Рік, що минає, для української медичної науки виявився непростим. Спроби урізати до непристойного мінімуму бюджет НАМН України на наступний рік стали неприємним подарунком для вчених-медиків. Зрештою, гроші, як-то кажуть, знайшлися, але неприємний осад залишився. Як надихнути науковців на творчий пошук і нові досягнення?
ВЗ Про які зміни в медичній галузі сьогодні не говорили б, усе впирається в кошти, котрих дедалі меншає. «Верхи» хочуть зекономити, «низи» прагнуть вижити. Чия візьме гору?
Віталій ЦИМБАЛЮК, президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Тому НАМН України вважає своїм першочерговим завданням зберегти наукові кадри, наукові школи, головні інститути, тобто ядро медичної науки, до настання кращих часів (коли в Україні не буде війни, економічної кризи). Потім воно дасть поштовх до розвитку вітчизняної науки й охорони здоров’я. Інакше ми можемо втратити весь потенціал. Добре, що нас почули. І коли спочатку планувалося урізати фінансування академії ледь не на 80%, то нині до бюджету на 2017 рік нам додали 817 млн грн. Так, цього не вистачить для повноцінного існування медичної науки в Україні (не кажу вже про її розвиток), але, сподіваюся, ми уникнемо ситуації попередніх років, коли нашим установам довелося скорочувати наукових співробітників, а ті, що залишалися, ходили на роботу двічі на тиждень або працювали на 0,25 ставки. Зрозуміло, що творити «велику науку» в таких умовах просто неможливо. Але ми на це йшли, щоб максимально зберегти наукові кадри, які володіють цінними методиками, і висококваліфікованих спеціалістів лікувальних закладів академії.
Критичне фінансування медичної галузі — це не лише фінансово-економічна, а й політична проблема. Особливо після того, як вона зазнала численних експериментів і руйнації від «попередників». Зокрема, було знищено первинну ланку охорони здоров’я: так і не вдалося перетворити дільничних терапевтів на повноцінних сімейних лікарів чи забезпечити гідну альтернативу педіатрам, зате в сільській місцевості первинка залишилася «оголеною». У районних лікарнях також безліч невирішених проблем, і кількість їх наростає, немов снігова куля, з кожною ініціативою «оптимізації». Це велика біда. Якщо зараз знищити ще й високоспеціалізовану допомогу, галузь нагадуватиме людину з покаліченою головою й ампутованими кінцівками. Далеко підемо?
До речі, нам часто ставлять у приклад розвинуті країни, мовляв, уміють же там і виживати, і розвиватися. Перепрошую, але там інші умови — цивілізованого ринку. Та й, наприклад, інститути, аналогічні інститутам нашої академії, у США фінансуються з бюджету держави. Тож дійсно варто брати за взірець світовий досвід.
ВЗ У нас же порятунок потопаючих — у руках самих потопаючих. Які заходи вживаєте на «внутрішній арені»?
— Ми добре розуміємо, що в НАМНУ є багато проблем, зокрема недостатня ефективність наукової діяльності, подекуди надмірна кількість наукових співробітників. І вже працюємо над цим, як-то кажуть, відсікаємо все зайве. Наприклад, зменшуємо кількість керівного складу інститутів. У директорів деяких з них було по 6 або й по 8 заступників! Прийняли рішення залишити тільки двох (на підставі конкурсу). Наступний крок — скорочення тих спеціальностей і посад, які на сьогодні не мають попиту, частково — відділень, що не виконують плану ліжко-днів, тобто без них пацієнти обходяться.
Ще один шлях економії — створення центрів колективного користування. Тобто якщо зараз в кожному інституті, наприклад, є малопотужні експериментальні відділи, то ми вважаємо за доцільне об’єднати їх потенціал у згаданих центрах, де будуть і сучасне обладнання, і кращі реактиви. Там співробітники всіх наших інститутів, які займаються фундаментальною наукою, зможуть виконувати експериментальні роботи. Так само плануємо створення єдиної потужної лабораторії (знову ж таки для загального використання), котра здійснюватиме найскладніші клінічні дослідження. Уже визначаємося з тим, на базі яких інститутів це зробимо. Зрозуміло: експрес-лабораторії залишаться в кожному закладі, але, скажімо, проведення гормональних, імунологічних, генетичних досліджень потребує сучасного обладнання, реактивів, добре підготовлених фахівців, і утримувати таке дороге господарство не під силу окремому інституту. Тож, як-то кажуть, краще менше та краще. І пацієнти в цьому також зацікавлені. Можливо, таким шляхом підемо і в закупівлі надсучасного діагностичного обладнання — створимо єдиний академічний діагностичний центр.
Щоб інтенсифікувати роботу закладів академії, пропонуємо пілотний проект переходу кількох інститутів на госпрозрахункову основу. Але все це має здійснюватися в рамках відповідних законів. Натомість таких не існує. І це залежить не від нас. Так само ми не можемо вплинути на процес, щоб «гроші йшли за пацієнтом». Подібні рішення та їх законодавчий супровід — прерогатива влади. Такий крок має бути першочерговим у реформуванні галузі! Якщо це питання вирішать, багато інших перешкод зникне з порядку денного автоматично. Запровадження медичного страхування в Україні своєю чергою сприятиме додатковому фінансуванню галузі. Однак держава має врахувати: понад 60% її громадян (а можливо, й більше) не мають високих статків, тож розраховують на те, що вона їх застрахує. А далі вже можна говорити про розвиток приватного медичного страхування — той, хто має кошти на кращі умови лікування, задовольнить свої бажання.
Ще один аспект — жодне медичне страхування не працюватиме за відсутності повного спектра клінічних протоколів і національних стандартів лікування. Це дуже важливий момент. Багато вже зроблено (чимало зусиль до цього доклали фахівці НАМН України), але маємо якнайшвидше завершити такий важливий процес.
ВЗ Чи розв’яже руки ініціативним керівникам закон про автономізацію медичних закладів?
— У проекті відповідного закону, прийнятому в першому читанні, — багато позитивних моментів і водночас немало питань, які потребують детальнішого вивчення. Усе не так просто, як здається. Дійсно, ініціатива не повинна каратися, і їй потрібні не тільки розв’язані руки, а, можливо, й творчі крила. Водночас повноцінна автономізація галузі охорони здоров’я не має означати повної анархії. Бо спокуса діяти на власний розсуд може обернутися трагедією. Наприклад, керівник спеціалізованого закладу вирішить змінити його профіль, який видасться йому більш прибутковим. Тоді хворі залишаться ні з чим. Тому має бути розумне поєднання автономізації закладів із централізацією планування медичної допомоги населенню певного регіону і всієї країни. У цьому ракурсі закон потребує доопрацювання.
Умови функціонування медичної галузі стрімко змінюються, і часом регламентуюча база за ними не встигає. Скажімо, раніше ми використовували такі поняття, як «лікування», «надання медичної допомоги», нині їх майже витіснив термін «медична послуга». Але ж передусім має бути чітко визначено вартість цієї послуги — за єдиною методикою розрахунків. Поки що таку не затверджено. Який вихід? Або нехай Кабмін дозволить робити розрахунки на місцях, або нехай МОЗ напрацює і затвердить єдину методику, за якою обраховуватиметься вартість медичної послуги, — вона й ляже в основу оплати державного чи приватного страхування. Зрозуміло, що сучасна високотехнологічна медицина може запропонувати такі медичні послуги, вартість яких буде захмарною. Навряд чи їх зможе оплатити наша держава (а тим більше пересічні громадяни) навіть у разі запровадження страхової моделі охорони здоров’я. І це серйозний виклик. Тож потрібно шукати золоту середину, вивчати світовий досвід поєднання зусиль добре розвиненої державної системи охорони здоров’я і приватної медицини. Держава не повинна, прикриваючись бідністю, плодити приватні клініки. Хто ж туди піде, якщо в нашого населення немає грошей? Тож я переконаний, що в Україні має бути не менше 70% державних медичних закладів. На мій погляд, це питання має широко обговорюватися в суспільстві.
ВЗ Можливо, за умови недофінансування інститутів академії їм варто об’єднати свої зусилля і в наукових пошуках?
— Ми це передбачили, і тому обмежені кошти, виділені на наукові дослідження кожного закладу, сконцентруємо та направимо на вивчення найактуальніших для вітчизняної охорони здоров’я проблем. По-перше, це тема серцево-судинної захворюваності. До того ж, наші інститути кардіологічного профілю готові ввійти до пілотного проекту «Інфаркту — стоп». Завдяки цьому ми зможемо забезпечити киян, хворих на гострий інфаркт міокарда, оперативною високоспеціалізованою допомогою і зменшити смертність від цієї недуги до 4% (європейський показник). Також є можливість створити два центри надання допомоги таким хворим у Києві, де наші спеціалісти працюватимуть за формулою 24/7. Єдине, чого ми не маємо у своєму розпорядженні, то це необхідної кількості витратних матеріалів, але сподіваюся, міська влада посприяє у вирішенні проблеми.
Наступним кроком може стати створення аналогічних центрів лікування хворих з інсультом. Ще одна проблема, котра потребує концентрації зусиль, — онкологія. Вдумайтеся: щогодини 18 українцям уперше встановлюють діагноз раку! Без втручання вітчизняної науки із цією проблемою не впоратися.
Нові виклики не мають витіснити попередні важливі дослідження. Маю на увазі Чорнобильську тематику, яка, до речі, тісно пов’язана з проблемою подальшого поширення онкопатології в Україні, зокрема раку щитоподібної залози. До речі, наші вчені розробили новий метод експрес-гістологічного дослідження мікрокарцином, що дає змогу оптимізувати вибір тактики хірургічного втручання у хворих на папілярний рак щитоподібної залози і досягати майже стовідсоткової ефективності лікування за схемою: органозберігаюча операція з подальшою променевою терапією і вживанням тиреоїдних гормональних препаратів. Пошуки нових методів триватимуть, сподіваюся на зацікавленість іноземних колег, для яких наші постчорнобильські будні є науковою новизною.
Та чи не найгостріші проблеми породжені війною на Сході України. Нині наші медики стикаються з тисячами поранених, багатьом з яких потрібна саме високоспеціалізована допомога. І лікарі, і пацієнти чекають від науковців нових розробок, методик лікування та реабілітації бійців АТО. Вчені впораються із цим непростим завданням, коли політики, від яких залежить майбутнє країни, не кинуть медицину і науку напризволяще. Адже перемога у війні — не лише свіжопофарбовані танки, військова амуніція, ордени й медалі, а й вчасно спинені кровотечі на полі бою, успішні методики оперативних втручань при комбінованих ураженнях, повернення до лав вправних солдатів, а не інвалідів. Усе це може забезпечити тільки сучасна медицина. Недаремно ще Гомер писав: «Сотні воїнів вартує один лікар майстерний». Тому недофінансування системи охорони здоров’я чи її знищення в процесі необдуманих реформ — це підступний удар по обороноздатності нашій країни. Нині не дуже люблять приклади з радянської дійсності. Але цей — показовий. У розпал Другої світової війни, у 1943 році, було порушено питання про створення державної медичної академії, яка й почала функціонувати з 1944 року, зробивши величезний внесок у надання допомоги військовим. Тоді 72% поранених поверталися на фронт, а серед тих, хто штурмував Берлін, таких було 90%. Фахівці медичної академії СРСР після війни уклали 25-томне видання про досвід військової медицини. Наша академія також запланувала узагальнити досвід надання медичної допомоги в умовах сучасної війни в окремому виданні, яке стане в пригоді вітчизняним медичним закладам. За понад 2 роки АТО наші фахівці накопичили знання і практичні навички, якими ми готові поділитися з колегами.
ВЗ Здоров’я людей мало б бути найбільшою цінністю для держави і в мирний час, але чомусь завжди вчимося на трагічних подіях.
— Проблема в тому, що в Україні ніхто не обраховує вартість людського життя. Тому всі високі фрази про його цінність залишаються політичними гаслами. Коли ж оперують економічними категоріями — усе стає на свої місця. І демографічна ситуація виглядає інакше, і ставлення до інвалідності змінюється (у розвинених країнах всіляко намагаються повернути хворому працездатність, щоб він був корисним і своїй родині, і своїй державі), і реабілітація поранених, яку нині здебільшого беруть на себе волонтери, стає справою державною. А в нас поки лише говорять, що життя людини безцінне, натомість ніхто його не цінує. До речі, фахівці академії у 2015 році приблизно порахували так звану вартість життя в Україні, оцінивши її щонайменше у мільйон Євро (для порівняння — у Польщі цей показник офіційно визнано в розмірі 1,2 млн Євро, у Німеччині — 2,3 млн, в Австрії — 2,4 млн, Люксембурзі — 3,5 млн Євро). Погодьтеся, наші розрахунки виявилися дуже скромними. Та навіть орієнтуючись на них і враховуючи, що впродовж 2015 року в закладах НАМН України здійснено 80 тис. оперативних втручань (а понад 84% пролікованих у нас випадків належать до найвищої категорії складності), можна сказати: врятувавши 80 тис. життів, наші фахівці зберегли державі величезні кошти. І після цього нам будуть дорікати «бюджетом проїдання»?!
ВЗ Усі очікують від українських вчених підкорення особливих вершин. Чи здатна наша медична наука похвалитися відкриттями, про які гордо можна заявити — це вперше у світі?
— У послужному списку НАМН України чимало таких досягнень, зокрема в її клінічній діяльності. Наприклад, уперше у світі в стінах нашої академії розроблено і впроваджено «хірургію перших хвилин» (корекцію гастрошизису в перші 10-25 хвилин життя дитини); застосовано керовану гіпертермічну перфузію під час оперативного лікування інфекційного ендокардиту (здійснено понад 3 тис. таких втручань, їх результативність у 10 разів вища, ніж у світовій практиці, а рецидиви захворювання виникають у 30 разів рідше); розроблено технологію хірургічного лікування ювенільного сколіозу з використанням «зростаючої» полісегментарної конструкції. Першими у світі українські вчені-онкологи отримали експериментальні дані про протипухлинну дію рекомбінантного цитокіноподібного білка EMAP II на гормонозалежний рак простати, а також з’ясували важливу патогенетичну роль цитокінтрансформуючого фактора росту бета-1 у перебігу негоджкінських лімфом. Мають помітні здобутки і наші нейрохірурги — вони першими у світі здійснили нейротрансплантацію у хворих з органічними ураженнями головного мозку, а також застосували нейрогель для відновлення функцій спинного мозку. Не буду перераховувати довжелезний список винаходів і методів лікування, авторами яких першими в Україні були наші співробітники. В установах НАМН й далі активно розробляються нові хірургічні підходи, створюються пристрої, що значно поліпшують умови проведення оперативних втручань. Наприклад, у 1993 році було запроваджено майже 300 нових методів профілактики, діагностики та лікування, щороку їх кількість зростала і у 2015 році перевищила 800.
Ми чітко усвідомлюємо необхідність визначення пріоритетних напрямків наукової діяльності на майбутнє, адже медицина світу нині динамічно розвивається. Серед першочергових завдань на період до 2020 року — уже згадані мною фундаментальні наукові дослідження з найважливіших проблем розвитку людського потенціалу, нові технології профілактики та лікування найпоширеніших захворювань, зокрема соціально значущих, геномні, клітинні, біосинтетичні та біосенсорні, нано-, біо-, інформаційні технології, біоінженерія. Але щоб здійснити справжній прорив у цих революційних напрямках, у межах академічних інститутів та медичних вишів мають створюватися науково-виробничі підприємства, руйнуватися міжвідомчі бар’єри і перешкоди для активного впровадження результатів наукових досліджень у практику охорони здоров’я. Також маємо досягнути принципово нової якості наукових досліджень, створити єдину систему науково-інформаційного їх планування і реалізації отриманих результатів — на основі міжвідомчої співпраці. Потрібно стимулювати державні заклади охорони здоров’я, приватні клініки та національних фармвиробників до впровадження вітчизняних наукових розробок. У стратегічній перспективі це забезпечить конкурентоспроможність вітчизняної економіки і гарантуватиме національну безпеку держави. Наприклад, давно потрібно налагодити вітчизняне виробництво антибактеріальних, противірусних та імунологічних препаратів, патогенетичних засобів інтенсивної терапії, сучасних діагностичних систем. Повірте, впроваджувати є що. Лише у 2011-2014 роках 85% науково-дослідних робіт фундаментального спрямування, 82% прикладних досліджень завершилися створенням об’єктів промислової власності. За результатами наших досліджень отримано понад півтори тисячі патентів України.
ВЗ Нині існує таке поняття, як «науковий супровід реформ», коли прораховані всі ризики і ціна реформ для держави, галузі, населення. Чи готова НАМНУ стати науковим штабом модернізації галузі?
— Із цією метою всі інститути академії отримали від президії завдання розробити національну стратегію розвитку (кожен — за своїм напрямом). Наприклад, хто краще за наших фахівців може підказати, як «вести» пацієнтів із серцевими недугами, починаючи з первинної ланки, аби запобігти ускладненням і зменшити кількість випадків, що потребують високовартісних спеціалізованих втручань? Відтак можна розрахувати необхідну для системи охорони здоров’я кількість кардіологів, кардіохірургів, розробити відповідні програми профілактики, порахувати, скільки на це потрібно коштів. І так по кожному напрямку. Ми готові це робити. Інша справа, що в усьому світі з такими пропозиціями вчені не носяться по високих кабінетах. Навпаки, держава, зацікавлена в ефективному використанні коштів, замовляє відповідні дослідження певним інститутам. Ми ж ініціюємо крок назустріч. Сподіваюся, наші прагнення не залишаться непоміченими, а зусилля — марними.
Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»
