Вітчизняні науковці мають досягнення, які визнаються на світовому рівні. І за якістю досліджень, і за міжнародними науково-методичними цитуваннями вони цілком конкурентоспроможні. От тільки протягом останніх десятиліть українських вчених стає все менше. Як зупинити цей процес?
Доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри внутрішньої медицини №3 Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова Віталій Денесюк 13 січня цього року отримав Державну премію України в галузі науки і техніки за наукову працю «Попередження кардіо-церебральних ускладнень та раптової смерті». В анотації до неї сказано, що «вперше на підставі вивчення складних механізмів розвитку серцево-судинних захворювань розроблена та впроваджена комплексна, патогенетично обґрунтована концепція персоніфікованого підходу до попередження кардіо-церебральних ускладнень та раптової смерті з використанням сучасних терапевтичних, інтервенційних і хірургічних технологій».
ВЗ Ви 30 років працювали над своїм науковим дослідженням. У чому його унікальність?
Віталій ДЕНЕСЮК, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри внутрішньої медицини №3 Вінницького національного медичного університету імені М. І. ПироговаУпродовж 25 років під нашим наглядом у дослідженні брали участь майже 2000 пацієнтів з різними захворюваннями серцево-судинної системи: стабільною і нестабільною стенокардією, інфарктом міокарда, артеріальною гіпертензією, серцевою недостатністю і тяжкими аритміями серця.
В основу дослідження лягли результати генетичних, інструментальних, біохімічних, інтервенційних та інших досліджень кожного із виконавців. Наприклад, впродовж 3 років ми спостерігали за хворими з інфарктом міокарда, яким спочатку провели стентування вінцевих артерій, а потім комплексне лікування. Потрібно було оцінити його ефективність, тому ми вибрали пацієнтів, що лікувалися регулярно, раз від разу та взагалі від нього відмовилися. Вели статистику смертності й на її підставі робили висновки.
Згідно з отриманими результатами смертність серед хворих на інфаркт міокарда після стентування вінцевих артерій і проведення комплексного сучасного лікування зменшилася на 18-20% порівняно із пацієнтами двох інших груп. Це дало змогу розробити концепцію профілактичних заходів, спрямованих на запобігання серцево-мозковим ускладненням і раптовій смерті. Модератор нашого дослідження — професор, керівник відділу аритмій ННЦ «Інститут кардіології імені М. Д. Стражеска» О. Сичов планує об’єднати результати всіх наших досліджень у монографію.
ВЗ Проблему раптової смерті зрештою вирішили?
— Ні, відкриття в цьому напрямку ми не зробили — таке рідко кому до снаги. І це стосується не тільки українських науковців. Проте завдяки проведеним співробітниками нашої кафедри науковим дослідженням доведено роль генетичних факторів, ремоделювання серця та судин, ендотеліальної функції в розвитку й прогресуванні серцевої недостатності при стабільній і нестабільній стенокардії, інфаркті міокарда й тяжких аритміях.
Також проведені експериментальні дослідження з вивчення ефективності антиаритмічних препаратів прямої та непрямої дії дали змогу впровадити їх у клінічну практику.
Хочу зазначити, що в Україні є низка препаратів з різною медикаментозною ефективністю. Ми своїм пацієнтам призначаємо тільки сучасні високоефективні препарати, як вітчизняних, так і закордонних виробників. Перш ніж виписати лікарські засоби, я завжди раджуся зі своїми пацієнтами, адже фінансова складова лікування лягає на їхні плечі. Тому ми підбираємо високоякісне лікування в межах фінансових можливостей хворих. Проте традиційно використовуємо бета-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого фермента, блокатори рецепторів до ангіотензину, статини, антагоністи мінералокортикостероїдних рецепторів і сучасні антикоагулянти прямої та непрямої дії.
ВЗ Чи впроваджені в практику результати ваших досліджень?
— Так, адже всі вони проведені на базі інфарктного відділення КНП «Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології» та кардіологічного відділення №2 КНП «Вінницька міська клінічна лікарня №1». Працівники кафедри та лікарі зазначених лікарень активно використовують сучасні методи терапії. І ми бачимо позитивний результат, як у діагностиці й прогнозуванні ускладнень, так і у їх лікуванні. Узагалі науковці та практичні лікарі цих відділень надзвичайно багато працюють у вказаному напрямку — вони мають 35 патентів на винаходи!
ВЗ Як оцінюєте сучасний стан української медичної науки?
— На жаль, держава майже не фінансує проведення наукових досліджень у медичних університетах. Для нашого університету фінансування виділяється лише на 3-4 наукові роботи на рік. Решту виконуємо за рахунок кафедр, яким доводиться шукати спонсорів. Але мало хто хоче допомагати кафедрам. До прикладу, кафедра внутрішньої медицини №3 за часів незалежності України жодного разу не отримала коштів на наукову роботу. Наголошую — жодного! Тому в основному плануються кафедральні наукові теми, виконавцями яких є дисертанти. Вони, аби захиститися, власним коштом оплачують дослідження.
На базі Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова функціонують морфологічна, біохімічна, експериментальна та інші лабораторії, також були придбані апарати для вивчення стану серцево-судинної системи. Але для проведення наукових досліджень потрібні сучасні реактиви, а вони дороговартісні.
У середньому одне дослідження обходиться у 250 грн. А для вивчення певної теми їх необхідно провести хоча б 100. Коли ж опрацьовуються дві методики, то треба виконати щонайменше 200 досліджень. І всі витрати лягають на плечі дисертанта. Науковцям-медикам їхні роботи дорого обходяться — у прямому значенні цього слова.
І така ситуація не тільки в нашому університеті, а й по всій Україні.
ВЗ Яким чином вдається виконувати наукові роботи без фінансування?
— Ми використовуємо наші клінічні бази — лікарні. Наприклад, є певна кількість хворих того профілю, що відповідає науковій тематиці кафедри, — їх і включаємо в дослідження. До такої роботи залучаємо дисертантів, вони вкладають кошти в допоміжні дослідження. На основі детального аналізу отриманих результатів і розробляємо клініко-наукові теми.
ВЗ Кількість учених-медиків в Україні постійно зменшується…
— Багато молодих учених виїздять за кордон через низьку заробітну платню. У мене 50 років стажу, я професор, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії. Моя місячна зарплата становить 16 тис. грн — молодим науковцям таких грошей не заробити. До того ж на клінічних базах університету немає сучасної діагностичної апаратури. Чи ж буде молодь вмотивована працювати? А за кордоном — гідна заробітна плата, і можна на високому науковому рівні виконувати різноманітні дослідження. Наших випускників запрошують за кордон не тільки як науковців, а й як викладачів. Це престижно та фінансово вигідно для молодих учених.
Випускники нашого університету працюють у США, Франції, Англії, Польщі, Німеччині. Наша держава дуже багато втрачає, недофінансовуючи науку. В Україні молодь навчається в університетах за кошти державного бюджету — і не тільки в магістратурі, а й в аспірантурі. А потім висококваліфікований лікар-науковець, котрий може і лікувати, і наукові високотехнологічні дослідження проводити, просто виїжджає з країни. Виходить, що держава вкладає гроші в підготовку науковців для інших країн.
ВЗ Чи співпрацюєте ви із закордонними науковцями?
— Кожного року в ННЦ «Інститут кардіології імені М. Д. Стражеска» приїздять відомі кардіологи з Європи, США на конгреси та науково-практичні конференції. Вони діляться своїм досвідом, знаннями, а іноді — й необхідним обладнанням. Приміром, Вандербільдський університет подарував нашому вишу сучасний ехокардіограф, нашій кафедрі — холтерівський монітор ЕКГ. Із цим університетом ми співпрацюємо впродовж 10 років, проводимо спільні клінічні розбори складних проблемних клінічних випадків, ділимося досвідом лікування.
ВЗ Чи не відчуваєте себе менш компетентним за колег з інших країн?
— Зараз значення будь-якого науковця оцінюють не за кількістю виступів в Україні чи за кордоном, а за міжнародними науково-метричними цитуваннями. Я, приміром, веду власну статистику таких цитувань: у системі Scopus мене цитували 48 разів, у Google — 332, h-індекс cтановить 10. Вважаю, що для науковця, який працює у вищому медичному навчальному закладі, це непоганий показник.
Олена БУЧАЦЬКА, спеціально для «ВЗ»
