Багато недоліків вітчизняної охорони здоров’я списують на чинну систему медичної освіти. Мовляв, наші лікарі багато чого не знають і не вміють. Тільки не зрозуміло, чому їх охоче беруть на роботу за кордоном, та ще й у такій кількості, що в кадровому забезпеченні галузі створюється «чорна діра». У чому ж винна медична освіта і як спокутувати її «гріхи»?
ВЗ Проблем у додипломній медичній освіті з прийняттям Закону України «Про вищу освіту» поменшало?
— Цей закон насправді є реформаторським, він став вагомим кроком уперед на шляху України до європейських стандартів. Однак проблема в тому, що закон набув чинності ще 2014 року, але більшість підзаконних актів, які діяли на той час, досі не скасовано, і вони є чинними — це викликає певні протиріччя. Тобто Уряд повинен прийняти низку підзаконних актів, котрі регулюють такі важливі питання, як переведення і поновлення студентів, їх академічна мобільність, стипендіальне забезпечення, акредитація освітніх програм тощо. Дуже важливою проблемою на сьогодні є низька мотивація студентів до навчання. Адже вони розуміють, що їх майбутнє місце роботи і матеріальний статус залежать не від успішності в навчанні, а від домовленостей, родинних стосунків з головними лікарями, хабарів тощо. У системі МОЗ залишився принцип обов’язкового розподілу випускників-бюджетників, тобто кращі студенти (а на бюджеті, як правило, навчаються студенти з глибшими знаннями) зобов’язані їхати на роботу за розподілом у віддалені села, натомість студенти-контрактники зазвичай влаштовуються в обласних центрах. Тож необхідно підвищувати мотиваційну складову здобувачів вищої освіти шляхом наближення освітніх програм до вимог реального часу та роботодавців через забезпечення належної оплати праці молодих спеціалістів. Місця працевлаштування мають розподілятися між усіма випускниками, незалежно від форми навчання та відповідно до результатів іспитів.
ВЗ Чи відповідає підготовка майбутніх лікарів вимогам часу?
Михайло КОРДА, ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор ВЗ Реформи в галузі охорони здоров’я сприяють підвищенню якості медичної освіти?
— Основною метою реформ має бути вдосконалення роботи галузі, наближення її до європейських стандартів. Нещодавно на розширеній колегії МОЗ представили концепцію побудови нової національної системи охорони здоров’я України, у якій чітко окреслено основні шляхи та методи реформування галузі. Намічено низку кроків, зокрема удосконалення законодавства, зміна системи управління галуззю, впровадження багатоканальності фінансування, гарантування ефективності використання фінансових ресурсів, покращення системи кадрового забезпечення, розробка системи управління якістю медичної допомоги. Усе це, якщо буде запроваджено, сприятиме удосконаленню рівня вищої медичної освіти. Наприклад, у разі багатоканального фінансування галузі медичні заклади отримають стимули до підвищення якості наданих послуг. Поміж ними з’явиться конкуренція, пацієнти обиратимуть кращих фахівців. Тож головні лікарі будуть зацікавлені у висококваліфікованих освічених кадрах, що підвищить мотивацію студентів до навчання та здобуття професійних навичок. Впровадження страхової медицини також дасть змогу підвищити престиж сімейного лікаря (у зв’язку з перерозподілом коштів). У низці країн (Великій Британії, Нідерландах) лікарі загальної практики-сімейної медицини отримують більшу заробітну плату, ніж вузькі спеціалісти.
Відповідно до запропонованої концепції, удосконалення системи кадрового забезпечення галузі має реалізовуватися шляхом планування підготовки медичних працівників з урахуванням реальних потреб (і щодо кількості, і щодо профілю підготовки). Також має бути оновлено навчальні програми до- і післядипломної освіти, збільшено обсяги навчальних годин з оволодіння практичними навичками, забезпечено раціональний розподіл випускників медичних вишів між адміністративно-територіальними одиницями та за видами медичної допомоги. Реалізація концепції передбачає запровадження резидентурної форми післядипломної освіти, що ґрунтується на принципах рівності випускників контрактної та бюджетної форм навчання, рейтинговості в отриманні спеціалізації. З’явиться можливість долучити до цього процесу (а також до всіх аспектів післядипломної освіти, моніторингу оцінки якості навчання) організації професійного та студентського самоврядування. За умови реалізації згаданої концепції ми станемо свідками створення університетських лікарень на базі існуючих закладів охорони здоров’я та вищих медичних навчальних закладів. Хороші перспективи отримає розбудова систем безперервного професійного розвитку та підтримки медичних працівників, розширення доступу до дистанційних форм навчання, забезпечення професійної підготовки й перепідготовки управлінського персоналу системи охорони здоров’я. Тобто ті напрямки реформування, які окреслені в згаданій концепції, підуть лише на користь медичній освіті.
ВЗ Підготовка лікаря розпочинається з відбору абітурієнта. Які плюси і мінуси цьогорічних змін до вступної кампанії?
— Порівняно з попередніми роками з’явилася позитивна динаміка в «командній грі» між Міністерством освіти і науки, приймальними комісіями вишів та абітурієнтами. Особливості цьогорічної вступної кампанії були широко висвітлені у ЗМІ, на регіональних семінарах-нарадах, брифінгах тощо. З іншого боку, роботу приймальних комісій дещо ускладнило внесення (уже двічі!) змін до умов прийому. Водночас це свідчить про намагання МОН оперативно виправляти виявлені недоліки. Удруге поспіль нові форми документів для організації та проведення прийому були затверджені й доведені до ВНЗ лише за кілька днів до початку вступної кампанії.
Як позитив хочу відзначити скасування цільового прийому до медичних закладів — це ще один крок до забезпечення рівного доступу громадян України до освіти.
Проблеми вступної кампанії передусім пов’язані з технічними моментами. Наприклад, сайт «Освіта всім» був недоступним до початку прийому, тому було допущено багато помилок під час подачі електронних заяв. До того ж, працівники центрів допомоги в подачі електронних заяв, створених при університетах, не мали змоги пройти відповідне тренування.
Усупереч постульованому принципу рівного доступу до освіти, у цьогорічних умовах залишили квоти та можливість вступу за співбесідою. При цьому, якщо вступ за квотами обмежений 10% від обсягу держзамовлення, то кількість вступників за співбесідою не регламентується. Найбільшою проблемою стало те, що такий набір здійснюється за рахунок місць інших вступників. У перспективі взагалі доцільно відмовитися від вступу за квотами і розглянути варіант покриття витрат на навчання для абітурієнтів, які мають певні пільги, за рахунок пільгових цільових кредитів на навчання.
ВЗ На які нововведення та їх результати очікують медичні виші з 1 вересня?
— Виокремлю лише найголовніші з них. Зокрема з 1 вересня має запрацювати Національне агентство із забезпечення якості освіти, наділене надзвичайно широкими повноваженнями — від присвоєння університетам статусу національного чи дослідницького до ліцензувань спеціальностей і акредитацій спеціалізованих учених рад. Якщо агентство запрацює на повну потужність, то саме воно, а не міністерство, буде основним органом, із яким університети вирішуватимуть свої справи. У цьому році відбудеться перший набір на нові спеціальності — відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 р. №266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти». Вищі медичні навчальні заклади вже провели роботу з ліцензування спеціальностей галузі знань «Охорона здоров’я» за другим (магістерським) рівнем, і вже з 1 вересня студенти першого курсу навчатимуться за магістерськими програмами. У новому навчальному році ВНЗ розпочнуть підготовку фахівців з вищою освітою за третім (освітньо-науковим) рівнем, тобто готуватимуть докторів філософії. При цьому обов’язковою умовою є виконання освітньої складової загальним обсягом до 60 кредитів.
ВЗ Ідея підпорядкування медичних вишів МОН України не стане топ-новиною?
— Ця ідея не нова, уже кілька разів справа доходила до такого перепідпорядкування, а свого часу ми навіть печатку свою переробляли! Утім, я вважаю, що медичні виші повинні залишатися в системі МОЗ. І можу навести кілька вагомих аргументів на захист свої точки зору. По-перше, ми навчаємо студентів й у лікувальних закладах — поза клінічними базами підготовка медиків неможлива. Університети використовують навчальні площі в лікарнях на основі угод і не вносять орендної плати, оскільки і ті, і ті підпорядковуються одному галузевому Міністерству. У випадку перепідпорядкування медичних вишів МОН усі вони залишаться без клінічних баз або ж за використання останніх буде встановлено високу орендну плату, що не під силу університетським бюджетам.
По-друге, викладачі клінічних кафедр мають бути практикуючими лікарями, займатися лікувальною роботою (а отже, належати до системи МОЗ). Тільки в цьому випадку вони зможуть забезпечити освітній процес на високому рівні. По-третє, пошуки оптимальної моделі охорони здоров’я потребують постійного поєднання науки і практики, тобто для розвитку практичної охорони здоров’я необхідний науковий супровід університетів. Досвід багатьох країн світу засвідчив, що найоптимальнішою моделлю лікарень, які надають спеціалізовану допомогу, є університетські клініки, де поєднуються наука і практика. В Україні їх визнано базовими закладами третинного рівня медичної допомоги. Зрозуміло, що в разі перепідпорядкування медичних університетів МОН про єдність медичної науки і практичної охорони здоров’я можна буде забути, а статус університетської лікарні взагалі стане незрозумілим.
ВЗ Чи прагнуть медичні університети до більшої автономізації, як медичні заклади, і чого очікувати від неї?
— Існує поняття: «Університетська автономія — це форма встановлення та повсякчасного досягнення академічних свобод, що визначається як необхідний ступінь незалежності університету». Автономія університету передбачає передусім самоврядування навчального закладу. Закон України «Про вищу освіту» суттєво розширив університетську автономію, передавши вишам низку повноважень міністерства. Унаслідок цього з’явилася можливість реалізувати деякі академічні свободи: демократичність процедури навчання, вибір викладача та навчальних курсів поза обов’язковим обсягом, формування змісту навчальної дисципліни, вибір керівників структурних підрозділів та керівників закладів вищої освіти, організація освітнього процесу тощо. Однією з важливих ознак автономності вищого навчального закладу є затвердження ним навчального плану. Сьогодні українські ВНЗ розробляють власні навчальні плани, дотримуючись освітньо-професійних програм, самі затверджують нормативи відпрацьованого часу для науково-педагогічних кадрів.
Важливим компонентом автономії є економічна складова. Фінансова автономія ВНЗ — це можливість самостійно розпоряджатися заробленими коштами та відкривати власні рахунки в банках. Проте на сьогодні існують певні обмеження щодо цього, визначені Постановою Кабінету Міністрів від 01.03.2014 р. №65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету». Деякі положення цієї постанови вже відмінено, а повне її скасування дасть змогу університетам значно покращити матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, що позитивно позначиться на якості підготовки фахівців.
ВЗ Як об’єктивно оцінити таку якість? Дехто пропонує створити для цього незалежну агенцію, щоб у вишів не виникало спокус прикрасити оцінку власного «продукту» заради вищих рейтингів?
— «Продуктом» діяльності вишу можуть бути тільки дві категорії: якість підготовки фахівців і якість наукових досліджень. Найкращою оцінкою якості підготовки фахівців є попит на них вітчизняних та іноземних роботодавців. Критерії якості наукових досліджень також відомі. Зокрема це кількість спільних міжнародних проектів, закордонних наукових грантів, наукових публікацій у журналах з імпакт-фактором та їх цитованість.
Ці принципи вже давно працюють у країнах Заходу. Образно кажучи, відомі світові компанії стоять у черзі за кращими випускниками Гарвардського, Стенфордського чи Прінстонського університетів, їх бюджети становлять десятки мільярдів доларів, а якість наукових досліджень вимірюється кількістю Нобелівських лауреатів, які в них працювали чи працюють. І важко уявити, щоб ці університети боролися за присвоєння їм державою якогось спеціального статусу чи переймалися тим, скільки в них заслужених працівників вищої школи.
Переконаний, що ці механізми запрацюють і в нашому суспільстві, особливо коли буде запроваджена страхова медицина, а приватна медицина набуде більшого поширення. Тоді головний лікар чи власник клініки буде кровно зацікавлений, щоб у нього працювали найкращі спеціалісти і «гроші йшли за пацієнтом» саме у його заклад. Такий керівник найматиме на роботу випускників вишу, який готує кращих спеціалістів, а не того, де працює більше академіків чи є спеціальний статус.
У системі МОЗ існує Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація», який оцінює знання студентів-медиків, у тому числі й випускників. Чи потрібна ще одна спеціальна агенція для оцінки їх знань? Де гарантія, що вона виявиться об’єктивнішою? Безперечно, виші зацікавлені в покращенні результатів іспитів «Крок» заради своїх рейтингів, важливо, щоб вони це робили легальними методами. Наприклад, організувавши більше консультацій з дисциплін, які включені до іспиту, або ж відраховуючи з університету студентів, котрі не виконують навчального плану. Загалом для цього має помінятися світогляд керівників і працівників вишів (як і суспільства), щоб принципи моральності та чесності домінували в нашому житті. Я мав нагоду спостерігати, як складали іспити медики в Австрії, США, Канаді. Повірте, викладач міг залишити аудиторію, де перебувало близько 200 осіб, і ніхто при цьому не намагався діставати «шпаргалки» чи списувати в сусіда. Така в них система цінностей. Тож, якщо не зміниться ментальність, жодні додаткові контролюючі чи оцінюючі агенції не допоможуть.
ВЗ У який спосіб підкріпити теорію практикою, адже відмінник з конспектом і лікар зі скальпелем — це не одне й те саме?
— Можу поділитися досвідом нашого університету щодо впровадження практично-орієнтованого навчання. Уже з перших курсів, коли студенти вивчають теоретичні дисципліни, намагаємося «прив’язати» їх знання до клініки. Наприклад, у кожній анатомічній залі розміщено негатоскопи і, вивчаючи анатомію на фізичному тілі, студенти одночасно порівнюють розташування органів на рентгенограмі чи томограмі. Під час вивчення біохімії обов’язковим є самостійне виконання практичної роботи на кожному занятті з наступним аналізом та інтерпретацією отриманих даних. На кафедрі фізіології тематичні кімнати також оснащені відповідним обладнанням, і на кожному занятті студенти виконують практичну роботу (наприклад, знімають кардіограму, енцефалограму, роблять офтальмологічні дослідження) й інтерпретують результати.
Ми запровадили матрикули практичних навичок (за кожною дисципліною), котрі студент повинен опанувати за період навчання. Як і в університетах країн Заходу наші студенти під час об’єктивного структурованого клінічного іспиту мають продемонструвати вміння виконати ту чи іншу маніпуляцію, а також свої комунікативні здібності. Якщо цей іспит не складено — студента не допускають до сесії.
Найважливішим аспектом практичної підготовки майбутніх лікарів є робота в клініці із хворими (на кожному занятті студент має обстежити пацієнта), особливо цінний досвід — виробнича клінічна практика під час літніх канікул.
Також широко впроваджуємо симуляційні технології навчання студентів — на медичному і стоматологічному факультетах створені симуляційні центри, зокрема для відпрацювання навичок домедичної допомоги, серцево-легеневої реанімації, функціональної діагностики та догляду за хворими, акушерської та гінекологічної допомоги, хірургічних маніпуляцій, для практичної підготовки лікарів-стоматологів. Адже практична підготовка фахівців з медицини має надзвичайно важливе значення.
Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»
Точка зору
Василь МОРОЗ, ректор Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, Герой України, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор Один із таких уроків — сумні результати відмови від педіатрів як окремих фахівців. Таким чином, медичні виші України мають повернутися до підготовки педіатрів (про це йшлося на нараді ректорів медичних університетів), і кожен навчальний заклад може передбачати спеціалізацію із цієї дисципліни. На мій погляд, найкраще це робити вже з І курсу.
Пілотні реформи виявили ще одну проблему: в Україні значно зменшилася кількість лікарів вузьких спеціальностей. Тож ми впровадили рейтингову систему навчання студентів — на вузькі спеціальності відбираємо тих, хто дійсно цікавиться певною галуззю.
Нині завершується імплементація нового закону про вищу освіту, основні його елементи вже впроваджено, але очікуємо на зміни до закону, результати яких зможемо спостерігати у віддаленій перспективі. Водночас у галузі охорони здоров’я повинна бути своя вертикаль: МОЗ України має впливати на підготовку медичних кадрів. Оскільки стратегічні питання вищої школи вирішує МОН України, ці міністерства мають тісно співпрацювати, але галузеві проблеми краще вирішувати професіоналам. Тому я вважаю, що медична освіта має бути в підпорядкуванні МОЗ.
Ще одна ідея з’явилася як нововведення цьогорічної вступної кампанії — скасування цільового набору. Не думаю, що це на користь галузі. В Україні й без того не вистачає лікарів (загалом 26 тис.), і переважно в сільської місцевості. Погоджуюся з тим, що без матеріальної зацікавленості молодих спеціалістів цільові прийоми не можуть кардинально змінити ситуації (майбутнього сільського лікаря потрібно заохочувати належними умовами роботи, житлом, високою зарплатою, а вже потім цільовим вступом до університету), але після їх відміни ситуація взагалі стане катастрофічною. Будь-який крок потрібно прораховувати наперед і якомога оперативніше реагувати на нові виклики. Зокрема нині галузь охорони здоров’я України вкрай потребує реабілітологів, медичних психологів.
У цьому році наш університет починає підготовку таких фахівців. Маємо для цього хорошу базу — Інститут реабілітації інвалідів (у складі університету) і відповідну кафедру, до речі, єдину в Україні.
