно розбудити: нераціональним харчуванням, переїданням, малоактивним способом життя. Слід зазначити, що ці гени на зорі людської цивілізації грали позитивну роль. Так, наприклад, за допомогою генів інсулінорезистентності стародавні люди накопичували жир у період достатку, щоб пережити голодні часи. Сьогодні ця функція зберігається, але відкладений жир не витрачається, оскільки їжа доступна в будь-який момент. Так з часом корисні гени стали «шкідливими.
Клінічні наслідки ожиріння і надмірної маси тіла
Люди з надмірною вагою мають знижений імунітет, підвищений ризик розвитку кардіологічних, ендокринних, онкологічних захворювань, хвороб суглобів, психологічних розладів і порушення репродуктивних функцій. Тобто, у сучасному медичному світі ожиріння є міждисциплінарною нозологією.
Гіпертонія. Ризик розвитку артеріальної гіпертензії та надмірної маси тіла/ожиріння є взаємозалежним. Кожні 4,5 кг збільшення маси тіла призводять до підвищення рівня систолічного тиску на 4 мм рт. ст., відповідно, зменшення маси тіла зумовлює зниження рівня як систолічного, так і діастолічного тиску.
Внаслідок поєднання ожиріння з артеріальною гіпертензією порушується вуглеводний обмін, ступінь якого може коливатися від простого зниження стійкості до глюкози до клінічно вираженого цукрового діабету з усіма його проявами.
Порушується згортання крові, а, значить, різко зростає ризик утворення тромбів у судинах життєво важливих органів людини – серця і мозку. Ризик розвитку інфаркту міокарда або інсульту у людей з надмірною масою тіла у 4-6 разів вищий, ніж у людини такого ж віку з нормальною вагою та нормальним артеріальним тиском.
Найменш сприятливим для пацієнта є поєднання артеріальної гіпертонії з так званим абдомінальним типом ожиріння, коли жир переважно відкладається у ділянці живота. Такий жир є гормонально активною тканиною, яка синтезує гормон лептин. Саме цей гормон несе відповідальність за прогресування ожиріння, крім того, виділяє у кровотік вільні жирні кислоти (токсичні для печінки продукти).
Ішемічна хвороба серця (ІХС). Ожиріння – давно відомий фактор ризику. Воно провокує розвиток ІХС, оскільки викликає дисфункцію ендотеліальних клітин, резистентність до інсуліну і коронарний атеросклероз. Найбільш небезпечним у цьому випадку є вісцеральний тип ожиріння (у таких пацієнтів товщина жирової тканини більш виражена навколо серця і судин).
Фібриляція передсердь – стан небезпечний для життя, при якому електрична активність передсердь становить 350-700 імпульсів у хвилину, що не дає їм скорочуватися координовано. Ожиріння підвищує ризик захворювання на 50% паралельно зростанню ІМТ.
Раптова серцева смерть – такий посмертний діагноз пацієнтам з надмірною масою тіла ставлять у 40 разів частіше, ніж людям з нормальною вагою. Цей факт пов’язаний з підвищеною чутливістю серця до електричних імпульсів при ожирінні, що може бути причиною частих і великих шлуночкових аритмій.
Синдром обструктивного апное. При ожирінні розвивається стан альвеолярної гіповентиляції, оскільки огрядні люди нездатні дихати «на повні груди». Сонне апное робить свій внесок у розвиток гіпертонії, аритмій, легеневої гіпертензії, серцевої недостатності, інфаркту міокарда, інсульту, а також активує запальні процеси і підвищує рівень С-реактивного білку (СРБ).
Вага і вірус: як впливає маса тіла на перебіг коронавірусної інфекції
Люди з надмірною масою тіла мають не тільки більше шансів захворіти на COVID-19, у них спостерігається і значно важчий перебіг хвороби внаслідок порушення імунної відповіді і зниження захисного кардіореспіраторного резерву. У таких пацієнтів відзначається більш стійке проникнення вірусу в клітину, розмножується він значно швидше і довше, створюючи безліч своїх копій. Таким чином вражаються великі «площі», що майже неминуче викликає гостру запальну реакцію.
Також важливо розуміти, що вісцеральна жирова тканина є високоактивним органом, який впливає на імунний, ендокринний і метаболічний гомеостаз у всьому організмі. У людей з ожирінням секретуючих жирових клітин значно більше і вони виділяють в рази більше гормонів і запальних цитокінів, що стає причиною розвитку гіперзапалення, дихальної недостатності, тромботичних порушеннь, поліорганної недостатності.
Маршрут пацієнта з надмірною масою тіла
Лікування ожиріння – проблема не однієї спеціальності і не одного лікаря. Це комплексне завдання, у вирішенні якого повинні брати участь терапевти, ендокринологи, кардіологи, неврологи, нефрологи, хірурги. Позиція лікаря, не лише сімейного, але й фахівця вузького профілю, у цьому питанні повинна бути проактивною.
Пацієнтам з надмірною масою тіла незалежно від віку і статі необхідно призначити наступні аналізи:
- загальний холестерин з ліпідограмою(!);
- аналіз на визначення рівня глюкози у крові;
- перевірити рівень гормонів щитоподібної залози.
Таким чином можна попередити розвиток або домогтися раннього виявлення багатьох небезпечних серцево-судинних і ендокринних хвороб.
Варто звернути увагу на лабораторні показники загального холестерину для різних груп пацієнтів:
- для здорових людей – до 5 ммоль/л;
- якщо у пацієнта є захворювання серцево-судинної системи, цей показник потрібно тримати нижче 4,5 ммоль/л;
- у разі наявності у анамнезі цукрового діабету, ішемічної хвороби серця – менше 4 ммоль/л.
Ліпопротеїни високої щільності:
- для чоловіків > 1;
- для жінок > 1,3.
Ліпопротеїни низької щільності:
- у здорових людей <2;
- у людей з серцево-судинними захворюваннями < 1,8.
Принципи зниження маси тіла: поступовість і помірність
Основною метою лікування ожиріння є зниження ризику розвитку супутніх захворювань і збільшення тривалості життя. Як зазначалося раніше, ожиріння аліментарного ґенезу зустрічається найчастіше, а тому надлишковамасатіла вважається модифікованимфактором ризику,тобто таким, на який можнавплинути.
На сьогодні прийнята методика, яка передбачає зменшення маси тіла на 10% від початкової протягом шести місяців. Дослідження, як наукові, так і суто практичні, довели, що зменшення ваги на 5-10% (0,5-9 кг) від вихідного протягом 4-6 міс сприяє зниженню ризику розвитку хвороб серцево-судинної системи на 9%, цукрового діабету ІІ типу – на 44%, зниження загальної смертності – на 20%, смертності від злоякісних новоутворень, асоційованих з ожирінням, – на 40%.
Зниження маси тіла базується на двох основних принципах.
Перший – входити у будь-яку дієту потрібно повільно. Спочатку знижувати у раціоні кількість жирів (при розщепленні 1 граму жиру отримуємо 9 кДж, а при розщепленні 1 грама вуглеводів чи білку – всього 4 кДж). Коли людина звикне споживати менше жирів, можна переходити на наступний етап і скорочувати кількість вуглеводів. Лише така поступова зміна раціону не дозволяє людям повернутися до звичного неправильного харчування.
Другий – поступове зниження маси тіла. Якщо людина втрачає протягом тижня більше, ніж півтора кілограми, то цей процес відбувається за рахунок великих перерв у їжі. Така тактика призводить до застою жовчі і утворенню каменів у жовчному міхурі. Крім того, різке зниження маси тіла сприяє розвиткові неалкогольної жирової хвороби печінки, а у пацієнтів з хворобами серцево-судинної системи може призвести до розвитку аритмії, раптової смерті в зв’язку з атрофією міокарда на тлі недостатнього надходження білка з їжею.
Дієта людини з надмірною масою тіла або ожирінням повинна бути багата складними вуглеводами, клітковиною, містити помірну кількість білків і невелику кількість жирів.
Фізичні навантаження – лише у режимі тренувань, але і в нього треба входити поступово. Відомо, що фізкультура є ефективним засобом боротьби з атеросклерозом: якщо займатися фізичною активністю хоча б 5 разів на тиждень по 40-45 хвилин, то можна домогтися поліпшення стану крові за ліпідними показниками й істотно знизити ймовірність тромбоутворення. А ще рухова активність сприяє розвитку дрібних кровоносних судин і коллатералей, які живлять серцевий м’яз. Прекрасним методом відновлення вважається ходьба. Починати слід з п’ятнадцятихвилинних теренкурів, щодня збільшуючи навантаження на 5 хвилин – і так до досягнення години. Корисними будуть також заняття танцями (2-3 рази на тиждень по 30-40 хвилин), підйом по сходах, їзда на велосипеді, плавання. Рекомендації щодо підвищення фізичної активності хворим з ожирінням мають бути індивідуальними залежно від наявності супутніх захворювань.
Антоніна ЛІВАНДОВСЬКА, «ВЗ»
