Симуляційне навчання досі оповите ореолом загадковості. Часто відзначається професійний скепсис щодо опанування нових навичок за допомогою роботизованої техніки. Хіба можна ставитися до робота, як до живого пацієнта, чи не призведе це до нівелювання цінності людського життя? Оскільки всі ми — заручники емоцій та психологічних реакцій (і лікарі також), ці складові симуляційного навчання варто детально розглянути.
Правильна мотивація — запорука успіху
Андрій Загребельний, керівник симуляційного центру (м. Луцьк)Чи можливо подолати психологічний бар’єр?
Василь Лефтеров, завідувач кафедри суспільних наук Одеського національного медичного університету, доктор психологічних наук, професорЯк відомо, симуляційні методи впроваджуються у формі тренінгів — тобто у форматі групи. Без такого навчання будь-які симулятори залишаються лише іграшками. Звичайно, існують й індивідуальні симуляційні програми, але не раз доведено: заняття у групах є ефективнішими як з економічної точки зору, так і з позиції якості та доступності. Незважаючи на специфіку симуляційного навчання, ці тренінги базуються на загальних психологічних закономірностях. Хочу представити дані досліджень цього типу навчання, які проводяться протягом 15 років на різних вибірках спеціалістів. Минулого року ми мали змогу провести таке дослідження на базі Одеського навчально-інноваційного центру практичної підготовки лікаря. Визначаємо тренінг як універсальну систему цілеспрямованого психологічного тренування і розвитку навичок людини залежно від її потреб та діяльності. Філософське кредо тренінгів: істину неможливо визубрити, її потрібно вистраждати.
Наразі таких досліджень симуляційного навчання у медицині дуже мало. На їх основі можна виділити кілька механізмів впливу на лікаря: трансляція, психологічна трансформація, прогрес та маніпуляція. Все, що відбувається на тренінгу у вигляді інформаційних конструкцій (знання та навички, що отримують курсанти), передається у формі трансляції. До цього механізму належать тренінгові ігри, клінічні сценарії, дебрифінги.
У процесі передачі інформації відбувається психологічна трансформація особистості — зміна динамічних стереотипів, яка провокує особисте зростання.
Що ж відбувається із психологічним аспектом особистості під час тренінгів? Ми назвали цей механізм «транспсихічною маніпуляцією». Уявімо навчання у вигляді великої посудини, що наповнена різними тренінговими конструкціями. Особистість, занурюючись у цей простір, стає його частиною й предметом прогресивних маніпуляцій тренера, методик, усієї групи та атмосфери, яка там панує. Завдяки цьому людина отримує чуттєво-практичний досвід та переживає спектр емоцій, що є необхідною складовою будь-якого навчання. На початку тренінгу ми часто спостерігаємо фрустрацію та розчарування, або тренінгофобію, коли курсанти відмовляються брати участь у невідомих для них маніпуляціях і вважають, ніби їх «дресирують». На решті етапів можливий цілий спектр емоцій: від ейфорії до катарсису. Все це провокує психологічну трансформацію особистості, в результаті якої відбувається розвиток. Покидаючи тренінговий простір, людина продовжує свій розвиток, за умови, що навчання проведено грамотно й успішно. Це відбувається завдяки саме емоційній пам’яті, яка є найстійкішою.
На основі наших авторських досліджень можемо представити універсальні тренінгові ефекти: ми обрали 6 базових, характерних для будь-якого тренінгу. Перший ефект — емоційно-енергетичний. Цей сплеск емоцій дозволяє формувати корисні навички. Другий — соціально-комунікативний ефект — допомагає опанувати навички соціальної компетенції. Третій — ефект самоактуалізації, який ми вважаємо насправді феноменальним! Після проходження якісного тренінгу людина змінює свою цілісно-змістовну складову особистості, по-новому переосмислює власну роль у професії та житті. П’ятий — ефект переносу — обумовлює важливий трансфер знань та навичок із максимальною точністю у клінічну практику. Шостий — ефект пролонгованої дії — забезпечує в середньому 90% сприйняття інформації та її збереження. Він
інтегрує вищезгадані ефекти тренінгу і є ефектом прогресуючого розвитку людини. Тренінг сприяє подоланню особистісної чи професійної стагнації та підвищенню самоефективності. Ми визначили, що отримані під час симуляційного навчання навички, як правило, актуалізуються через 6-12 місяців. Усі ці ефекти забезпечують необхідний професійний стрибок.
Феномен «транспсихічної маніпуляції» є дискусійним і вимагає подальших досліджень. Але незмінним залишається девіз симуляційного навчання: «Розкажи мені — і я забуду; покажи мені — можливо, я запам’ятаю; дай мені це зробити — я напевно це вмітиму».
Друге важливе питання — ефективність симуляційного навчання. Хочу представити ще одне наше дослідження за підсумками річної роботи одеського центру. Ми проводили анкетування, тестування, співбесіди та експертне оцінювання до початку тренінгового навчання і після нього. Лікарі відзначали, що кількість навичок, отриманих під час симуляційного навчання, значно більша, порівняно з роками навчання у виші та практики. 87% учасників тренінгу вказали на те, що зміст програми симуляційного навчання значною мірою відповідав їх професійним потребам та особистим цілям. 94% максимально оцінили рівень практичності навчання. Щодо емоційної складової, то 98% учасників відзначили комфортну обстановку та доброзичливе ставлення тренерів і групи.
Як керувати емоціями під час симуляційного навчання
Лукас Опіц, старший спеціаліст з інтенсивної терапії та анестезіології Університетської клініки (м. Ніцца, Франція)Величезна роль належить тренеру, який має розрізняти всі ці стани. Чим більше збудження, тим гірший ефект навчання отримаємо. Тому кожен тренер зобов’язаний мінімізувати вплив стресу будь-якими доступними методами. Для цього потрібно працювати малими групами, щоб кожен курсант залишався у своїй зоні комфорту. Лікар, що проходить симуляційне навчання, має перебувати у стані творчості та креативності, а для цього необхідно мобілізувати всі ресурси. Завдання тренера — зрозуміти, які способи мобілізації є доцільними для кожного курсанта. Головна ідея, котру викладач повинен донести до студентів: симуляційне навчання значно знижує прояви стресу в звичайній клінічній практиці, що доведено численними дослідженнями, хоча медична спільнота поки цього не визнала.
Тетяна Приходько, «ВЗ»
