Коли Міністерство охорони здоров’я ухвалило рішення про створення госпітальних округів, більшість областей зустріли його з пересторогою, бо наламати дров не хотів ніхто. Вінниччина, яка відчула на собі всі принади пілотної медичної реформи, також була виваженою і стриманою. Але це не вберегло область від так званих медичних майданів, які прокотилися майже всіма районними центрами регіону. А все тому, що відповідно до проекту, розробленого Вінницькою ОДА, в області планували створити лише три госпітальні округи. Через суспільний резонанс проект повернули на доопрацювання і, схоже, що найближчим часом про його ухвалення мова не йтиме, бо робоча група ніяк не може досягнути консенсусу з головними лікарями. Тим часом у доцільності створення госпітальних округів активно переконують чиновники профільного відомства. Кажуть, що перші госпітальні округи почали функціонувати в області ще в березні 2013 року, і позитивні результати цього нововведення вже очевидні.
Як усе починалося
Ольга ЗАДОРОЖНА, начальник управління лікувально-профілактичної допомоги населенню Департаменту охорони здоров’я Вінницької ОДАПід час формування планів-схем ми враховували основні критерії, визначені тогочасною нормативною базою: щільність і кількість населення (не більше 150 тис. осіб з урахуванням щільності розселення і статево-вікової структури), радіус території обслуговування населення (не більше 100 км від лікарні інтенсивного лікування), стан транспортних комунікацій, якість доріг для забезпечення доправлення пацієнтів службою екстреної (швидкої) медичної допомоги, матеріально-технічну базу лікувально-профілактичних закладів вторинного рівня і штатні розписи працівників. Тоді Департамент охорони здоров’я Вінницької ОДА ухвалив рішення про етапність створення планів-схем госпітальних округів з урахуванням вищезазначених факторів.
Перші три госпітальні округи почали функціонувати в області в березні 2013 року, до їх складу ввійшли три багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування з відділеннями екстреної (невідкладної) медичної допомоги та п’ять лікарень планового лікування. Зокрема Могилів-Подільський госпітальний округ, котрий об’єднав Чернівецький і Мурованокуриловецький райони, мав лікарню інтенсивного лікування первинного рівня, а на базі Мурованокуриловецької та Чернівецької центральних районних лікарень створили лікарні планового лікування. У Бершадському госпітальному окрузі, до якого приєднали Чечельницький та Теплицький райони, була лікарня інтенсивного лікування первинного рівня на базі Бершадської центральної районної лікарні та лікарні планового лікування на базі Чечельницької і Теплицької центральних районних лікарень. Крижопільський госпітальний округ охопив тільки Піщанський район. На його території працювали лікарня інтенсивного лікування первинного рівня та лікарня планового лікування в Піщанці.
Нині у новостворених лікарнях інтенсивного лікування зосереджені кадровий потенціал належного рівня підготовки, високотехнологічне обладнання, вони мають достатню кількість приміщень для надання хірургічної та пологової допомоги. А до лікарень інтенсивного лікування за відпрацьованим маршрутом направляють
хворих із центрів первинної медико-санітарної допомоги та лікарень планового лікування інших адміністративних районів, які увійшли до складу госпітальних округів.
Результати не забарилися
Функціонування лікарень нового типу на теренах Вінниччини протягом 2013-2015 років забезпечило централізацію хірургічної та пологової допомоги, а також посилення кадрового потенціалу, концентрацію високотехнологічного обладнання. Оптимізовано ліжковий фонд, упорядковано діяльність інфекційних, акушерсько-гінекологічних і хірургічних стаціонарів новостворених окружних багатопрофільних лікарень інтенсивної терапії та лікарень планового лікування.
Аби не допустити зниження якості надання невідкладної медичної допомоги населенню області в усіх лікарнях планового лікування функціонують відділення невідкладної та екстреної медичної допомоги, у складі яких розгорнуті ліжка хірургічного профілю.
Окрім цього, нам вдалося зменшити кількість ліжок і посад спеціалістів, котрі дублювали функції на одній території, а зекономлені завдяки оптимізації кошти направили на першочергові видатки, зокрема на придбання медикаментів і медичного обладнання. Виграв і пацієнт, бо отримав доступ до медичної допомоги в найближчому, а не територіальному лікарняному закладі. А загалом створення госпітальних округів дало змогу сформувати єдиний медичний простір і суттєво зменшити навантаження на лікувально-профілактичні заклади третинного рівня надання медичної допомоги.
Нова нормативна база розв’язує руки
Слід зауважити, що кількість і склад госпітальних округів залежать від нормативів, які розробляються на центральному рівні. Якщо, згідно з нормативною базою, котра діяла у 2013 році, в області потрібно було створити 12-14 госпітальних округів, то нині ми можемо зменшити їх кількість у рази.
У чому кардинальна відмінність тих нормативів, що діяли на період пілотного проекту, і теперішньої концепції? По-перше, відповідно до попередніх нормативних документів у госпітальному окрузі могла бути лише одна лікарня інтенсивного лікування, а сьогодні критерієм, який визначає існування госпітального округу, є лікарня інтенсивного лікування вторинного рівня надання медичної допомоги. Крім того, до цього округу можуть входити ще кілька лікарень інтенсивного лікування первинного рівня. Такий підхід дав нам змогу зменшити кількість госпітальних округів у чотири рази та значно розширити спектр послуг, котрі може надавати лікарня інтенсивного лікування, особливо вторинного рівня.
По-друге, межі та склад госпітальних округів за нормативами МОЗ повинні визначатись так, щоб мешканці мали доступ до спеціалізованої, тобто вторинної, допомоги. Доступ до спеціалізованої медичної допомоги містить певні складові, і вони не рівнозначні. Скажімо, планова допомога, яка може бути відтермінована, — це одне, а невідкладний стан — зовсім інше. Тож і доступність будь-якого виду медичної допомоги має визначатися якраз невідкладними станами, в іншому разі ми неминуче втрачатимемо пацієнтів. Тому для нас основним критерієм і меж госпітального округу, і розташування в ньому лікарень інтенсивного лікування є можливість доправити хворого в невідкладному стані до закладу, де йому буде надана своєчасна і кваліфікована допомога, протягом однієї години.
У Постанові КМУ від 30.11.2016 р. №932 «Про затвердження Порядку створення госпітальних округів» наголошено, що зона обслуговування округу визначається можливістю прибуття до окружної лікарні інтенсивного лікування бригади швидкої медичної допомоги не довше ніж за 60 хвилин та повинна бути еквівалентна радіусу обслуговування не більше 60 км. Чисельність населення, прикріпленого до тієї чи іншої лікарні, є другорядним, хоча й важливим чинником. Але згідно з нашим досвідом багатопрофільна лікарня, що обслуговує менше
100 тис. населення, малоефективна як із медичного, так і з фінансового боку.
Без змін у фінансуванні не обійтися
Даремно сподіватися, що в державі вдасться ефективно побудувати систему надання медичної допомоги без запровадження змін у фінансуванні закладів охорони здоров’я. І особливо це
актуально для спеціалізованої медичної допомоги. Затвердження концепції зміни фінансування системи охорони здоров’я має сприяти цим намірам. Причому реалізацію положень згаданої концепції повинно випереджати створення самих госпітальних округів. В іншому разі ми можемо отримати негативні наслідки, які взагалі стануть на заваді їх утворенню.
Нині фінансовий ресурс для надання вторинної допомоги сконцентрований на рівні відповідних районних громад. Заклади, до речі, — також їх власність. А принцип надання медичної допомоги є екстериторіальним: лікарні обслуговують населення ще кількох районів. У наших, уже створених, госпітальних округах ми зіткнулися з проблемою: лікарня інтенсивного лікування надає допомогу жителям прикріплених районів, а місцева влада цих районів за проведену роботу розраховуватися не хоче. Тому фінансування лікарень госпітального округу — це серйозний виклик, не відповівши на який ми можемо значно погіршити надання вторинної допомоги.
Кошти мають іти за пацієнтом, і відповідно статки лікарні залежатимуть від обсягу та якості виконаної роботи. Багато питань відпадуть самі собою (наприклад, скільки та яких спеціалістів має працювати в кожному структурному підрозділі, закладі, скільки потрібно ліжок для надання певного виду медичної допомоги тощо). На них дасть відповідь той фінансовий ресурс, котрий отримає лікарня за виконану роботу.
Але підстав для хвилювання щодо значного скорочення медичних працівників немає. В області сьогодні не вистачає 276 лікарів на первинній ланці, на вторинному рівні — 310 вакантних посад лікарів, навіть на третинному рівні потрібно 103 фахівці. Суть проблеми в іншому: одних лікарів багато, а інших — катастрофічно не вистачає. Тобто виграють професіонали, які потрібні хворим. Ми насамперед повинні думати про пацієнтів, а вони зацікавлені в тому, щоб потрапити до хорошого спеціаліста. Ті ж лікарі, хто ходив на роботу аби день до вечора, звісно, програють, і в цьому великої біди немає. Зараз загалом досить актуальні проблеми реорганізації вищої медичної школи, створення відповідних дос-тупних та якісних систем перенавчання лікарів на спеціальності, що дійсно потрібні системі, а також відповідних стимулів для перенавчання.
Питання, яке потребує негайного врегулювання
У 2013 році, коли тільки починали створювати перші госпітальні округи, ми звернулися до МОЗ із клопотанням внести в номенклатуру закладів охорони здоров’я лікарні інтенсивного лікування. На сьогодні в документах Міністерства такого закладу взагалі не існує. Сподіватимемося, що нове керівництво МОЗ України не повторить помилок попередників, а доопрацює всю нормативну базу по закладах, які мають входити до госпітального округу.
Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця
