На Вінниччині медична реформа стартувала зі зміни форми управління медичних закладів. На початок лютого 8 із 41 ЦПМСД набули статусу некомерційного комунального підприємства. Зараз лікарі чекають на отримання електронного підпису та зразка декларації, яку укладатимуть із пацієнтами. Найбільше ж радіють тому, що тепер окрім звичних фонендоскопів і стосу паперів кожен медик матиме комп’ютер, навіть у селі. Уся робота проводитиметься в електронному режимі, у єдиному реєстрі пацієнтів. Реформа має бути, визнають лікарі, та наразі існує ще багато запитань, які конче потребують відповідей.
Якщо говорити про плюси та мінуси впроваджених нововведень, то передусім слід виокремити поліпшення системи фінансування потреб пацієнта (перехід на принцип «Гроші йдуть за пацієнтом»), що сприятиме ефективнішому використанню ресурсів. Лікарі й лікарні конкуруватимуть за пацієнтів, а отже, постійно підвищуватимуть кваліфікаційний рівень. Позитивним моментом є й реімбурсація — співоплата за надану медичну допомогу. Частину коштів виділятиме держава, частину оплачуватиме пацієнт з власної кишені чи за допомогою страхових компаній. Плюсами також є перехід на міжнародні протоколи і стандартизація, що дасть змогу підвищувати якість надання медичної допомоги.
Мінусами реформи, на мою думку, є оптимізація кількості лікарень у межах госпітального округу. Реформа передбачає посилення первинної ланки і перепрофілізацію частини лікарень округу. Також незрозумілим залишається механізм розподілення співоплати і формування тарифів. Торік загальний бюджет нашої лікарні становив понад 67 млн грн, зокрема з місцевого бюджету було виділено 12 млн грн. Звичайно, цих коштів для ідеального забезпечення потреб закладу не вистачає, проте завдяки ним ми мали змогу повністю розрахуватися за спожиті енергоносії й комунальні послуги, покращити умови харчування стаціонарних хворих, здійснити поточний ремонт приміщень консультативно-діагностичної поліклініки, реконструкцію харчоблоку із застосуванням заходів з енергозбереження, придбати вкрай необхідні закладу сухожарові шафи та забезпечити в повному обсязі реімбурсацію препаратів інсуліну хворим на цукровий діабет.
Згідно з планом реалізації реформи Національна служба здоров’я України платитиме за обслуговування хворих тільки на первинці. А от розрахунки оплати послуг вторинної і третинної ланок медичної допомоги досі тривають, тому ми поки що не можемо скласти прогнозований бюджет для нашого закладу.
Згідно з реформою буде створено Національну службу здоров’я України, через яку держава й надалі покриватиме витрати на надання невідкладної, первинної та паліативної медичної допомоги. Так, держава платитиме лікарю первинної ланки щорічно 370 грн за одного пацієнта без урахування відповідних вікових коефіцієнтів. Але досі ми не знаємо вартості тієї чи іншої послуги — ціну не складено, невідомим залишається і перелік того, які саме послуги ми зможемо надавати й на чому заробляти.
Позитивним моментом є те, що тепер ми не прив’язуємося до таблиці оплати праці медиків. Матимемо автономію і зможемо за рішеннями комісії індивідуально встановлювати відповідну зарплату, звичайно, якщо фонд оплати праці буде достатнім. На сьогодні наш центр обслуговує 20 тис. осіб, а це — щонайменше 2 млн грн з державного бюджету. Ця сума, згідно з прогнозами, дасть нам змогу підвищити і якість послуг, і зарплати.
Зараз у нас 100-відсоткове забезпечення кадрами, але жоден лікар не обслуговує 2 тис. пацієнтів, у середньому — 1450-1500, і цього достатньо для якісного надання медичної допомоги. Щодо обладнання, то матеріально-технічна база поліпшується, зокрема й за рахунок місцевого бюджету. Так, у цьому році нам додатково виділили 2,5 млн грн на придбання обладнання, тож плануємо купити УЗД-апарат, завдяки чому вдасться скоротити чергу на цей вид обстеження, який на сьогодні вже є рутинним.
При цьому виникають і побоювання щодо значного збільшення навантаження на лікаря, оскільки МОЗ України пропонує орієнтуватися на норматив із розрахунку 2 тис. пацієнтів на одного сімейного лікаря, що, за словами фахівців, буде непосильним тягарем. Потрібно враховувати і той аспект, що в місті, виходячи зі щільності населення, один лікар може обслуговувати достатню кількість жителів у межах навіть одного кварталу, тоді як у деяких районах, особливо у сільській місцевості, де в населеному пункті чисельність мешканців становить кілька сотень, радіус обслуговування може сягати кількох десятків кілометрів.
Безперечно, надавати доступну медичну допомогу мешканцям таких населених пунктів, дотримуючись нормативу, запропонованого МОЗ України, буде складно — доведеться принаймні забезпечити медиків із невеликих сіл і селищ транспортом.
Є й кадрові проблеми. Нині штат укомплектований, але молоді не вистачає, більшість медиків — передпенсійного та пенсійного віку. Молодих фахівців треба мотивувати і достойною зарплатою, і житлом. Цей нюанс реформа також передбачає, але чи вдасться його реалізувати? Пострадянська медицина давно вимагала змін, однак нині головне питання полягає в тому, наскільки ефективними стануть ці зміни і чи будуть виконані обіцянки, які декларує держава.
У нашому районі нині створено дві ОТГ — Іллінецьку та Дашівську. Й уже зараз ми помічаємо: кадрове забезпечення на первинному рівні в одній із них є недостатнім. А коли зважити на те, що первинний рівень повинен вирішувати колосальну кількість діагностичних, профілактичних і власне лікувальних завдань, мати необхідний інструментарій і обладнання для проведення обстежень, то сільські громади із чисельністю до 5 тис. не зможуть впоратися з матеріальним забезпеченням медзакладів. Тобто вимоги, яку ставлять перед первинною медициною, громада вирішити не зможе. Тоді виходить, що одна частина району отримає досить якісні послуги й матиме потужну матеріально-технічну базу, а інша через брак кадрів й обладнання — низькі за якістю послуги, позбавлена лабораторних досліджень і навіть рентгенапарата.
Незрозумілим залишається і те, що мають робити люди, які не ввійшли до жодної з громад, — це приблизно 2,5 тис. осіб. Вони стали заручниками ситуації, залишившись без лікарів на місці. І вже зараз нам повідомляють про випадки, коли хворі ходять від амбулаторії до амбулаторії, а їм кажуть: «Ви не наші».
Сподіваюся, коли почнуть укладати декларації на медобслуговування, цю ситуацію вдасться виправити, бо кожен лікар буде зацікавлений набрати необхідну кількість пацієнтів. Але чи захочуть люди з віддалених сіл обслуговуватися в районному центрі? Це питання також залишається відкритим. Тому, очевидно, мав би бути розроблений на рівні держави механізм, що підказав би, як виправити ситуацію.
На останній сесії міськради вже ухвалено рішення про реорганізацію закладу — іншими словами, про перетворення комунальної установи на комунальне підприємство, як і передбачає нинішня медична реформа. На сьогодні однозначним її плюсом є те, що до медицини в держави нарешті дійшли руки, і лікар може отримати мотивацію у вигляді заробітної плати та поліпшених умов роботи. Але залишається ще багато невирішених питань. Наприклад, які механізми оплати праці у сільській амбулаторії, де працює один лікар, що має в підпорядкуванні 5 фельдшерів на фельдшерських пунктах у віддалених селах й обслуговує трохи більше 2 тис. населення? Така амбулаторія працює у нас у селі Гостинне. Або ж як здійснюватиметься оплата праці молодого фахівця і жінок, котрі виходять на роботу з декретної відпустки?
Ще одне питання стосується відшкодування вартості ліків пільговикам згідно з Постановою №1303, а саме: які бюджети здійснюватимуть компенсацію? Коли місцеві, то як тоді працюватиме екстратериторіальний принцип, адже пацієнт обирає лікаря незалежно від місця реєстрації? По-друге, реформа не визначає тривалості обслуговування пацієнтів у того чи іншого лікаря. Фактично, дозволяє сьогодні відвідати одного, а завтра — іншого. Неможливо й визначити навантаження на фахівця, бо пацієнт не має обмежень у кількості та часі звернень до лікаря. Третє питання, яке ми неодноразово порушували, стосується дозволу на роботу аптечних закладів при ФАПах, щоб люди могли без проблем придбати ліки, особливо це важливо для віддалених сіл. Адже на сьогодні пацієнти звертаються по допомогу до фельдшерів, а вони не можуть здійснювати реалізацію препаратів, бо це не входить у їх обов’язки. Тобто проблем іще дуже багато, і важливо, аби нас чули та бралися за їх вирішення.
Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця