Існує поняття «золота хвилина» — упродовж неї потрібно надати пораненому першу допомогу. Впродовж «золотої години» лікарі рятують життя потерпілого. А який проміжок часу потрібен для того, щоб поставити бійця на ноги і стерти сліди війни? І чому цей час також «золотий»?
ВЗ Чим зумовлені особливості реабілітації воїнів АТО?
— Передусім пораненнями, які вони отримали під час бойових дій. Переважають осколкові, мінно-вибухові ушкодження, так звані поєднані поранення, які зачіпають декілька органів чи ділянок тіла. Приблизно у 70% поранених — ушкодження кінцівок. Тому таким бійцям потрібно якнайшвидше надати адекватну допомогу на полі бою, потім швидко їх госпіталізувати. Рівень надання допомоги пораненим у військових госпіталях надзвичайно високий, але там лікують гострі травми, а 90% вогнепальних поранень, на жаль, супроводжуються нагноєннями. Надалі у таких хворих можуть виникати остеомієліти, нагноєння м’яких тканин. Вогнепальні ушкодження нервів часто призводять до тяжких больових синдромів (ампутаційно-больовий, фантомно-больовий синдром, каузалгічний). Тому таких пацієнтів потрібно оперувати повторно — у високоспеціалізованих закладах. Іноді доводиться робити аутопластику, невротизацію, а часом і комплекс оперативних втручань.
Віталій ЦИМБАЛЮК, віце-президент НАМН України, академік НАМНУ, професорВсе це потребує подальшої нейрохірургічної корекції. Також черепно-мозкова травма може супроводжуватися діенцефальними ураженнями, нерідко у травмованого виникають психологічні проблеми або й проблеми із психікою, які потребують тривалого і ґрунтовного лікування.
Згадану категорію пацієнтів після лікування у військових госпіталях відправляють до спеціалізованих закладів, зокрема, до лікувальних установ НАМН України. Кожен інститут відповідає за певні напрямки такого лікування — за ними він і надає високоспеціалізовану медичну допомогу. Заклади НАМНУ мають 3 тисячі хірургічних ліжок, а також можливості для подальшого терапевтичного лікування воїнів АТО. Адже попри те, що у військових госпіталях працюють кваліфіковані фахівці, існують такі види оперативних втручань і технології, якими володіють виключно спеціалісти академічних установ. Саме на третинному рівні медичної допомоги є відповідно оснащені спеціалізовані стаціонари, гарне анестезіологічне забезпечення, сучасні можливості надточної діагностики тощо. І вже кінцевий етап надання медичної допомоги воїнам АТО — реабілітація фізична, психологічна, соціальна.
ВЗ Сьогодні говорять про те, що реабілітація має бути комплексною. Це можливо в умовах одного закладу?
— Окрім того, що вона має бути комплексною, це ще й поетапний процес. Його можна поділити на 2 напрямки — медична реабілітація, тобто заходи, які проводяться у медичних закладах, і так звана соціальна реабілітація (адаптація) пацієнта до певних умов. Медична реабілітація — це, передусім, медикаментозна терапія, що стимулює регенерацію нервів, поліпшує кровообіг після черепно-мозкових травм тощо. Плюс фізіотерапевтичні методи (повний комплекс) — фонофорез, електростимуляція (периферична, черезшкірна), різні види масажів, комплекс вправ лікувальної фізкультури, заняття на тренажерах тощо.
Іноді пацієнту можна допомогти, використовуючи лише медикаментозні й фізіотерапевтичні методи, — після їх застосування потреба у повторних оперативних втручаннях відпадає. Іноді ж потрібно проводити так звану хірургічну реабілітацію — фахівці нашого інституту, наприклад, мають значний досвід відновної нейрохірургії, тобто застосування комплексу оперативних втручань для відновлення функцій певних ділянок тіла. Зазвичай цей комплекс використовують для реабілітації хворих після інсультів, травм, але вони стануть у нагоді і для реабілітації після тяжких поранень. Загальна реабілітація також має кілька етапів. Дуже важливою є рання післяопераційна реабілітація, яка повинна починатися ще в госпіталі.
Наступний етап — реабілітація в умовах спеціалізованих відділень. На жаль, Україна втратила 2 спеціалізовані центри реабілітації в АР Крим — Центральний військовий санаторій ім. М.І.Пирогова та санаторій ім. М.Н.Бурденка, де лікували переважно хворих зі спінальними травмами. Були такі центри і в Донецькій області — їх теж втрачено. Тому нині постає питання про створення нових реабілітаційних центрів подібного профілю, приміром, у передмісті Києва (Пуща-Водиця, Конча-Заспа, Ірпінь). Тамтешні санаторії можна перепрофілювати й організувати на їх базі реабілітаційні центри для поранених. Передусім це мають бути санаторії неврологічного й ортопедичного профілю.
Багатьом бійцям ампутували кінцівки. Мало забезпечити їх якісними протезами (хоча й це дуже важливо), потрібно ще навчити людину з цим жити: маю на увазі і психологічний момент. І тут на передній план виходить психічна та психологічна реабілітація. В усьому світі наслідком подібних локальних конфліктів є те, що психічні та психологічні проблеми виникають у 50% поранених бійців і у 25-30% учасників будь-яких військових дій, навіть якщо вони не отримали поранення.
Перепрофілювання санаторіїв потрібно здійснювати якомога раніше — люди не можуть чекати, доки ми щось створимо «з нуля», потрібно використовувати готові площі. До речі, у нашому інституті ще в 90-х роках минулого століття було заплановано спорудження реабілітаційного комплексу (це 9-поверхове приміщення, яке стоїть недобудованим уже понад 20 років). Якби можна було його добудувати, то більшість питань з реабілітацією воїнів АТО було б вирішено.
ВЗ Рано чи пізно нам потрібно буде створювати потужні реабілітаційні центри чи достатньо використовувати існуючі заклади, кадри?
— На мою думку, реабілітація має бути «концентрованою», а не розпорошеною (нехай і по тих закладах, де працюють кваліфіковані фахівці), — не можна розділити ушкодження, які отримують бійці у сучасній війні, на нозології, щоб реабілітувати їх окремо. Наприклад, людина втратила кінцівку, у неї черепно-мозкова травма і психологічний стрес. Їй потрібна допомога реабілітолога-невролога, реабілітолога-ортопеда та психолога. На жаль, нині у нас немає закладу, який би об’єднав усіх фахівців під одним дахом біля ліжка пацієнта. Тому пацієнти ходять за фахівцями по різних відділеннях і закладах. А психологами часто стають волонтери. Хоча ми маємо достатньо кваліфікованих кадрів. Їх зусилля потрібно концентрувати.
Зараз дискутують з приводу того, під чиїм керівництвом мають знаходитися такі реабілітаційні центри. На мою думку, МОЗ і МО України повинні спільно працювати в цьому напрямку, поодинці вони не впораються з проблемою. МОЗ має надати свої санаторії для реабілітації поранених, Академія медичних наук — запропонувати свої інститути (а вчені-медики вже активно працюють над розробкою медико-реабілітаційних програм), Міністерство оборони — долучитися до справи зі своєю базою.
Дуже важливо не просто створити такі потужні центри, а й забезпечити для них належну матеріально-технічну базу. Чому люди прагнуть потрапити на реабілітацію до Ізраїлю, Німеччини? Бо там є сучасне обладнання, «розумні» тренажери, які вкрай потрібні нашим бійцям, постраждалим у зоні АТО. На жаль, в Україні такого обладнання поки що обмаль. І це серйозна проблема, яка потребує передусім значних фінансових вкладень.
ВЗ На жаль, лише біда змусила нашу державу звернути увагу на відновне лікування, яке завжди було на задвірках охорони здоров’я. Щось зміниться суттєво?
— Іншого виходу немає. До речі, Україна була однією з перших країн, де почали говорити про неврологічну і нейрохірургічну реабілітацію. Вона має значні напрацювання в цьому напрямку, однак здебільшого теоретичні, оскільки належного технічного оснащення у наших клініках ніколи не було. Але ви праві: у масштабах країни відновне лікування не поширене — це лише окремі «острівки» гарного досвіду. Чим ближчими до людей будуть ці методи, тим краще. Бо навряд чи за нинішніх реалій хтось дозволить собі розкіш їздити на реабілітаційні заходи до столичних закладів із віддалених куточків країни.
Життя потребує ширшого та активнішого впровадження реабілітаційних методів у практику охорони здоров’я. І не лише тому, що так «наказала» війна. Не лише тому, що реабілітації потребують, окрім бійців АТО, ще й мирні жителі з цього регіону (до речі, за період квітень-серпень цього року до закладів НАМНУ з різними проблемами звернулося понад 16 тисяч жителів Донецької та Луганської областей). В Україні й без останніх подій багато інвалідів, а серед них — молодих людей, яких потрібно адаптувати до нормального життя. І я переконаний, що напрямок відновного лікування розвиватиметься набагато активніше, ніж донедавна.
Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
