Українська репродуктологія використовує всі найсучасніші технології

Репродуктивна медицина – одна з небагатьох галузей в Україні, яка здатна не просто конкурувати з європейською, а у багатьох аспектах є навіть орієнтиром для світової медичної спільноти.

У 1986 році академік Валентин Грищенко заснував на базі Інституту кріобіології відділ репродуктивних технологій, яким керував тоді доктор медичних наук, професор Федір Власович Дахно. П’яти років досліджень вистачило, аби 19 березня 1991 року народилася перша дівчинка після запліднення in vitro. Це стало точкою відліку для подальшого розвитку допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) і репродуктології в цілому в Україні.

З 1999 року (відколи статистичні дані стали збиратися регулярно) до 2015 року кількість циклів допоміжних репродуктивних технологій склала 20 тисяч на рік. Таким чином Україна увійшла в десятку європейських країн–лідерів , що активно застосовують такі технології.

У нас виконуються абсолютно всі сучасні технології, зокрема, ембріоскопія, генетичне тестування ембріонів тощо. Навіть японські спеціалісти замовляють виконання передімплантаційної генетичної діагностики в однієї з українських клінік!

Чого ще вдалося досягти на сьогодні, і що заважає подальшому розвитку репродуктології в нашій країні «ВЗ» розпитала у віце-президента Української асоціації з репродуктивної медицини Валерія Зукіна.

ВЗ Три роки тому українські репродуктологи здійснили справжній прорив – вперше в світі (!) тоді народилася дитина від вагітності після ядерного перенесення. Розкажіть про цей метод, як він розвивається нині?

Валерій ЗУКІН, віце-президент Української асоціації з репродуктивної медицини

– Так, то була визначна подія. Працювали над цією проблематикою вчені багатьох країн світу, але першими досягли успіху саме українські репродуктологи. Суть інновації в тому, що вітчизняним вченим вперше у світі вдалося досягти вагітності після пронуклеарного перенесення ядер батьків в енуклейовану донорську яйцеклітину. Цей метод ще називають методом мітохондріальної донації: ядра жінки та чоловіка переносяться в донорську яйцеклітину, з якої перед тим власне ядро вилучається. В результаті отримуємо реконструйовану яйцеклітину, що містить генетичний набір ядерної ДНК від матері та батька – близько 25 000 генів та цитоплазматичне ДНК від донора – всього 37 генів. Власне через наявність (нехай і невеликої кількості) донорської ДНК в мас-медіа часто застосовують термін «дитина від трьох батьків», хоч це й не так: у дитини завжди двоє батьків.

Цей метод дає можливість мати генетично власних дітей людям, у яких не було на це жодного шансу. Коли ми оголосили про першу вагітність після ядерного перенесення, до нас почали звертатися подружжя, що вже мають дітей, народжених за допомогою інших видів ДРТ, зокрема, замінного материнства або всиновлених. До речі, мама нашого первістка пережила 15 невдалих циклів ДРТ! Ми підтримуємо зв`язок з родиною, а нещодавно у цієї дівчинки з’явився братик і теж завдяки застосування методу ядерного перенесення.

Загалом, завдяки застосуванню mitochondrion replays в світі народилося вже 15 дітей, 11 з них в Україні. Отже, наша країна в цьому напрямку – світовий лідер.

Нині ми розширюємо покази для його застосування. Сьогодні на першому місці стоїть запобігання мітохондріальним хворобам , які зустрічаються з періодичністю 1 випадок на 5-10 тис. новонароджених, на другому – блок розвитку ембріонів (один випадок на 150-200 звернень до центрів ДРТ).

Крім того, вивчається можливість його застосування для отримання нормальних ембріонів у жінок, старших за 40-43 роки, адже у цьому віці такий шанс є тільки у 10-20% жінок. Раніше ми могли хіба що констатувати нормальний ембріон чи ні, зараз же, завдяки розвитку нового напрямку репродуктології – аугментації, можемо поліпшувати ситуацію. До слова, в українських клініках вже понад 15% всіх перенесень ембріонів робиться після їх генетичного тестування. Цей показник засвідчує досить високий рівень технологій репродуктивної медицини.

ВЗ Чим обумовлене це лідерство?

– По-перше, потужний кадровий потенціал – науковий і клінічний. Другим позитивним чинником, безумовно, варто зазначити досить лояльну регуляторну політику держави у цій сфері. До речі, хочу спростувати тезу, яка нині набула розголосу у засобах масової інформації про те, що нібито законодавства у цій сфері в Україні не існує. Законодавство в галузі репродуктивної медицини в нашій країні є, але воно потребує удосконалення. Зокрема, необхідно встановити граничний вік для жінок, які входять до програм ДРТ. Оскільки законодавчо це не прописано, то виникає чимало суперечливих ситуацій і запитань, причому, як в медичній спільноті, так і з боку пацієнтів. Крім того, необхідно визначити статус ембріонів, що знаходяться на зберіганні у кріобанках клінік і центрів репродукції людини: немає чітких визначень, скільки вони мають зберігатися, кому належать, що робити у випадку, коли подружжя розлучилося тощо. Такі аспекти нині не врегульовані.

Експертами Української асоціації репродуктивної медицини розроблений і подається до Верховної Ради України вже протягом трьох скликань проєкт Закону про допоміжні репродуктивні технології, але, на жаль, завжди знаходяться нагальніші питання. Попри те, що законопроєкт пройшов всі погодження і експертизи, зокрема і експертну комісію ВР, справа не рухається. До слова, УАРМ вже підготувала і доповнення до Наказу МОЗ № 787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні». Адже з того часу, як він оновлювався у 2014 році, відбулося чимало змін в сфері допоміжних репродуктивних технологій.

ВЗ Наскільки доступними для українських громадян є подібні технології?

– Це досить болюче питання. Собівартість такої медичної допомоги є досить високою і за умови нинішнього фінансування медичної допомоги в нашій країні вона не доступна для 70-80% українців, які її потребують. Державні програми, котрі є в Україні, виконуються виключно державними клініками, що порушує права пацієнта на вибір установи для лікування. Отже, це не медична, а соціально- економічна проблема.

Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»