Віталій Цимбалюк: Для науки не буває легких часів

Нині вітчизняна наука переживає чи не найскладніший період: украй обмежене фінансування, небачені політичні виклики, відсутність належної правової бази для впровадження нових методів управління та господарювання і навіть спроби ліквідувати традиційну форму існування галузевих академій. Чи витримає ці випробування медична наука? 

ВЗ Вам довелося очолити НАМН України в непростий час. Що вважаєте найбільшим викликом для діяльності академії?

— Узагалі для науки не буває ані легких часів, ані простих шляхів. Адже вона має перебувати в постійному пошуку нового, бути першопрохідцем, торувати дорогу для розвитку суспільства. Інша справа, наскільки суспільство цінує науку, усвідомлює її важливу роль і наскільки політична й економічна ситуація сприяє її процвітанню. На жаль, окрім фінансової скрути та низки інших важливих проблем сьогодні маємо додаткові виклики, передусім це стосується подій на Сході України.

Віталій ЦИМБАЛЮК, президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

За цей період у закладах НАМНУ проліковано понад 4,5 тис. учасників АТО, наші фахівці проконсультували понад 1 тис. тяжкопоранених у різних військових госпіталях. У зв’язку із тим, що наслідками нинішньої вій­ни є не лише тяжкі поранення, які потребують високотехнологічних втручань й особливої кваліфікації фахівців, а й складний посттравматичний синдром, в Інсти­туті медицини праці НАМНУ створено відділення психологічної реабілітації — навіть коли бойові дії незабаром закінчаться, люди ще роками потребуватимуть такого виду допомоги. І не лише ті, хто був поранений, став інвалідом, стресовий фактор війни вражає багатьох, а, як відомо, понад 45% хвороб навіть у мирний час пов’язані зі стресом. В умовах війни майже у 80% людей виникають психогенні порушення, 30-40% з яких переходять у психологічні проблеми.

ВЗ Лунало багато нарікань на професійну неспроможність наших медиків лікувати складні ураження, яких зазнають бійці АТО, а почасти й мирне населення.

— На початку воєнних дій до цього дійсно не були готові ані цивільні, ані навіть військові медики. Однак сотні врятованих бійців у наших госпіталях, у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І. І. Мечникова та інших закладах — свідчення того, що українські медики творять дива. На госпітальних базах академії тяжкопоранені практично не помирають (це поодинокі втрати).

Прикро, що настало таке життя, коли ти маєш постійно доводити свою потрібність… Кажу це, бо не раз чув від наших нардепів здивоване: «А навіщо потрібна ця академія медичних наук?» Наведу лише кілька прик­ладів з досвіду лікування в закладах НАМНУ — усім стане зрозуміло, що таке четвертий рівень надання медичної допомоги і наскільки він цінний (до речі, у всьому світі). Ще під час Революції Гідності до нас потрапила одна пацієнтка — вона приносила молоко учасникам Майдану, які стояли біля палаючих шин, щоб ті могли хоч якось зменшити токсичне отруєння. Одного дня її було поранено в голову трьома дробинами. Дві з них не змогли пробити кістки черепа, а одна пройшла через м’які тканини під оком у турецьке сідло. Постало питання: як її видалити, адже дівчина молода, й потрібно було максимально зберегти важливі органи, зокрема гіпофіз. Так от фахівці Інституту нейрохірургії імені А. П. Ромоданова НАМН України під керівництвом Миколи Гука зробили неймовірне — видалили дробину ендоскопічним методом, через ніс пацієнт­ки, яка нині практично здорова.

Іще одне наше диво — маленька дів­чинка з Маріуполя з ушкодженням хребта. Під час обстрілу міста у вікно квартири залетів осколок снаряда, який перебив хребет дитини, пересікши корінці кінського хвоста. За її життя боролися три бригади хірургів (судинних, нейрохірургів, травматологів). Спочатку, коли черевна аорта пацієнтки буквально «пульсувала» на осколку, потрібно було його видалити, щоб не виникла кровотеча. Це вдалося зробити, але потім необхідно було ще відновити функцію спинного мозку і нервових корінців. Для цього в Інституті нейрохірургії провели унікальну операцію: з ноги дівчинки взяли нерви і зробили з них «вставки», ліквідувавши дефект кінського хвоста (до 4 см). Ушкоджені нерви вдалося відновити, нині дівчинка може пересуватися з ходунками, одна нога працює добре, інша, сподіваємося, також відновить свою функцію.

Також у нашому інституті зробили операцію, яку ще не виконували ніде у світі, — заміщення дефекту спинного мозку пораненого нейрогелем. Тепер хворий, у якого осколком було уражено спинний мозок, може пересуватися з ходунками. Цією унікальною розробкою зацікавилося дуже багато колег із-за кордону. У Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Ша­лімова НАМН України також виконують унікальні операції зі складними пересадками клаптів тканин і рятують життя бійцям, які внаслідок мінно-вибухових поранень зазнали значних ушкоджень. Як приклад — українського військового було поранено на Савур-могилі, де він пролежав без допомоги три дні. Унаслідок поранення в нього виник великий дефект у ділянці черепа. Хірурги буквально «залатали» його, пересадивши клапоть тканини зі спини пацієнта. У цьому ж інституті врятували пораненого із сотнями осколків у черевній порожнині — у молодого бійця весь кишечник вийшов назовні, довелося проводити дуже складну пластику. В іншого бійця була ушкоджена рука, після кількаразових трансплантацій тканин функцію кінцівки відновлено.

І ще один приклад: хто б міг подумати, що настануть часи, коли постріл у серце не означатиме смерть. А фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України врятували двох кіборгів із пораненнями в серце. Їх доставляли в Київ літаком у супроводі хірургів інституту. В одного бійця стався відрив хорди стулки мітрального клапана, хірурги пришили її, і клапан нормально функціонує. У другого внаслідок поранення (трьома осколками) виникли прямі ушкодження серця та легеневої артерії, його прооперували, нині він живий і здоровий.

ВЗ Чи можна поширити такий досвід серед колег?

— Для цього й організовуємо конференції, з’їзди, беремо активну участь у роботі військово-цивільного координаційного штабу. Нещодавно ми провели спільне засідання президій трьох академій — медичних, педагогічних і правових наук, під час якого розглядали правові, медико-соціальні та психологічні проблеми поранених у зоні АТО і переселенців. Нам потрібно максимально консолідувати зусилля, тому учасники спільного засідання прийняли звернення до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, у якому акцентували увагу на важливості комплексного вирішення згаданих питань.

Єднання галузевих академій важливе ще й тому, що сьогодні існує багато охочих їх знищити, тож маємо разом боротися і за нашу науку, і за наше майбутнє. Жодна держава не зможе розвиватися без наукового потенціалу, вона лише деградуватиме.

Іншим важливим заходом стала науково-практична конференція «Медичне забезпечення антитерористичної операції: науково-організаційні та медико-соціальні аспекти», яка відбулася нещодавно за участі представників центральних органів державної влади, силових структур, волонтерських організацій, експертів. Конференція тривала два дні (було представлено майже 60 доповідей), і вже на етапі її підготовки з’явилося стільки бажаючих висловитися, поділитися досвідом, озвучити наболілі проблеми, що ми запланували проведення подібного заходу ще й восени (зокрема обговоримо питання медичного забезпечення переселенців).

У НАМН України створено сектор організації надання медичної допомоги постраждалим у зоні АТО. Останнім часом ми вдосконалили його роботу, покращили зв’язки з госпіталями, щоб мати змогу активніше надавати консультативну допомогу та виявляти пацієнтів, які потребують лікування в закладах академії.

ВЗ АТО триває 2 роки. Що змінилося в організації надання медичної допомоги учасникам бойових дій і що ще має змінитися?

— Якщо розглянути нинішню ситуацію і те, що відбувалося в перші місяці АТО, це, як-то кажуть, непорівнянні речі. По-перше, нині відпрацьовано саму систему надання допомоги, усі ланки діють злагоджено (від поля бою до госпітальної бази). По-друге, лікарі набули «бойового» досвіду. По-третє, ми вже працюємо, практично, за зразками НАТО, за винятком надання першої медичної допомоги постраждалим, адже в нас немає можливості відправити на поле бою гелікоптер, щоб транспортувати поранених. Не тому, що не бажаємо, а тому що в умовах терористичної війни це неможливо зробити: ворог розстрілює не тільки гелікоптери, а й навіть санітарні атомобілі. Терористи добивають поранених, стріляють у медсестер, санітарів, санінструкторів. Це на сьогодні найбільша проблема, подальші ж етапи відпрацьовані. І, як-то кажуть, біда навчила всіх професійної майстерності. На сьогодні на всіх рівнях відпрацьована система фіксації при переломах кінцівок. Лікарі навчилися шунтувати великі судини при ушкодженнях, щоб не ампутувати кінцівок, робити фасціо­томії, аби запобігти розвитку газових гангрен, використовувати вакуум-системи тощо. Для реабілітації бійців АТО переобладнано військові госпіталі, а також санаторії навколо Києва, Львова, Одеси. Фінансування армії поліпшилося. Звичайно, ми були б вдячні, аби й на потреби НАМН України також виділили певні кошти (адже ми беремо на себе вит­рати з лікування бійців, вишукуємо на це власні кошти, а також використовуємо допомогу волонтерів).

Залишаються невирішеними й деякі організаційні моменти. Оскільки Україна взяла на озброєння військово-медичну доктрину, в основі якої — ізраїльський досвід, усі медичні заклади країни мають бути готові надавати медичну допомогу пораненим. До цього часу в Україні це вважалося функцією винятково військових госпіталів, але приклад Дніпропетровської обласної лікарні показав, наскільки оперативно й ефективно може працювати в цьому напрямку цивільна медицина. Та й НАМН України, яка ніколи не займалася військовою тематикою, нині успішно її опановує. Решті зак­ладів також потрібно вчитися. Звідси наступне завдання — підготовка медичних кадрів. На «військовий лад» їх навчають лише у військово-медичних академіях, але, як засвідчило життя, цього недостатньо, потрібно повертатися до досвіду СРСР, коли всі лікарі проходили військову підготовку й випускники медичних вишів отримували військове звання лейтенантів медичної служби, а медичні сестри — сержантів. Ми готові посприяти підготовці кваліфікованих кадрів, цьому допоможуть напрацювання наших вчених і практиків у різних напрямках (нейрохірургії, офтальмології, травматології тощо). Нині плануємо провести серйозні нау­кові дослідження щодо поліпшення надання медичної допомоги пораненим. Дай Боже, щоб військовий конфлікт якомога швидше припинився, але такі знання ніколи зайвими не бувають.

ВЗ Які новації передбачаються для «мирної медицини»?

— Президія НАМН прийняла рішення про створення Центру інтенсивної терапії критично хворих (на базі Інституту нефрології та Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова). Нині в пацієнтів часто виникає явище полінедостатності, коли одночасно страждають нирки, серце, печінка та інші внутрішні органи. Тому й постала потреба у створенні такого центру, бо якщо кожен інститут займатиметься лише своїм напрямком спеціалізації, ці хворі потрап­лятимуть у певний «вакуум» або ж змушені будуть «розриватися» між різними закладами, що неможливо в їх стані. Зауважу, що такий центр — єдиний не лише в Україні, а й у Європі. Узагалі сьогодні будь-яка наука може успішно розвиватися лише на «стику» інших наук. Тому ми плануємо тісну співпрацю в галузі фундаментальних досліджень з фахівцями НАН України.

Однак усе знову впирається в гроші, адже виконання фундаментальних робіт потребує матеріальних затрат уже сьогодні, хоча їх результати можуть «вистрілити» набагато пізніше. На жаль, це доводиться пояснювати нинішнім представникам влади. Іноді — на історичних прик­ладах. Коли Фарадей представляв свої експерименти щодо утворення електричного струму придворній еліті, лордам було дуже цікаво, але, насолодившись видовищем, вони «резюмували»: «А яка нам користь від цього відкриття?». На що Фарадей відповів: «А яка користь від щой­но народженої дитини?» Ніхто в ті часи не міг подумати, що Фарадеєві досліди зі струмом у майбутньому змінять світ.

Без розвитку фундаментальних наук прогрес неможливий. Без їх фінансування з боку держави в неї самої немає жодних перспектив. Хоча вчені нашої академії розуміють всю важливість прикладних досліджень і наполегливо працюють над тими нап­рямками, які потрібні суспільст­ву сьогодні і якнайшвидше. Зокрема розробляють нові методи хірургічних доступів, фіксації кінцівок, діаг­ностичні прийоми, працюють над новітніми напрямками, зокрема використанням стовбурових клітин для заміщення великих дефектів кісток тощо.

ВЗ Які відкриття можна зробити за нинішнього фінансування науки?

— На жаль, можливості вітчизняних учених у цьому плані обмежені — їм не вистачає сучасних реактивів, доб­ре оснащених наукових лабораторій. Цього року ми недоотримали майже п’яту частину бюджету на розробку наукової тематики. Тому нині наше основне завдання — вижити в умовах, коли щороку зменшують фінансування. Ми розуміємо складну ситуацію в державі та навіть не просимо коштів. Пропонуємо лише створити законодавче поле для переходу на госпрозрахункові відносини. Це дасть можливість медичним зак­ладам самим заробляти кошти і за рахунок цього виживати, а можливо, й розвиватися (усе залежить від успішного менеджменту). До того ж, офіційні платежі пацієнтів — це можливість отримати додаткові податки в бюджет країни.

Перед нами постав виклик — зберегти наукові академічні заклади, їх науковий потенціал, який потрібен суспільству. Держава має зрозуміти: коли наука не отримає належного фінансування, країна втратить освічених науковців, а також молодих вчених, які виїдуть працювати за кордон, — на них там чекають із великим задоволенням. Ми хочемо заохотити молодь бодай власними силами. Президія затвердила нову редакцію положення про Раду молодих вчених НАМН України. Залучатимемо їх до виконання цікавих і перспективних досліджень, сприятимемо організації «молодіжних» конференцій. Якщо вже не можемо зацікавити молодь фінансово, потрібно надавати хоча б моральні стимули, щоб ці люди працювали на території нашої держави і трималися до кращих часів. Бо майбутнє країни і нау­ки пов’язане тільки з ними.

ВЗ Сьогодні у світі виникає великий інтерес до України, вочевидь, і до її наукових можливостей. Хтось уже готовий допомогти, підтримати, поділитися досвідом?

— Вважаю, що після завершення вій­ни в Україну прийде багато інвесторів, нині ж вони поводяться обережно. Але до таких «нових часів» ми повинні готуватися вже сьогодні, у тому числі й на законодавчому рівні, та освоювати нові форми роботи. Скажімо, є закон про приватно-державне партнерство, але не всі розуміють, як ним користуватися. Хоча це — можливість закуповувати нове обладнання, а відтак і працювати на сучасному рівні.

Високоспеціалізована допомога, яку надають інститути академії, зат­ребувана пацієнтами — це засвідчує статистика. Бо тут хворі отримують найкваліфікованіше і найтехнологічніше лікування. Однак ми не маємо права стояти на місці. Медицина стрімко розвивається, медичні заклади потребують модернізації, сучасного діагностично-лікувального обладнання. Адже навіть ті комп’ютерні та магнітно-резонансні томографи, які ми вважали найсучаснішими п’ять років тому, сьогодні вже не такі цікаві в плані діагностики, адже постійно з’являються нові можливості, на «освоєння» яких у нас бракує коштів. Існує два варіанти: або держава забезпечує медичні заклади належним чином, або дає їм можливість самостійно господарювати, розвиватися і модернізуватися.

Можливо, я великий оптиміст, але вважаю, що вже в наступному році ми таки знайдемо правильний вихід і зробимо перші важливі кроки вперед.

Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»