Цьогорічна Нобелівська премія з фізіології і медицині була присуджена трьом вченим, Харві Альтеру, Чарльзу Райсу та Майклу Хоутону за відкриття вірусу гепатиту С. Перший провів дослідження епізодів виявлення гепатиту після переливання крові, які чітко показали, що непояснені випадки викликаються новим вірусом, другий вперше клонував геном цього вірусу, третій – експериментально довів, що саме цей збудник може викликати гепатит.
З чого починались дослідження гепатиту С
У 1960-х роках американський лікар і науковець Барух Самуель Бламберг визначив один зі збудників гепатиту, що передаються через кров, – вірус гепатиту B. Його відкриття призвело до розробки діагностичних тестів і ефективної вакцини, за що в 1976 році Блумберг був удостоєний Нобелівської премії з фізіології і медицини. Приблизно тоді ж були розроблені тести на вірус гепатиту А. Й у ті ж роки інший лікар, Харві Джеймс Альтер, вивчав випадки гепатиту у пацієнтів, яким було зроблено переливання крові. Він встановив, що значна кількість випадків інфекції не виявлялася ні тестами на гепатит В, ні на гепатит А. Альтер зумів показати передачу невідомої інфекції шимпанзе, й нове захворювання отримало назву: гепатит «ні А, ні В».
Збудника «ні А, ні В» вдалося ідентифікувати через більш ніж 10 років, зрозуміло, що на той час це було нелегко. Втім, співробітник фармкопанії Chiron Майкл Хоутон розробив власну стратегію, за якою досліджував безліч зразків крові, й зрештою домігся свого. Виявленого збудника відповідно назвали по алфавіту.
Залишалося ще остаточно підтвердити, що саме визначений вірус викликає новий гепатит. І це зробив дослідник з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі Чарльз Райс, який описав певну ділянку геному вірусу гепатиту С, необхідну для його реплікації. Разом із колегами він навіть створив систему для вивчення реплікації вірусу гепатиту С, яка з часом зіграла важливу роль в розробці тестів на цей тип гепатиту.
Завдяки спільним зусиллям нобелівських лауреатів 2020 року свого часу було розроблено високочутливі тести, й їхні досягнення були застосовані як підвалини для розробки терапії цієї інфекції. Так з’явилася обгрунтована надія на остаточну перемогу над цим захворюванням – і цього вдалося досягти майже на 100% за допомогою єффективної фармакотерапії.
Проте, на жаль, попередити зараження гепатитом С за допомогою надійної вакцини науковцям ще не вдалося – незважаючи на численні спроби. Й сьогодні у всьому світі на хронічний гепатит С страждає 71 мільйон осіб, значна частина із яких перебуває у зоні ризику розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми.
Фактори «резистентності»
Перші спроби з розробки вакцини проти гепатиту С розпочалися понад 25 років тому, фактично з моменту, коли був ідентифікований вірус гепатиту С. Із тих пір дослідники вивчили на моделях тварин понад 20 потенційних кандидатів у вакцину. Деякі з цих препаратів, розроблених в основному за останнє десятиліття, пройшли обмежену перевірку на людях, але жоден із них не дістався клініки – мало того, навіть не дійшов до фінальної стадїї клінічного розвитку.
Прогрес у розробці вакцин від гепатиту С був повільним з цілої низки причин, серед яких головні наступні:
- унікальні характеристики вірусу. Збудник гепатиту С є більш мінливим, ніж віруси, що викликають гепатит А та гепатит В, від яких вже застосовуються вакцини. Для початку вірус гепатиту С зустрічається щонайменше у шести генетично відмінних формах (генотипах) із декількома підтипами. Наразі визначено близько 50 таких підтипів. У різних частинах світу зустрічаються різні генотипи вірусу гепатиту С (варіанти), відповідальні за більшість випадків інфекцій у певному регіоні. Вакцина має діяти глобально – тобто захищати від усіх цих варіантів вірусу;
- висока мутаційна здатність збудника – як у випадку із вірусом грипу чи ВІЛ. Поява численних варіантів вірусу, здатних уникнути імунної відповіді в організмі господаря, робить завдання із розробки вакцин фактично безнадійною справою. Оскільки геном вірусу гепатита С демонструє високу неоднорідність та мутагенність, створення профілактичної або терапевтичної вакцини проти ВГС залишається нездоланною проблемою;
- відсутність належної кількості експериментальних інструментів, необхідних для перевірки достовірності даних, зокрема обмежені тваринні моделі інфекції гепатиту С. Вірус гепатиту С може заражати шимпанзе, у яких інфекція проходить як у дорослих людей. Однак етичні та економічні проблеми обмежують дослідження з цими приматами. Свого часу моделі тварин зіграли вирішальну роль у встановленні основних парадигм у цих важливих дослідженнях, оскільки вони забезпечують середовище in vivo, яке неможливо відтворити in vitro. Додаткова проблема – відсутність системи культивування in vitro. Стратегії розробки вакцин в основному передбачають передусім гарне розуміння молекулярної біології вірусу. Оскільки вірус гепатиту С не розмножується в культурі клітин, його ідентифікація та фіксація були досить складною справою;
- відсутність клінічних або експериментальних даних, що дозволяли би встановити зв’язок між певним типом імунної відповіді та участю певних детермінант. Ефективна вакцина проти вірусу гепатиту С повинна стимулювати різні аспекти імунної відповіді, проте вони все ще недостаньо вивчені.
Крім того, незважаючи на технічний прогрес, який зробив дослідження економічно доступними, й досі існує невизначеність щодо ролі певних антитіл проти вірусу гепатиту С у боротьбі з інфекцією. Ймовірно, що низка цих невизначеностей буде досить скоро вирішена завдяки зусиллям кількох міжнародних команд, адже незважаючи на появу ефективних методів лікування гепатиту С, потреба у ефективній вакцині зберігається. По-перше, понад половина випадків інфікування залишається недіагностованою, що призводить до уражень печінки чи навіть розвитку гепатоцелюлярної карциноми. А по-друге, є певний відсоток людей (близько 5%), які не відповідають навіть на комбіновану терапію сучасними потужними противірусними засобами.
Вакцина від гепатиту С: надія є
Зараз тривають два клінічні дослідження, які намагаються з’ясувати, чи можна вважати нещодавно розроблені експериментальні вакцини – профілактичну та терапевтичну – безпечними та ефективними для людей.
- Дослідження терапевтичної вакцини за участю людей, які вже хворіють на хронічний гепатит С. Мета дослідження – визначити, чи може експериментальний препарат безпечно та ефективно зменшити показники гепатиту С у крові учасників. Завершення цього дослідження очікувалося в 2020 році, проте через коронавірусну кризу воно «запізнюється».
- Дослідження профілактичної вакцини, у якому взяли участь люди з високим ризиком зараження вірусним гепатитом С. Головна мета цієї роботи – визначити безпеку кандидата вакцин та з’ясувати, чи зменшує він ймовірність зараження вірусом гепатиту С у порівнянні із плацебо.
Останнього кандидата створив фахівець молекулярної та клітинної біології доктор Едуард Сеш із Франції. Після розробки різних вакцини на медичному факультеті Туру він кілька років тому запустив власний стартап ViroCoVax, який зібрав кошти на два проєкти – вакцину від гепатиту С (переможець у конкурсі i-Lab у 2018 році) та вакцину від вірусу Зіка. 44-річний вчений впевнений, що зможе досягти цих цілей за кілька років.
Втім, навіть якщо поточні дослідження дадуть задовільні результати, все одно потрібно буде провести більш масштабні випробування для перевірки отриманого ефекту та визначення найкращого способу застосування препарату.
Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»
Джерело: NCBI, LAREP, The Nobel Prize, ВОЗ, Inserm.fr
Читайте також: від чого залежить довіра до вакцинації?
