Світ завжди поступається дорогою цілеспрямованим людям. Саме ці слова американського письменника Орісона Мардена спадають на думку під час зустрічі з Валентином Піонтковським, завідувачем Центру ортопедії, травматології та вертебрології КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня». Попри досить молодий вік, цього лікаря вважають одним із найкращих фахівців не тільки в області, а й в Україні, його шанують багато пацієнтів, а професійні досягнення визнають за кордоном. За всім цим — неабияка наполегливість, працелюбство та велике бажання рухатися вперед.
ВЗ Що саме спонукало вас стати лікарем-травматологом?
Валентин ПІОНТКОВСЬКИЙ, завідувач Центру ортопедії, травматології та вертебрології КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної радиМені дуже подобалася кардіохірургія, але обставини склалися так, що обрав травматологію. Чи то травматологія обрала мене — хіба ж із долею посперечаєшся? Ще навчаючись у виші, пройшов перше бойове хрещення, коли під час практики на 4-му курсі в Дубровицькій ЦРЛ завідувач відділення дозволив мені самостійно провести операцію на ключиці. Було страшно, хоча я постійно пропадав в операційній і багато асистував. Але після операції просто не тямив себе від щастя, а те відчуття мега-радості пам’ятаю й донині. Позитивні емоції та успіх будь-якої справи, яку робиш уперше, спонукають повертатися до цього знову і знову. Так і вийшло: перша самостійна операція утвердила мене в думці, що професія лікаря — це моє покликання, стала поштовхом до подальшої самореалізації та розвитку.
Після закінчення навчання в медінституті проходив інтернатуру в Чернівецькій лікарні швидкої медичної допомоги. Інтернатура видалася бойовою, бо заклад виконував функцію не тільки міського, а й обласного, тож приймав усіх пацієнтів з політравмами, нейрохірургічного та торакального профілів тощо.
ВЗ Ви спеціалізуєтеся на такій складній частині людського організму, як хребет. Пішли шляхом найбільшого опору?
— На цю стежку мене привела, так би мовити, сама доля. Після інтернатури у 2003 році я поїхав у Хмельницький, де 3 роки працював лікарем-травматологом у міській лікарні та водночас пройшов навчання на курсах в Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України. Саме там я захопився хірургією хребта і почав працювати над тим, щоб її опанувати.
Проблеми патології хребта — дуже специфічні та складані, за них мало хто береться. Наприклад, на той час хірургією хребта не займалися ані в Чернівцях, ані у Хмельницькому. Відтак я почав вивчати досвід найкращих фахівців у цій галузі. Так, у Харкові познайомився з професором Володимиром Радченком, який згодом став моїм науковим керівником, у Києві — з Ігорем Курілцем із Міжнародного центру нейрохірургії, професором Михайлом Хижняком та академіком, професором Євгеном Педаченком з ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України». Згодом вирішив, що мені потрібно пройти курси первинної спеціалізації з нейрохірургії, щоб засвоїти всі аспекти хірургії хребта, і тому вирушив вчитися до Києва.
А після навчання знову повернувся в Чернівці. Там влаштувався асистентом на кафедру ортопедії та травматології Буковинського державного медичного університету та водночас практикував як лікар-нейрохірург у лікарні швидкої медичної допомоги. Саме там уперше на Буковині виконав транспедикулярну фіксацію хребта, стабілізацію шийного відділу хребта сучасними конструкціями, запровадив сучасні методики лікування спондилолістезу, сколіозу та інших тяжких патологій, лікуванням яких у західному регіоні практично ніхто більше не займався.
До того ж протягом двох років був головним позаштатним вертебрологом Чернівецького обласного управління охорони здоров’я. Таку посаду тут ввели вперше в Україні з тим, аби систематизувати медичну допомогу хворим із патологією хребта, оскільки нею займаються лікарі різних фахів — і неврологи, і нейрохірурги, й ортопеди-травматологи, і мануальні терапевти, і лікарі нетрадиційної медицини, і фізіотерапевти.
ВЗ Що ж спонукало вас переїхати на Рівненщину?
— У 2010 році тодішній начальник управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації Віталій Бойко запросив мене на роботу, запропонувавши посаду завідувача ортопедо-травматологічного відділення Рівненської обласної клінічної лікарні. І я погодився. На той момент у Чернівцях працювати було непросто, бо між хірургами і ортопедами-травматологами завжди існувала конфронтація, тож часто нам не вдавалося знайти спільної мови. І в якийсь момент я вирішив змінити все, і не пошкодував. Рівненщина — мій рідний край (я родом із села Висоцьк Дубровицького району), а для хірурга, у принципі, не важливо, де працювати, головне, щоб були умови для роботи, а це насамперед — злагоджений колектив, у якому всі розуміють один одного з півслова. Так, хірургічне відділення — середовище конкурентів. І тут усе просто: заходиш в операційну і показуєш, на що здатен. Можна багато розповідати про те, який ти спеціаліст, читати лекції — тебе або визнають, або ні. Авторитет можна завоювати лише ділом.
ВЗ І вам вдалося не тільки це. Ви перетворили відділення на сучасний центр, відомий далеко за межами області.
— Так, справді: ортопедо-травматологічне відділення значно змінилося за ці роки, як зовні (тут проведено сучасний ремонт), так і внутрішньо, зокрема зміцнило свій матеріально-технічний потенціал та підвищило рівень надання сучасної медичної допомоги пацієнтам. У 2015 році відділення отримало статус центру. Сьогодні тут працюють 17 лікарів, розгорнуто 58 ліжок (25 ортопедичних і 33 травматологічних), на яких щороку проліковують понад 1 тис. пацієнтів не тільки з Рівненщини, а з усієї України. Адже наразі в Рівному хворим надають таку медичну допомогу, по яку раніше вони змушені були їхати за кордон або ж до провідних клінік країни. Збільшилася й кількість оперативних втручань. Так, якщо у 2010 році тут було виконано близько 900 операцій, то у 2017-му — уже понад 2 тис. А хірургічна активність лікарів-травматологів є найвищою не тільки з-поміж хірургічних відділень Рівненської обласної клінічної лікарні, а й серед усіх ортопедичних центрів України і сягає 97,7%. Для порівняння, у 2010 році цей показник становив 45-50%.
Потенціал лікарів центру — дуже великий. Усі вони професіонали, люди, які хочуть і можуть працювати. Наші фахівці щороку проходять стажування в провідних клініках Європи, беруть участь у міжнародних конгресах Федерації європейських асоціацій хірургії хребта, стопи, кисті. Медсестринський колектив також дуже досвідчений і високопрофесійний. Найпершою моєю метою як завідувача було поставити на потік сучасні методики оперативних втручань, бо для цього були всі можливості.
ВЗ Чого вдалося досягти протягом цих років?
— Завдяки спільним зусиллям нашого колективу отримали чудові результати. Наразі наш центр є лідером в області за кількістю проведених оперативних втручань, їх спектром, а також щодо міжнародного співробітництва, оснащення. Деякі методики ми запровадили вперше не те що в області, а в Україні. Відтак Центр ортопедії, травматології та вертебрології КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» став також навчальною базою для лікарів з інших регіонів країни, у тому числі й для відомих науковців із профільних науково-дослідних інститутів. Наприклад, кілька років тому рівненські спеціалісти вперше в Україні запровадили ендоскопічну трансфораменальну мікродискектомію за методикою аутсайд-ін, запропоновану провідним німецьким ортопедом-травматологом Томасом Хугландом.
Дещо подібні трансфораменальні операції виконують колеги в Черкасах і Дніпрі, але наша методика — зовсім інша. Тож наш досвід зацікавив медичну спільноту України (результати використання цієї методики ми презентували на з’їзді ортопедів-травматологів і нейрохірургів України у 2016 році), і з’явилося чимало бажаючих його опанувати. Так, до нашого центру вже приїздили навчатися такі провідні спінальні хірурги, як керівник 2-ї спінальної лазерно-ендоскопічної клініки Інституту нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАМН України, професор Михайло Хижняк, Яків Фіщенко з ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», професор Сайєд Муксен з Одеського національного медуніверситету, відомі нейрохірурги — Костянтин Горбатюк із Вінницького центру цереброваскулярної нейрохірургії, Андрій Гармиш із Київського госпіталю МВС, Костянтин Попсуйшапка та Андрій Попов з ДУ «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М. І. Ситенка НАМН України» (м. Харків), лікарі-практики з Тернополя, Івано-Франківська, Кам’янця-Подільського, Чернівців, Хмельницького. І нам дуже приємно, що Рівненська обласна клінічна лікарня привертає до себе увагу провідних українських медиків-науковців.
Також бригада лікарів нашого центру виконує показові операції в клініках інших областей. Зокрема, ми допомагали запроваджувати метод ендоскопічної мікродискектомії в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні й Інституті травматології та ортопедії НАМН України. До речі, уперше за всю історію існування інститут запросив до себе лікарів із закладу третинного рівня, аби перейняти досвід, і для нас це велике досягнення.
ВЗ Якими ще новими методиками володіють ваші хірурги? Як і де вчитеся новому?
— Фахівці центру останніми роками швидкими темпами запроваджують у свою практику низку сучасних лікувальних методик. Ми опанували епідуральний агезіоліз поперекового відділу хребта при його дегенеративно-дистрофічних ураженнях; пункційну цементну вертебропластику при пухлинах хребта; транспедикулярну фіксацію зі встановленням міжтілової опори; первинне та ревізійне складне ендопротезування кульшових і колінних суглобів; реконструктивні оперативні втручання при переломах кісток таза; коригувальні остеотомії колінного суглоба для уникнення або відтермінування заміни суглоба на штучний ендопротез; відновлення та заміщення локальних дефектів хрящової тканини суглобів нижніх кінцівок з використанням колагенового матриксу; складні реконструктивні втручання при травмах судинно-нервових структур, сухожилкового апарату та закриття дефектів тканин верхньої кінцівки. Стали піонерами в Україні з впровадження методики радіочастотної абляції міжхребцевих дисків, єдині в Західній Україні виконують артро-скопію кульшового суглоба.
З 2016 року на базі Центру ортопедії, травматології та вертебрології працює філія кафедри травматології, анестезіології та військової хірургії факультету післядипломної освіти Харківської медичної академії, що забезпечує регулярні навчальні курси (ПАЦ і ТУ) для ортопедів-травматологів, хірургів, комбустіологів. Крім цього, фахівці центру проводять міжобласні науково-практичні конференції за участю лікарів ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» і провідних фахівців України, Польщі, Німеччини.
Цікаво, що рівненські ортопеди-травматологи виконують показові операції навіть за кордоном. Так, кілька років тому вони навчали методик ендопротезування колег у приватній клініці в Китаї. З минулого року я проводжу лекції на міжнародних курсах зі спінальної хірургії і викладаю європейським хірургам у Польщі. Також з 2003 року є членом Міжнародного товариства мініінвазивної та інструментальної хірургії хребта (ISMISS) і Міжнародного товариства ортопедів-травматологів (SICOT).
Задля опанування найновіших сучасних методик відвідуємо численні міжнародні наукові симпозіуми та багато стажуємося за кордоном. А також часто запрошуємо до центру для обміну досвідом закордонних колег. Так, у нас уже налагоджено співпрацю з лікарем зі світовим ім’ям, професором Евальдом Герінгом з Німеччини, який періодично приїздить у Рівне для проведення консультацій та складних оперативних втручань з приводу патологій суглобів й опорно-рухового апарату.
ВЗ Якось уже так повелося, що кращі українські фахівці, на жаль, виїздять за кордон у пошуках ліпших умов і можливостей. Чи не виникає й у вас таких думок?
— Їхати за кордон, мабуть, уже запізно. Щоб стати там повноправним лікарем, треба щонайменше років сім, почавши все з нуля. А мені вже не хочеться проходити етап асистента, адже я його свого часу пережив, тим більше, що вже багато вмію і знаю свої можливості. Хоча є й інша причина, чому я не прагну за кордон, і вона банальна — я люблю Україну. Якщо всі поїдуть, то хто залишиться тут? А нам треба піднімати державу, галузь охорони здоров’я. І все нам вдається, головне, щоб ситуація в країні була стабільною.
Звичайно, можна було б рухатися далі, наприклад, їхати в Київ або деінде, де більше перспектив і можливостей. Але наразі мені імпонує ситуація, яка склалася в невеличкому німецькому містечку Карлсбад. Там є клініка патології хребта, заснована всесвітньовідомим фахівцем, професором Юргеном Хармсом, котрий відомий свої вагомим внеском у розвиток технологій хірургії хребта. І сьогодні в цю клініку приїздять на лікування пацієнти з Берліна, Мюнхена, з інших великих міст Німеччини. Так само зараз і в Рівне на лікування приїздять пацієнти з різних областей України.
ВЗ Що тоді у ваших найближчих планах?
— Завершення і захист докторської дисертації. Тема, над якою працюю, — дуже цікава. Сьогодні в хірургії хребта багато нових досягнень, і у своїй роботі я хочу висвітлити такі моменти. Думаю, вона буде корисною для практичних лікарів, які зможуть взяти на озброєння ці напрацювання.
Крім того, у мене — щоденні оперативні втручання, консультації, багато робочих поїздок Україною і світом… А ще — улюблені заняття, які сприяють відновленню після роботи: полювання, риболовля, велоспорт і плавання. На жаль, регулярно займатися цим усім не виходить — часу не вистачає. Тим паче, що уваги вимагає і сім’я: 14-річна донька Влада від першого шлюбу та 7-річний син Левко. Уже зараз із донькою плануємо її майбутнє. Я переконую її обрати професію лікаря, визначаємося з майбутнім фахом. А ось у Левка шанси стати хірургом точно є — він сам виявляє неабияку зацікавленість цим фахом, детально розпитує мене про роботу, розглядає муляжі кісток. Тож маю надію, що діти продовжать мою справу.
Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ»
