У професійному житті кожного настають періоди, коли виникає внутрішня потреба поділитися своїм баченням розвитку і трансформації рідної галузі або й необхідність висловити власну точку зору на те, що відбувається. Таку необхідність диктує мені досить поважний стаж роботи лікарем і викладачем.
Нове — завжди на краще?
Лідія Калюжна, професор кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наукАле це тільки окремий штрих. Нині нас непокоять глобальні процеси — кардинальні реформи в охороні здоров’я. Дійсно, настав час удосконалити, покращити, переглянути систему організації надання медичної допомоги хворим. Водночас, складається враження, що замість удосконалення окремі галузі можуть, навпаки, постраждати.
Сім раз відміряти
Дуже часто лунають заклики до скорочення «зайвих» ліжок у системі охорони здоров’я, при цьому в якості прикладу зазвичай називають дерматологічні ліжка. Чи хтось аналізував потребу в них у конкретних умовах, тобто з урахуванням кількості хворих, яким необхідне таке лікування, структури дерматовенерологічної захворюваності в нашій країні тощо? Адже, орієнтуючись на світові стандарти в медицині, ми повинні розуміти, що маємо інші реалії і стандарти життя населення. Для прикладу розглянемо роботу Київської міської клінічної шкірно-венерологічної лікарні, яка розпочала свою діяльність у 1992 році. Її структура — унікальна: заклад має відділення допомоги хворим на тяжкі хронічні дерматози, дитячі відділення, мікологічне відділення, яке завжди переповнене дітьми з інфекційними захворюваннями шкіри.
Лікарня — єдиний дерматовенерологічний стаціонар, що працює в цілодобовому режимі, забезпечує планову та ургентну допомогу населенню Києва. Сюди також госпіталізують людей без постійного місця проживання із заразними захворюваннями шкіри. У дитячих відділеннях лікують малечу з тяжкими захворюваннями шкіри, зокрема спадковими, кількість яких останнім часом значно зросла. Окремо хочу звернути увагу на те, що в лікарні є відділення, де лікують вагітних, хворих на сифіліс. Можливо, для когось це новина? А для нас, дерматологів, це складна проблема — як в етичному, так і в професійному плані. Складність лікування вагітних, хворих на сифіліс, у тому, що їх можна лікувати тільки одним антибіотиком, який вводять кожні 3 години, до того ж майбутня мама потребує постійної підтримки лікаря, адже непокоїться за свою дитину.
У згаданій дерматовенерологічній лікарні впроваджено найдосконалішу схему запобігання вродженому сифілісу: вагітну лікують, потім переводять на пологи у відповідний пологовий будинок, після цього знову приймають із новонародженою дитиною, обстежують їх та проводять адекватне лікування. Тож, якщо не збережуться ліжка у дерматологічній лікарні Києва, я навіть не уявляю, де лікуватимуть таких вагітних і немовлят, куди госпіталізуватимуть дітей, хворих на мікози та коросту, із тяжкими, в тому числі спадковими, дерматозами тощо.
На жаль, слід зазначити, що досягнення світової дерматовенерології аж ніяк не зняли з порядку денного підступність і тяжкі наслідки сифілісу. Сьогодні виявляють переважно приховані форми цього захворювання, і саме вони найближчим часом стануть джерелом виникнення активних, заразних його форм. З огляду на збільшення резистентних до лікування форм сифілісу, можна очікувати сплеску складних, загрозливих для життя ускладнень недуги. І це вже відбувається останнім часом: збільшилася кількість хворих на нейросифіліс у неврологічних та психіатричних лікарнях, поза увагою залишається недіагностований сифіліс внутрішніх органів. Чи не ці тривожні факти мають бути під прицілом майбутніх реформ служби? Втім, здається, що в запалі економії на всьому ми втрачаємо пильність, закриваємо очі на те, що у певні епідеміологічні періоди захворюваність на сифіліс зростає, що з’явилися заразні його форми, а соціальні катаклізми на Сході країни лише сприятимуть появі активного сифілісу та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом (як і інших заразних шкірних захворювань). Будьмо відвертими: венерологи самі певною мірою винні у зниженні активності епідеміологічної роботи.
Проблеми медичні — проблеми соціальні
Інше болюче питання: здається, у нас забули (чи починають забувати) про соціальну групу хворих із надзвичайно тяжкими дерматозами, які без адекватного лікування реально становлять загрозу для оточуючих. За останні 3 роки у Київській міській клінічній шкірно-венерологічній лікарні отримали лікування (крім населення працездатного віку) 1334 особи з числа пенсіонерів, інвалідів війни, ліквідаторів ЧАЕС, а також 158 інвалідів, 7345 дітей, починаючи з тижневого віку (в тому числі й діти, позбавлені батьківського піклування). У 2014 році тут отримували медичну допомогу переселенці з тимчасово окупованих територій та зони бойових дій. До речі, нещодавно до лікарні госпіталізували 2 дівчаток-підлітків із зони АТО, в яких було багато сексуальних контактів. Їх обстежили й виявили інфекції, що передаються статевим шляхом. Погодьтесь, що такі діти мають отримувати і медичну, і психологічну допомогу.
У 2006-2014 роках на базі лікарні працював Центр медико-соціальної допомоги дітям, які позбавлені батьківської опіки, йому присвоєно статус «Клініки, дружньої до молоді». Центр надавав системну, комплексну медико-соціальну допомогу дітям, що опинилися в скрутних життєвих обставинах, у тому числі й проводив соціальну реабілітацію. Під час їх обстеження виявляли інфекції, що передаються статевим шляхом, заразні захворювання шкіри (короста, грибкові хвороби тощо). Настав час для оновлення такої ініціативи. Тому замість закритого центру створено відділення медичної допомоги підліткам та молоді «Клініка, дружня до молоді» — вже на базі консультативної поліклініки лікарні.
Говорячи про перспективи розвитку галузі, не можу залишити поза увагою й актуальні питання післядипломної освіти. Чиновники МОЗ уже кілька разів намагалися ліквідувати інтернатуру з дерматовенерології, не враховуючи унікальності згаданої дисципліни. Замість вирощування «ремісника» потрібно виховування спеціаліста галузі, яка вирішує багато проблем здоров’я людини шляхом міждисциплінарного підходу (із залученням терапевта, педіатра, ревматолога, імунолога, алерголога, онколога, гінеколога). Освічений дерматовенеролог розглядає шкіру як дзеркало внутрішніх недуг. Погодьтеся, що запорукою досконалого освоєння фаху є можливості клінічного навчання інтернів, магістрів, ординаторів, слухачів передатестаційних циклів. Так от згадана вже лікарня є ідеальним закладом для післядипломної освіти, впродовж багатьох років це клінічна база кафедри дерматовенерології Національної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Цікаво, що останнім часом на нашій кафедрі поглиблювали свої знання 55 лікарів з інших країн, і 17 із них — із Грузії. Я поцікавилася, чому так багато слухачів саме із Грузії. Виявляється тому, що у приватних клініках не бажають навчати «зайвих» конкурентів. Тож цінуймо, що маємо, перш ніж рубати з плеча. А в процесі реформування медичних клінік потрібно враховувати і соціальні, і фахові проблеми.
