Пріоритетність первинної ланки охорони здоров’я жодним чином не повинна запроваджуватися за рахунок високоспеціалізованої медичної допомоги, яка є візитівкою розвинених країн світу. В Україні ж вона стала мішенню для критики: мовляв, і дорога, і надмірна, і займається «звичайними» хворими. Чи варто всіх «стригти під одну гребінку» замість змусити «двієчників» стати відмінниками, яких в Україні достатньо? Взірцем діяльності спеціалізованої ланки є робота Київського міського клінічного ендокринологічного центру.
ВЗ Як відбувалося становлення Київського міського клінічного ендокринологічного центру — з якою метою його створювали і чи було її досягнуто?
— Приміщення, в якому нині розміщено центр, було збудоване ще у 1913 році (на кошти киян та меценатів), і до 1953 року тут функціонувала лікарня з надання швидкої допомоги, потім — багатопрофільна міська лікарня.
Микола Гульчій, головний лікар Київського міського клінічного ендокринологічного центру, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар УкраїниЗ цією ж метою у 2007 році Київська міська рада реорганізувала нашу лікарню в Київський міський клінічний ендокринологічний центр (КМКЕЦ). На сьогодні це багатопрофільний лікувально-профілактичний заклад спеціалізованої медичної допомоги, який обслуговує всі райони Києва, а також надає допомогу мешканцям інших регіонів України. Нині у структурі центру сім стаціонарних відділень на 390 ліжок, консультативна поліклініка, анестезіологічна служба, операційний блок та діагностична (клініко-діагностична, патогістологічна) лабораторія, рентген-відділення, кабінети функціональної та УЗ діагностики, ендоскопічний кабінет, реабілітаційне відділення, де застосовуються сучасні методики.
Ми здійснюємо консервативне й оперативне лікування хворих на ендокринну патологію та її ускладнення, надаємо консультативно-діагностичні послуги, розробляємо інструктивно-методичні матеріали, нові методи діагностики та лікування, зокрема, цукрового діабету, захворювань щитоподібної та паращитоподібних залоз, патологічних станів, обумовлених зниженням секреції статевих гормонів, безпліддя й гормональних розладів у жінок репродуктивного віку тощо.
ВЗ Тобто діяльність центру суттєво відрізняється від діяльності звичайного ендокринологічного відділення будь-якої міської чи обласної лікарні?
— Безперечно відрізняється. Адже згадані відділення мають єдину функцію — надання медичної допомоги, та й далеко не кожне з них може охопити весь спектр сучасних методів лікування, особливо якщо йдеться про високоспеціалізовану допомогу з використанням новітніх технологій чи комплексне лікування патологій, їх ускладнень. Таку специфіку мають саме спеціалізовані центри. До того ж це ще й осередки наукових розробок, й база підвищення кваліфікації спеціалістів, які працюють у лікарнях нижчого рівня. Приміром, наш центр є навчальною та науковою базою Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, НМАПО ім. П.Л. Шупика, ІПАГ АМН України. Наша установа співпрацює з НДІ ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка, НДІ молекулярної біології та генетики, Інститутом нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова, НДІ онкології та радіології МОЗ України, Центром радіаційного захисту населення. Активно співпрацюємо на міжнародному рівні з Іллінойським та Колумбійським університетами, університетом штату Каліфорнія, Мюнхенським університетом Людвіга-Максиміліана, університетською клінікою Стокгольма. Фахівці нашого центру проходять стажування в США, Японії, Канаді, Німеччині.
ВЗ Чи мають вони можливість використовувати ті знання й навички, які здобули під час стажування?
— Намагаємося створювати для цього всі необхідні умови. Хоча, повірте, це дається нелегко. Адже, приміром, за останні 10 років ми не отримали жодної копійки на придбання нового обладнання. Але нам вдалося оснастити центр усім необхідним для проведення унікальних операцій, застосування органозбережних технологій, консервативних методів лікування (лазеротерапія, магнітотерапія, мікрорезонансна та інформаційна терапія).
До речі, переважна більшість новітніх методик оперативного втручання — не із запозичених, а напрацьовані фахівцями нашого центру. І ми передаємо свій досвід усім охочим, однак не всі лікарні в Україні мають належну матеріально-технічну базу для того, щоб виконувати такі операції. Сучасна медицина розвивається такими темпами, що зупинитися — означає відстати. Ми це розуміємо і не зупиняємося на досягнутому як у плані пошуку нових методів лікування, так і в плані створення належних для їх застосування умов. Нині здійснюємо реконструкцію одного з корпусів центру, де буде обладнано нові операційні (за сучасними стандартами), завдяки чому зможемо проводити більше операцій, а за допомогою нового обладнання застосовуватимемо ще більше різних методик оперативних втручань. Приміром, кріохірургічну асистенцію при неоперабельних пухлинах, інтраопераційні УЗД лімфовузлів під час операції з видалення раку щитоподібної залози, новітні консервативні та хірургічні методи лікування жіночих статевих органів, використання гармонійного скальпеля тощо.
Створення нових умов роботи клініко-діагностичної та патоморфологічної лабораторій розширить можливості раннього виявлення хворих на рак молочної та паращитоподібної залоз, дасть змогу застосувати нові підходи до діагностики йод-резистентних метастазів високодиференційованого раку, використати новітню діагностику аутоімунного тиреоїдиту та вузлових форм зоба, розширити обсяги патоморфологічних досліджень операційного й біопсійного матеріалу ендометрію, щитоподібної та молочних залоз. Водночас ми розширимо спектр обстеження хворих на остеопороз та пацієнтів із гормональними порушеннями репродуктивної сфери.
ВЗ Сьогодні часто можна почути докори реформаторів щодо неефективного використання спеціалізованих ліжок. Чи «загрожує» це вашому центру?
— Якщо належним чином піклуватися про ефективну роботу закладу, а не чекати, доки тобі десь вкажуть на недоліки, — проблема вирішується сама собою. Приміром, у минулому році ми скоротили 10 ліжок (із власної ініціативи), оскільки завдяки новим методам лікування домоглися скорочення терміну перебування хворого на лікарняному ліжку. Натомість із кожним роком у нас зростає кількість пролікованих хворих, приміром: у 2012 році їх було 10 889, а в 2013 році — 11 518. Це щонайменше у 3-4 рази більше, ніж в інших вітчизняних закладах ендокринологічного профілю, де цей показник або є сталим, або зменшується. Нам довіряє дедалі більше пацієнтів, ми робимо все, щоб їм було надано якісну допомогу. Водночас ми збільшили показник обігу ліжка — з 26,7 у 2012 році до 27, 9 у 2013 р. Хірургічна активність, приміром, лише в одному відділенні ендокринної хірургії зросла з 67,3% у 2012 році (прооперовано 1327 хворих) до 71,9% (1437 хворих) у 2013 році. Взагалі ж у минулому році наші хірурги провели понад 2200 операцій різного профілю.
ВЗ Ваш центр відомий не лише в Україні, а й за її межами. Втім кияни покладають на нього особливу надію. Які напрямки роботи ендокринологічної служби столиці окреслюєте на найближчу перспективу?
— Безперечно ми розвиватимемо всі ендокринологічні напрямки, адже однобічний підхід до вирішення проблем хворих недопустимий, і сенс існування спеціалізованого центру якраз і полягає в комплексному підході. Але реагувати на найпотужніші виклики ми повинні першочергово. Приміром, маємо справжню епідемію цукрового діабету, тому варто зосередити увагу на забезпеченні хворих інсулінами, на профілактиці хвороби та її ускладнень, вчасному виявленні та належному спостереженні за хворими з діабетом другого типу. Працюємо над створенням кабінетів діабетичної стопи, шкіл соціальної адаптації хворих на цукровий діабет тощо.
Дуже важливою є профілактика цукрового діабету як, зрештою, й інших ендокринних захворювань, зокрема, йод-дефіцитних станів (щоправда, тут зусиль медичних працівників недостатньо, потрібні втручання владних структур і підтримка законодавців), раку щитоподібної залози. Щодо останнього, зусилля ендокринологів повинні зосередитися на вчасній та ефективній діагностиці, щоб максимально зменшити кількість задавнених стадій хвороби.
А за тим виникає ще одне завдання — підвищення кваліфікації кадрів. Наш центр вважає це одним із пріоритетів. Адже сам термін «високоспеціалізована допомога» містить у собі поняття високої кваліфікації лікарів, які її надають.
І, нарешті, не менш важливе завдання — зробити все можливе, щоб цей вид допомоги залишався доступним для кожного пацієнта, який її потребує.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
ТОЧКИ ЗОРУ
Петро Боднар, завідувач кафедри ендокринології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, професор, доктор медичних наукСпівробітники нашої кафедри, яка розміщена на базі центру, також проводять різнопланові наукові дослідження проблем патогенезу та сучасного лікування ендокринологічних недуг. Передусім це стосується вивчення питань цукрового діабету, адже в Києві проживає до 100 тисяч хворих на цю хворобу. Зокрема, проводимо дослідження щодо використання пробіотиків у лікуванні цукрового діабету — це відносно новий і вочевидь перспективний напрямок.
Тетяна Татарчук, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професорНа рівні окремо взятого району така тісна співпраця навряд чи можлива, принаймні для цього пацієнт повинен відвідати одного спеціаліста, той потім направить хворого до іншого лікаря (якщо такий у поліклініці є), потім пацієнт має знову повернутися для «узагальнення» висновків різних фахівців. Це складний шлях. Найефективніші результати в цьому плані дає командна робота фахівців, і саме таку можливість забезпечує їх концентрація в одному спеціалізованому центрі. Тобто ми неодмінно обстежуємо жінку, яка звернулася з приводу захворювання щитоподібної залози, на предмет порушень репродуктивного здоров’я і часто знаходимо небезпечну патологію на ранній стадії, яку не помітили в районній лікарні. І справа не лише у високому професіоналізмі команди фахівців центру, а й у тому, що вони мають колосальний досвід подібної діагностики, тут відпрацьовані алгоритми, протоколи, маршрути пацієнтів, при яких не можна випустити з поля зору супутню патологію. А відтак її буде враховано в процесі розробки загальної стратегії терапії.
Олена Онуфрієва, лікар-ендокринолог, м. КиївТому ми, районні фахівці, тісно співпрацюємо з міським ендокринологічним центром. Ця «традиція» давня, і вона цілком себе виправдала. Адже у лікарнях столиці немає жодного стаціонарного відділення, де б наших хворих лікували не лише від основного захворювання, а й від цілої низки ускладнень, супутніх патологій — з урахуванням домінуючої хвороби. Ці відділення не дуже хочуть брати на лікування, приміром, хворих на тяжкі форми цукрового діабету, обтяжених серйозними кардіологічними проблемами. А фахівці міського спеціалізованого ендокринологічного центру беруться і вміють лікувати таких пацієнтів — саме пацієнтів, а не окремі хвороби чи синдроми. До того ж на базі центру розміщена потужна кафедра ендокринології НМУ ім. О.О. Богомольця, тому й фахівці центру, й столичні ендокринологи, які отримують постійну консультативну підтримку центру, мають змогу лікувати хворих, спираючись на останні наукові досягнення у галузі. Більш того, районні ендокринологи направляють найскладніших хворих до науковців кафедри на консультацію, а також беруть безпосередню участь у клінічних аналізах складних випадків.
Дуже важливо й те, що в центр надходить інформація про хворих, які отримують інсулінотерапію. Це копітка робота, але вкрай необхідна для здоров’я пацієнтів. На жаль, у нас поки що немає повноцінного реєстру таких хворих, маємо лише оперативний їх перелік, але кожен лікар щомісяця вносить необхідну інформацію про пацієнтів, яка акумулюється в центрі. Там відображаються і зміни стану хворого, і корективи, внесені лікарем у його лікування, і реакція на таке лікування. Тому за будь-яких непередбачуваних обставин ми можемо використати цю інформацію на благо пацієнта, наприклад, якщо в аптеках немає певного типу інсуліну і потрібно замінити на інший — база даних зорієнтує фахівців щодо правильного вибору, центр може зробити заявку на забезпечення хворого необхідним інсуліном. Нині ситуація із закупівлями ліків, як відомо, непроста, але наші пацієнти не залишені напризволяще.
Міський центр — це ще й осередок підтримки ендокринологів міста у вирішенні організаційних питань. Приміром, останні реформи охорони здоров’я призвели до того, що «первинці» віддали хворих на ЦД ІІ типу, які приймають таблетовані цукрознижуючі препарати. Тож ендокринологи не можуть контролювати, як компенсується ЦД у таких хворих, чи вчасно їх переводять на інсулін тощо. І, на жаль, ми очікуємо збільшення кількості ускладнень у таких пацієнтів. Так, існують протоколи лікування, де, здавалося б, усе розписано, але протоколи стандартні, а лікування хворого — індивідуальне й потребує врахування безлічі нестандартних особливостей і ситуацій. Та й лікарі ще не навчені суворо дотримуватися цих протоколів, а контроль за цим процесом недосконалий.
Щоб потім хворі не розплачувалися за такі нововведення, ми разом із фахівцями центру намагаємося повернути контроль над цими питаннями. Принаймні, домагаємося, щоб ендокринологи консультували таких хворих бодай 1 раз на 3 місяці, а далі їх можуть спостерігати й сімейні лікарі. Ми готуємо проекти відповідних наказів, щоб удосконалити процес нагляду та лікування наших пацієнтів із метою профілактики в них ускладнень.
У Київському міському центрі підібрано спеціалістів, які здійснюють комплексне лікування ендокринної патології та її ускладнень. Приміром, офтальмологи, які займаються діабетичним ураженням сітківки, невропатологи, кардіологи, які обізнані з особливостями перебігу тих чи інших хвороб, супутніх цукровому діабету, існує відділення діабетичної стопи, де проводять широкий спектр процедур — від апаратної чистки стопи у хворих на діабет до малих хірургічних втручань на стопі. Фахівці застосовують методи лікування, які відповідають міжнародним стандартам.
Наші пацієнти вже роками лікуються в цьому центрі, для них дуже важливо мати «постійну приписку» до спеціалізованого закладу, до лікаря, який знає про їхні проблеми. За кордоном також існують вузькоспеціалізовані центри — попри те, що там розвинена сімейна медицина, охорона здоров’я розвинених країн дбає про спеціалізовану допомогу, і рівень її розвитку є показовим для оцінки всієї системи охорони здоров’я. Під час міжнародних конференцій, в організації яких бере участь і КМКЕЦ, ми зустрічаємося з зарубіжними колегами, які працюють у спеціалізованих центрах, — їх досвід повчальний для нас, а вони, своєю чергою, відзначають наші здобутки.
До того ж наша країна має свої «тривожні» особливості. Ми досі розплачуємося за наслідки аварії на ЧАЕС — приблизно 40% всієї ендокринної патології становлять хвороби щитоподібної залози. І маємо дуже сумний досвід, коли в кінці 80-х—на початку 90-х років минулого століття ендокринні хірурги хаотично вишукували методи хірургічного лікування раку щитоподібної залози — саме через відсутність на той час єдиного центру, який би акумулював усі знання та напрацювання в цьому напрямку. Нині ми такий заклад маємо, і часи, коли кожен оперував, як умів, — позаду. Нині навіть важко уявити, що ендокринологи міста можуть працювати не командою, а розрізнено, без постійного професійного навчання, обміну досвідом, доступу до статистичних та інших аналітичних матеріалів. Служба, яка створювалась роками, повинна працювати на благо пацієнтів.
Володимир Михайлець, головний обласний позаштатний ендокринолог Полтавської області
