Усі розуміють, що судово-медична експертиза має бути не тільки професійною, а й незалежною. Наскільки нинішні умови її існування сприяють дотриманню такої високої планки?
ВЗ Важко знайти галузь охорони здоров’я, якій би легко жилося за нинішнього фінансування. Ваша служба не стала винятком?
Віталій КОНДРАТЕНКО, начальник ДУ « Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» Та й у Головному бюро справи не кращі: на сьогодні тут утворилася черга із понад 350 справ, їх розгляду чекають 2 роки, незважаючи на те що всі наші експерти — висококваліфіковані фахівці з великим досвідом роботи і працюють дуже інтенсивно, однак їх недостатньо, аби впоратися з таким потоком роботи. Люди обурюються, пишуть скарги в різні інстанції, ми попереджаємо слідчі органи про те, що терміни проведення повторних експертиз розтягуються на роки, однак нічого не змінюється.
ВЗ Кадрів не вистачає і на місцях?
— Так, останнім часом служба була забезпечена кадрами в середньому на 50-70% (залежно від регіонів), нині ж ми стоїмо на порозі їх суттєвого скорочення. Адже після виходу в лютому цього року Постанови Уряду про підвищення зарплати для судових експертів (а вони працюють ще й у системі МВС, Мін’юсту). Ми маємо виконати цю вимогу, оскільки згадана Постанова — прямої дії. От тільки сталося, як завжди: вказівку видали, а грошей на виконання ніхто не виділив. Який вихід, коли наші фахівці й без того працюють лише на ставку (при тому, що виконують набагато більші обсяги роботи за такого кадрового дефіциту)? Тож маємо йти лише шляхом скорочення штату. Наша біда в тому, що ми потрапили у так звану вилку — начебто й працюємо на судово-слідчі органи, але «не їхні», а перебуваючи у складі МОЗ, начебто не виконуємо його роботи, тобто безпосередньо не займаємося охороною здоров’я. Тож і виходить, що нікому не потрібні — звідси всі проблеми. З одного боку, це забезпечує нам певну незалежність (ні прокуратура, ні поліція не можуть тиснути на нас), а з іншого — ми, як то кажуть, горді, але голі. Заплановані МОЗ реформи теж обходять нас увагою, у переліку запропонованих змін про нашу службу взагалі не згадують, вона не вбудована в алгоритм загальних реформ, тож ми не можемо навіть сподіватися на обіцяне покращення. Прикро це усвідомлювати.
ВЗ Кілька років тому була розроблена нова концепція розвитку служби, планувалося її перепідпорядкування Кабміну тощо. Усе це виявилося фантазією?
— Так, згадана концепція обговорювалася на колегії МОЗ, але внаслідок останніх політичних подій вона канула в Лету. У 2014 році на обговорення було винесено законопроект про підпорядкування судово-медичної експертизи Кабміну як окремої структури. Документ був дуже «сирим», і ми були готові долучитися до його доопрацювання, але після консультацій із досвідченими експертами та юристами, обговорення питання на громадських і парламентських слуханнях вирішили, що законопроект узагалі варто переписати. Краще, аби служба судмедекспертизи залишилася при МОЗ України — це пов’язано і з професійною освітою фахівців, і з їх роботою в комісіях, куди для вирішення складних питань ми залучаємо спеціалістів різних галузей медицини, і з тим, що мережа наших регіональних відділень розміщена при лікарнях. До того ж ми не є винятком — така сама підпорядкованість служби існує, наприклад, у Нідерландах. Однак потрібно, щоб «вбудованим» у структуру МОЗ було не тільки Головне бюро, а й усі інші підрозділи служби. Для цього необхідно повернути їх у власність держави. Лише за таких умов ми зможемо впливати на діяльність всієї системи судово-медичної експертизи країни, а отже, й відповідати за її результати.
ВЗ А як же бути з децентралізацією?
— Ця ідея — хороша, якщо не забувати, що країна є єдиним організмом, і в ній мають бути цілісні системи, як, наприклад, нервова чи серцево-судинна — у людському. А ми і є сигнальною системою, яка передає в центр прийняття рішень необхідну інформацію, тож вона має бути достовірною. Щоб не говорити зайвого, наведу приклад. Провели дослідження, у якому намагалися визначити, як позначається децентралізація нашої служби на об’єктивності вирішення експертних питань. Ми проаналізували лише так звані лікарські справи й тільки ті рішення, що потрапили на перегляд до Головного бюро і по яких були проведені повторні експертизи в інших областях (по кожному з таких випадків задокументовано протоколи клініко-експертних комісій). І виявилося, що Головне бюро змінило на протилежні висновки 80% первинних експертиз! Така сама статистика «виправлень» комісіями інших областей. Тоді ми вирішили проаналізувати, наскільки узгоджуються висновки первинних експертиз з рішеннями клініко-експертних комісій обласних відділів охорони здоров’я. Виявилося, що вони збігаються майже у 90% випадків!
Це і є корупцією, до того ж системною, бо не стільки стосується дій конкретних людей, скільки є породженням загальної ситуації. Тобто судмедексперти на місцях поставлені в умови, за яких вони не можуть працювати інакше, — залежність від фінансування місцевої влади змушує «кланятися», «зважати на прохання», «враховувати побажання» тощо. Поки це не зміниться — не варто говорити про незалежність експертів. Яскравим підтвердженням тому став нещодавній випадок: в одній з областей почали тиснути на нашого колегу, начальника обласного бюро. Це один з кращих наших фахівців, кваліфікований, принциповий.
Тиск на нього почався через інтереси ритуального бізнесу. Він категорично відмовився брати участь у «схемах», йому вдалося навіть відбити кілька атак, що не сподобалося «поважним» людям, які хочуть через місцеву владу усунути його з посади. Тож хто у нас вирішує, кому керувати службою і як їй працювати? Відповідь на це питання свідчить про найвищу ступінь деградації організації управління. Хоча наші працівники не є держслужбовцями, але на їх висновках ґрунтуються судові рішення. Ви ж розумієте, що судову систему можна реформувати до безкінечності, її можна навіть вдосконалити до ідеалу, але якщо суд не матиме під рукою якісних експертних висновків, він завідомо буде «сліпим» і несправедливим.
ВЗ Чи достатня матеріально-технічна база служби для того, щоб її висновки дійсно були якісними?
— Якщо ви маєте на увазі ті експертизи по лікарських справах, про які я згадав, то вони проводяться тільки на рівні спеціалізованих комісій, а для цього нічого не потрібно, окрім часу, добросовісних експертів і правильної організації процесу.
У цілому ж матеріальне забезпечення служби, як то кажуть, нижче плінтуса. Наші лабораторії працюють на обладнанні минулого століття. Ті дослідження, які у світі вважаються стандартними, наприклад, ДНК-типування, для нас — екзотика, бо в системі судово-медичної експертизи їх проводять тільки три лабораторії на всю країну. Та й чи може бути інакше, якщо про злидні служби згадують тільки тоді, коли отруєно Президента України чи розпочалися військові дії й потрібно масово ідентифікувати рештки невідомих загиблих. Закупили якесь обладнання — і знову про все забули. Натомість у розвинених країнах подібні ситуації змушують владу вдаватися до комплексних заходів. Наприклад, після теракту в Іспанії (коли там підірвали потяг і потрібно було ідентифікувати сотні загиблих) влада одразу зрозуміла, що нові виклики змусять працювати по-іншому. Тож розробила алгоритм роботи відповідних служб на випадок надзвичайних ситуацій (зокрема судмедекспертів) і прийняла відповідний закон. Щоправда, на все знадобилося 5 років, але ж упродовж цього періоду над вирішенням питання ґрунтовно працювали, а не відфутболювали пропозиції фахівців.
ВЗ Які законодавчі зміни потрібно для вирішення бодай частини проблем служби?
— На сьогодні маємо законодавчий бум: окрім уже згаданого розроблено ще 3 законопроекти стосовно діяльності судмедекспертизи. Один з них передбачає її виділення в окрему структуру. Другий — визначає правила, за якими вона має функціонувати. І ми вважаємо його ключовим. Зазвичай такі правила прописуються в нормативних актах, але зважаючи на нинішню критичну ситуацію і на те, що наші пропозиції та напрацьовані документи влада, зокрема МОЗ України, ігнорує вже понад 6 років, іншого шляху ми не бачимо. Якщо такими темпами вирішувати проблеми галузі, на це життя не вистачить. Ще один законопроект стосується принципів діяльності судової експертизи в цілому і спрямований зокрема на створення інституту приватних судових експертів (це одне з його основних положень).
Я вважаю, що розробники документа не врахували особливостей судово-медичної експертизи — вона навряд чи може стати приватною, оскільки окрім всього опікується специфічними об’єктами дослідження, тобто несе соціальне навантаження. І цим ми суттєво відрізняємося від інших видів судових експертиз. Тому вважаємо, що згаданий законопроект (якщо не буде враховано вказаних аспектів і відповідних пропозицій) може взагалі розвалити нашу службу і спричинити проблеми в роботі судів. Ніхто з приватних експертів не захоче займатися, наприклад, померлими безхатьками, невідомими, загиблими родичами малозабезпечених категорій населення, які не зможуть оплатити такі послуги, тощо. Це — соціальна складова роботи державної служби. А приватний експерт повністю залежить від статків свого замовника. Так, у світі працюють приватні судово-медичні експерти, їх діяльність ніде не заборонена, однак вони найкраще прижилися в країнах прецедентного права (Великій Британії, Австралії, США, Канаді) — там інститут судових експертів від самого початку розвивався як приватний, тож сформувалися і відповідні традиції (пригадайте Шерлока Холмса і доктора Ватсона), і усталена система. У країнах континентального права приватні експерти, у тому числі й судово-медичні, не заборонені, але їх там практично немає, бо така діяльність їм не вигідна. А заробляти, вибудовуючи якісь схеми і піраміди, там не заведено — експерти дуже дорожать своїм ім’ям.
ВЗ Чи розуміють зарубіжні колеги наші проблеми?
— Частіше дивуються, що такі існують, і головне — десятиліттями не вирішуються. У них на сьогодні немає глобальних проблем ні на законодавчому рівні, ні щодо матеріального забезпечення. Бо коли все грамотно врегульовано законом і він працює — які можуть бути питання? На жаль, в Україні навіть у разі прийняття потрібних законів немає гарантій того, що вони працюватимуть належним чином. Тож усі наші зусилля нагадують черпання води решетом. Ще один важливий нюанс — зарубіжні колеги стверджують, що законодавці, приймаючи той чи інший закон, передусім керуються думкою експертів, зокрема профільних асоціацій, їх баченням того, як слід вирішити ту чи іншу проблему й скільки на це потрібно коштів (адже саме з них потім запитають про результат). Натомість у нас головний «орієнтир» для прийняття законів — щоб вони не потребували додаткового фінансування. Це нісенітниця! І якщо з неї починається законотворчість, то ціна їй — копійка. Зауважте, що в усі часи такий «підхід» аргументували відсутністю коштів у державі. У мене виникає запитання до чиновників: а чесно жити і витрачати кошти не пробували?
ВЗ Можливо, запровадження платних медичних послуг допоможе вижити?
— Це питання знову ж таки має бути вирішене на законодавчому рівні. Наприклад, у Німеччині прийнято федеральний закон, який передбачає зокрема й відшкодування судових витрат на залучення свідків та експертів. Затверджено відповідні тарифи, наприклад, розтин, що супроводжується судово-медичними дослідженнями, обійдеться приблизно у 150 Євро, експертиза на вміст алкоголю — у 35, гістологічні дослідження — у 20 Євро, при цьому виїзд експерта на місце події також платний.
Ми намагаємося розробити подібний перелік і відповідну методологічну базу й тому підтримуємо наміри затвердити методику розрахунку медичних послуг в Україні. Однак ще невідомо, чим ця історія закінчиться. Адже, наприклад, у новому Кримінально-процесуальному кодексі (КПК) чітко прописано, що експертизи можуть бути платними (наприклад, за зверненням адвоката), а ті, що здійснюються безкоштовно, фінансуються цільовим призначенням з державного бюджету. Це працює? Ні! Бо держава вибірково виконує свої зобов’язання і так само вибірково гарантує наші законні права.
Після прийняття нового КПК ми одразу звернулися до МОЗ з пропозицією скористатися дозволом проводити платні експертизи на підставі звернень адвокатів (і такі дійсно почали надходити). Але наші послуги так і не потрапили до переліку платних, хоча його вже кілька разів переглядали. Виходить, що ми порушуємо КПК, відмовляючи адвокатам у наданні послуг з кримінального провадження (це аспект юридичний). Далі — ми втрачаємо можливість заробити кошти для держави (це вже економічні втрати).
І, нарешті, соціальний аспект — громадяни не можуть реалізувати свої законні права, гарантовані КПК. Повертаючись до досвіду німецьких колег, зазначу, що там приблизно така сама структура служби, як і в Україні. Усі необхідні дослідження для прокуратури та судів проводять безоплатно, однак держава розраховується за такі послуги згідно із затвердженими тарифами за спеціально розробленою процедурою. При цьому законом передбачені платні послуги експертів, для здійснення яких не потрібні жодні постанови судів. Кожен пересічний громадянин може звернутися до служби, наприклад, щоб оцінити тяжкість тілесних ушкоджень, провести повторну експертизу в разі сумнівів щодо висновку патологоанатома тощо.
ВЗ А як сприймають судмедексперта пересічні лікарі — як партнера чи як наглядача, котрий виводить усіх на чисту воду?
— На рівні особистих контактів ці стосунки насправді партнерські. Навіть коли я працював у районному бюро, лікарі завжди приходили на розтини (з власної ініціативи, а не за вказівкою керівників), аби поцікавитися, чи не припустилися вони помилки, чи була смерть пацієнта неминучою. І якщо ми констатували такі помилки, колеги це визнавали й надалі намагалися їх уникати. Але система накладає свій відбиток на взаємини, які мають бути партнерськими. Наприклад, коли ми проводимо експертизу по лікарських справах, з високих кабінетів пробують «вирішити» питання інакше — їм не потрібно псувати показники.
З власного 30-річного досвіду можу сказати: якщо одного разу «здаси позиції», тобою завжди керуватимуть, встоїш — поважатимуть. Приховування і замовчування помилок — це шлях у нікуди. На тактичному рівні такий підхід, можливо, й забезпечить певні бонуси (у рейтингу показників), але чим далі, тим гірше буде (для загальної справи і для конкретного лікаря). Інше питання, що у нас розцінюють лікарську помилку майже як справу для прокурора, а не як предмет вивчення, аналізу й ухвалення відповідних рішень. Якщо ситуація не зміниться — програють усі, особливо із запровадженням страхової медицини, коли навколо лікарських помилок розіграється справжня фінансова війна, і медики дорого за них платитимуть. Уже зараз за більшістю наших рішень порушують справи проти лікарів, але це не завжди виправдано.
Я переконаний, що держава має гарантувати лікарю право на помилку в тому розумінні, як її розцінюють у всьому світі (тобто коли це не є наслідком недбалого виконання обов’язків, проявом непрофесіоналізму, недотриманням встановлених законом вимог). Водночас держава зобов’язана створити належні умови роботи для лікаря, аби він міг надати допомогу хворому з дотриманням усіх вимог і стандартів. Відсутність законодавчо закріпленого права на лікарську помилку призводить до того, що їх починають ховати, замість того, щоб вивчати, хоча робота над помилками — це одна з найважливіших складових становлення лікаря. Але ми досі не позбулися традицій радянської медицини: замовчування, перекручування і приховування реального стану речей «під сукном». За тим виникає недовіра до всіх і всього. Коли я поцікавився в німецьких судмедекспертів, який у них відсоток повторних експертиз через недовіру до експертного висновку колег, вони не могли згадати, коли востаннє трапився такий випадок! Не хочу ідеалізувати інші країни, вочевидь, скрізь — свої проблеми, але й бажання їх вирішити. Доки ж у нас відповідатимуть, що це «не на часі», доти ми не дочекаємося жодних позитивних змін.
Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
