У травні 2018 року було прийнято новий Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», згідно з яким «запуск» системи планувався на початку 2019го. Дехто стверджує, що особливої потреби в юридичному перезавантаженні не було, а розплутувати клубок проблем варто з належної організації та фінансування служби. Інші переконані: аби тодішнє керівництво МОЗ замість піаритися на законодавчому «прориві» готувало підґрунтя для його реалізації, ми вже опинилися б в іншій реальності. Однак за 2 роки цього не було зроблено. Чи вдасться новій команді за кілька місяців надолужити згаяне?
Історія з «перезапуском» системи трансплантації по-українськи виявилася майже детективною. Що більше розбурхувалися надії на покращення, то менше вони виправдовувалися. Ініціатори нового Закону запевняли, що його прийняття стане справжнім тріумфом напрямку вже з 1 січня 2019 року. Однак на підході до старту фахівці забили тривогу: нові положення Закону впродовж року так і залишилися на папері, тобто старі норми вже втратили силу, а нові фактично заблокували проведення трансплантації в Україні, оскільки жодних умов для їх виконання не було створено.
Закон дійсно містив низку важливих моментів. Ним було унормовано процедуру визначення стану незворотної смерті людини, передбачено створення Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ) у вигляді електронних баз даних про реципієнтів та донорів і розвиток системи трансплант-координації, посилено кримінальну відповідальність за порушення встановленого порядку трансплантації тощо. Однак до встановленого терміну Єдиної державної інформаційної системи трансплантації, з діяльністю котрої пов’язана реалізація більшості норм Закону, створено не було, не розроблено й підзаконних актів. Натомість кримінальну відповідальність за порушення порядку трансплантації ніхто не відміняв, і фахівці не бажали ризикувати, попри запевнення МОЗ, що подібні порушення спрямовані на порятунок життя пацієнтів, тож лікарям за це нічого не буде, крім поваги.
На жаль, добре відомо, куди ведуть благі наміри, особливо чиновників, які не виконали свого «домашнього завдання». Врятували ситуацію народні депутати: після двох місяців цілковитого «простою» системи трансплантації у січні-лютому 2019 року було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», який відтермінував дату створення ЄДІСТ до 1 січня 2020 року. Але додатковий рік нічого не змінив — віз і нині там.
Єдиного реєстру досі немає, із дев’яти наказів МОЗ України, необхідних для повноцінної роботи системи, затверджено лише один, яким визначено кваліфікаційні вимоги до трансплант-координаторів. Що робити новим гаравцям на порожньому полі — не зрозуміло. Не створено навіть передбаченого новим Законом центрального органу виконавчої влади, що має реалізувати державну політику у сфері трансплантації. Не затверджено документів, які регулювали б питання перевезення анатомічних матеріалів, перехресного донорства, виготовлення, контролю якості та введення в обіг біоімплантатів тощо. Тож виникає дежавю — з 1 січня 2020 року всі дії, пов’язані з трансплантацією органів, тканин і клітин, якщо не вжити екстрених заходів, знову будуть заблоковані.
Це усвідомлюють народні депутати, котрі опікуються здоров’ям українців, а також нова команда МОЗ. Тому Комітет Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування присвятив свій перший круглий стіл питанню якнайшвидшого запровадження трансплантації в Україні. Вперше за багато років організовали такий масштабний захід для обговорення згаданої проблеми — у ньому взяли участь представники Офісу Президента України, Кабінету Міністрів, МОЗ, Міністерства фінансів, МВС України, НАМНУ, фахівці з усіх регіонів держави, керівники департаментів і управлінь охорони здоров’я ОДА, експерти, представники громадських організацій.
Час — на вагу золота
Наголошуючи на важливості обговорюваного питання, Голова Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Михайло Радуцький зазначив, що у світі щороку проводять близько 100 тис. трансплантацій органів, а також 200 тис. трансплантацій тканин і клітин людині. Натомість в Україні за період 1996-2019 років виконали 2258 трансплантацій нирки, 209 — печінки, 8 — серця і 1 — легень, і лише 0,1-0,2% з них завдяки посмертному донорству.
Наприклад, у 2019 році в Україні не проведено жодної посмертної трансплантації. Тоді як у США, де діє подібне до українського законодавство, виконують майже 30 тис. таких операцій щороку. Попри те, що в Україні близько 5000 осіб кожного року потребують трансплантації органів за життєвими показаннями, зазначених втручань проводять не більше 130 на рік.
Хоча за приблизними розрахунками в Україні щороку гине близько 3 тис. потенційних донорів, які могли б урятувати життя 10 тис. реципієнтів. Також щороку майже триста наших співвітчизників потребують трансплантації кісткового мозку від неродинного донора, яку взагалі не проводять в Україні. Відтак держава вимушена витрачати бюджетні кошти для лікування таких хворих за кордоном, хоча не в усіх є шанс його дочекатися.
«Нині більше 100 українців перебувають у черзі МОЗ на трансплантацію за кордоном, при тому що бюджетні кошти, передбачені для фінансування цього напрямку в нинішньому році, уже вичерпано. Уряд вишукує додаткові кошти, але це не вирішить ситуації в цілому, проблеми накопичуватимуться як снігова куля, доки повноцінно не запрацює вітчизняна система трансплантації. Тому ми хочемо зрушити справу з місця якомога швидше», — наголосив Михайло Радуцький.
Кошти — за реципієнтом… і за кордон?
Принцип «кошти — за пацієнтом» уже роками спрацьовує у вітчизняній трансплантології, хоча й не на її користь, адже держава спрямовує шалені гроші за кордон. А скористатися таким шансом вдається не всім. За останні 10 років Україна витратила на лікування громадян за кордоном (більша частина з них потребували трансплантації) понад 2 млрд грн. Зокрема, у 2018 році держава профінансувала 163 трансплантації органів і 115 трансплантацій кісткового мозку за кордоном на суму 600 млн грн. В Україні, за умови повноцінного функціонування системи трансплантації, за ці кошти можна було б врятувати тисячі пацієнтів. Тому Міністр охорони здоров’я Зоряна Скалецька у своїй доповіді зазначила, що ресурси, які існують на сьогодні, потрібно використовувати максимально ефективно. Питання — куди саме, адже завдань нині вочевидь більше, ніж можливостей.
Тому МОЗ визначає пріоритетні напрямки. По-перше, нова команда Міністерства нині активно займається розробкою та вдосконаленням нормаивної бази з питань трансплантації в тісній співпраці з фаховою експертною спільнотою, представниками правоохоронних органів та СБУ. Частина нормативно-правових актів вже практично готова й невдовзі буде представлена громадськості для обговорення. Хоча тут основне — фаховість і оперативність, а для реалізації напрацювань потрібні будуть і кошти, зокрема на оснащення центрів трансплантації та закупівлю обладнання для діагностики смерті мозку на базах вилучення органів. По-друге, Міністр охорони здоров’я повідомила про поетапне відродження системи. Розпочнеться воно із запуску Київського трансплантаційного округу. Центрами трансплантації органів у згаданому окрузі можуть бути три державні установи: Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМНУ, Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМНУ, Інститут серця МОЗ України, а центрами трансплантації кісткового мозку — НДСЛ «Охматдит», Київський центр трансплантації кісткового мозку та Національний інститут раку. МОЗ вважає завданням номер один оснащення центрів трансплантації та підвищення їх пропускної спроможності.
Також у межах округу визначено 26 ймовірних баз вилучення органів обласного підпорядкування і 14 міського. При цьому тільки у трьох із 14 визначених закладів Києва є все необхідне обладнання для діагностики смерті мозку, у 5 — лише частково, решта установ його не мають. В області із 26 потенційних баз вилучення органів таким обладнанням повністю забезпечений лише один заклад, ще 4 мають неповний комплект, решта поки що не готові до процедури діагностики смерті мозку. І над цим доведеться активно попрацювати, оскільки часу залишилося обмаль.
Не менше проблем і з трансплантацією кісткового мозку. Передусім слід налагодити роботу лабораторій аутогенного типування, на сьогодні їх потрібно щонайменше 5-7, згодом мережа розширюватиметься. Але одразу потрібно подбати про проходження такими лабораторіями міжнародної сертифікації — це необхідно для надання якісних послуг з трансплантації кісткового мозку. Наразі відсутній й спільний реєстр донорів. Тож МОЗ вбачає своїм першочерговим завданням створення такого реєстру, його наповнення, а також приєднання до відповідних міжнародних реєстрів. Результати роботи Київського трансплантаційного округу будуть ретельно проаналізовані, оскільки в інших регіонах планується створити їх аналоги.
Зоряна Скалецька запевнила: алгоритм і графік впровадження наступних етапів запуску системи трансплантації в Україні вже розроблено. Зрештою, усі послуги у цій сфері мають бути прораховані й стандартизовані, якщо заклади переходитимуть на фінансування через НСЗУ. Для цього необхідно визначити й описати чіткі критерії.
Проблеми у спадок
Система трансплантації не може повноцінно працювати без єдиного логістичного трансплантаційного центру, який вирішуватиме питання трансплантації та донорства. Керівництво МОЗ вважає за необхідне визначити передусім його функції, а вже потім структуру. А найголовніше — аби ця інституція запрацювала вчасно. Наразі відсутній чіткий алгоритм взаємодії закладів охорони здоров’я, котрі здійснюють вилучення органів і трансплантацію. Ці питання потрібно регламентувати найближчим часом. Також Зоряна Скалецька зазначила: лікарі, які будуть задіяні в процесі трансплантації, мають певні побоювання через недостатній правовий захист у цих питаннях, що спонукатиме їх швидше не діяти, аніж діяти. Тому необхідно гарантувати їм такий захист.
Відсутні й механізми мотивації лікарів щодо повідомлення про потенційного донора. Такі інструменти напрацьовано у світі, і ними варто скористатися. Оскільки цьогоріч виникли проблеми із забезпеченням пацієнтів імуносупресантами, нова команда МОЗ розробила проект запровадження безпеки лікування не лише на етапі «донор-реципієнт», а й після проведення операції з пересадки органа. Також МОЗ вважає за необхідне пришвидшити підготовку трансплант-координаторів, бо, якщо система запрацює на повну потужність, їх не вистачить. Водночас виникає необхідність включення питання діагностики смерті мозку до навчальних програм підготовки лікарів на до- та післядипломному етапі.
Зі свого боку Міністерство очікує, що управлінці галузі й керівники закладів також виявлятимуть ініціативу й зацікавленість в розвитку трансплантації на місцях. Коли вдасться довести готовність системи до повноцінної роботи, можна буде розраховувати й на додаткове її фінансування державою.
Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
