Говорячи про зміни, необхідні для покращення надання медичної допомоги, часто все зводять до матеріального забезпечення лікарень сучасним обладнанням та ліками, впровадження нових схем маршрутизації пацієнта та сучасних лікувально-діагностичних протоколів. Однак навіть за дотримання всіх цих умов лікування хворого може перетворитися на нездійсненну місію, якщо між ним та лікарем не будуть встановлені довірчі стосунки.
Любов СЕРБА, заступник головного лікаря з медичної частини Волинської обласної інфекційної лікарніПроте в дискусіях і бурхливих обговореннях реформування медицини якось непомітно загубили головних дійових осіб, які й будуть провідними акторами дійства під назвою «Реформа медицини»: лікаря та пацієнта.
Задля чого проводиться медична реформа? Задля того, аби пацієнт міг отримувати якісну, доступну та швидку медичну допомогу, а лікар мав можливість надати цю допомогу. На мою думку, мова повинна йти не лише про фаховість, професійність і матеріальну забезпеченість медика, хоча це теж дуже важливо. Насамперед слід пам’ятати про моральну складову питання, про стосунки між лікарем і хворим, бо якщо в цій площині не буде зрушень, ніяка медична реформа на зарадить.
Відомому перському лікарю і філософу Авіценні приписують такі слова: «Нас — троє: лікар, пацієнт і хвороба. На чий бік стане пацієнт, той і переможе». Звісно, якщо хворий стане на бік хвороби, то гору візьме вона. Якщо ж на бік лікаря — вони здолають її разом. Однак, на мою думку, слід визнати: сьогодні існує криза довіри у відносинах між лікарем та хворим. Зараз не рідкість почути незадоволення пацієнтів якістю надання медичної допомоги і ставленням медиків до хворих. У засобах масової інформації практично щодня можна натрапити на скандальні повідомлення про негативний досвід лікування, у яких пацієнти нарікають на медиків і їх байдужість. А матеріалів, де діяльність лікаря подана в позитивному світлі, украй мало.
Тому одним з основних завдань реформи медицини мало б стати відновлення довіри пацієнта до лікаря. Бо без цієї засадничої складової ми не зможемо рухатися далі. Які прогресивні методи і засоби лікування ми не застосовували б, які найкращі лікарні не будували б, якщо не відновити довіри між медиком і хворим, успіх лікування буде відносним і точно не таким, який міг би бути.
Варто зазначити, що в нашій країні практично не висвітлюється в медіа повсякденна робота звичайних лікарів, які щодня надають медичну допомогу в умовах, коли часто немає необхідних ресурсів, засобів, медикаментів, гідної зарплати, коли доводиться працювати в приміщеннях, які перебувають у занедбаному стані, коли багато молодих медиків навіть не мають житла. Таким чином, на лікаря, з одного боку, тиснуть побутові проблеми, а з іншого — проблеми профінансованої за залишковим принципом медичної галузі.
Те, що важка й непроста робота лікаря не оцінена належним чином державою, провокує й відповідне ставлення суспільства до медиків. Бо, з одного боку, лікар — дуже гарна благородна професія, яка, з іншого боку, на жаль, позбувається свого соціального статусу. Чому? Тому, що втрачає престижність, і опановувати цей фах молодь із високим рівнем знань не дуже хоче, адже розуміє, що робота лікаря — важка й переважно малооплачувана. Але хіба може стати кваліфікованим лікарем студент із низьким рівнем знань і освіти? Адже навчання — дуже важке і тривале, тому й потребує хорошої базової підготовки. Переконана: зменшувати прохідний бал для медичних спеціальностей було хибним кроком.
Важливо розуміти те, що людина, яка вирішила стати лікарем, має відчувати внутрішнє покликання до цієї роботи. Бо діяльність медика пов’язана не тільки з тілом, а й з внутрішнім світом людини. Лікар лікує не лише фізичну оболонку, він зцілює й душу хворого, вселяючи в нього надію на одужання та віру в те, що той здатен подолати хворобу. Тому медик повинен мати і відповідні професійні якості, і вміння не просто ввічливо спілкуватися з людиною, а й співчувати їй, бути милосердним. А це, своєю чергою, призводить до емоційного вигорання у професійній сфері. Саме тому необхідний високий рівень не тільки професійної підготовки лікаря, а й внутрішнього розвитку та моральних якостей людини, яка обрала справою свого життя служіння іншим і самопожертву.
На мою думку, розпізнати в собі наявність необхідних якостей, якими має володіти сучасний лікар, допомогла б модель багатоступеневої медичної освіти. Перед тим, як вступити до вищого медичного закладу, майбутній студент мав би спочатку повчитися в медичному коледжі. Це продемонструвало б не лише рівень його підготовки, а й готовність до подальшого навчання у цій сфері. Чи дійсно молода людина свідомо обрала професію, яка потребує значної самовіддачі та емпатії? І чи це справді її покликання? Кілька років навчання в коледжі допомогли б відібрати студентів, які мають у собі задатки справжніх лікарів. Звісно, це вимагатиме більших витрат і фінансів, і часу. Однак результат виправдав би себе, бо вже на попередньому етапі люди, які випадково потрапили до медицини, залишили б цю галузь.
Медицина — це сфера, дотична до категорій довіри, милосердя, моральних чеснот. Тому й спеціалістів для такого виду діяльності потрібно готувати старанно, зважаючи зокрема й на моральні якості. Якщо пацієнт відчуває уважне ставлення з боку лікаря, навіть не зовсім комфортні умови лікарняного закладу відходять на другий план. Бо в першу чергу для будь-якої людини важливо, чи здатні її вислухати, зрозуміти, підтримати. Водночас і наше суспільство має усвідомити, що лікар — така сама людина з такими самими, як у пацієнта, емоціями, а не машина без серця…
Проблема довіри — не тільки медична. Це проблема наших держави і суспільства. Дефіцит довіри в медицині позначається на лікуванні, на стосунках лікаря і пацієнта, а от криза довіри одне до одного, людини до влади і державних інститутів відображається на якості нашого життя загалом.
Медична реформа декларує можливість обрання пацієнтом свого сімейного лікаря. Думаю, що це крок у правильному напрямку. Зараз настає, так би мовити, час істини: лікар, який володіє професійними навичками і має моральні якості, необхідні для професії, отримує більше шансів набрати потрібну кількість пацієнтів. Це дасть йому можливість займатися медичною практикою й отримувати відповідне фінансове заохочення.
Вважаю, що пацієнт мав би обирати свого лікаря не лише на первинній ланці медицини, а й на вторинній та третинній. Це його право вирішувати, у яку лікарню і яке місто він хоче поїхати на лікування. Не варто заганяти людину у вузькі територіальні рамки району чи області.
Медична реформа, зокрема, матиме шанси на успіх, якщо все суспільство бачитиме реальні будні медиків і їх реальні проблеми. Можливо, потрібно розробити спеціальні програми, які інформуватимуть про хід реформи, наприклад, регіональні. Важливо, щоб усе це висвітлювалося не тільки з позиції Міністерства охорони здоров’я, а й з позиції звичайних громадян — пацієнтів і медиків.
Зневіра-одна з основних причин.Пацієнти запущені,через кілька днів після госпіталізації пишуть відмови і виписуються, бо немає коштів на лікування.Молодь закінчує вузи і без звязків або коштів не влаштовується на роботу та масово виїзжає за кордон.Чому держава незацікавлена ,щоб успішні студенти ставали успішними лікарями?Коли зникнить корупційні схеми- тоді можливо відновлення довіри.