Волинь: Молоді лікарі не бояться працювати в селі

Маневицький районний Центр первинної медико-санітарної допомоги об’єднує 9 амбулаторій, більше 60 ФАПів. В цілому на обслуговуванні — понад 55 тисяч мешканців.

— Протягом 2014-2015 років мають відкритися ще три амбулаторії — в селах Красноволя і Рудники, — розповідає головний лікар Маневицького районного Центру первинної медико-санітарної допомоги (він працює з травня цього року) Людмила Сидорук. — А в райцентрі Маневичі формуватиметься ще одна міська амбулаторія. Адже селище міського типу постійно розвивається, з’являються нові мікрорайони, і на 14 тисяч населення одного закладу первинної ланки, звичайно ж, замало.

У тому, що ці плани будуть реалізовані, Людмила Сидорук упевнена, адже навіть таке болісне питання, як нестача спеціалістів, що працюють у сільській місцевості, нехай трохи повільніше, ніж хотілося б, але вдається розв’язувати. Багато залежить від того, наскільки активно цим займається місцева влада. У даному випадку були задіяні всі можливі ресурси, тож молоді спеціалісти приїздять у район і залишаються там працювати.
— Яскравий приклад — Олена Симонович із Любешівського району. Після закінчення вишу вона сама попросилася в район, пообіцяла працювати сімейним лікарем і не підвела. Четвертнянська амбулаторія, якою вона завідує, існує вже 10 років, але більше 6 років там лікаря не було. І дуже приємно, що Олена, уродженка Волині, повернулася на терени рідного краю.

Сама Олена — людина дуже скромна, ніякого «героїзму» у своєму вчинку не бачить.
— Я народилася в селі Великий Курінь, що на Любешівщині, батьки прості люди: мама — бібліотекар, тато — комбайнер, тож я знаю, як це жити і працювати у селі, — розповідає вона. — Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла бути лікарем. І мрія збулася: у 2010 році закінчила Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, інтернатуру проходила у Волинській обласній клінічній лікарні за спеціальністю «Лікар загальної практики-сімейної медицини». У Четвертні було постійне місце роботи, відразу забезпечили житлом — придбали за кошти обласного і районного бюджетів. Маємо з чоловіком дві кімнатки, кухню, коридор. Зробили косметичний ремонт. І хоч газу в нашій хатині немає, та місцева влада допомагає із придбанням дров і торфобрикету.

Молодий спеціаліст за рік роботи отримала добру практику, адже часто мусила негайно приймати рішення, залишаючись сам на сам із хворим.
— Доводилося дворічній дитині з носа стороннє тіло виймати, були кровотечі, травми — одразу всього й не згадаєш, — скромно зауважує Олена Олескандрівна. — Одному чоловікові в лице потрапила частина «болгарки», то ми його оперативно транспортували в райлікарню, зберегли й очі, й обличчя.
Молода лікар знайшла підхід до людей, тож наміру залишати село в неї немає.

Четвертнянська амбулаторія загальної практики-сімейної медицини обслуговує три села — це більше двох з половиною тисяч жителів. І завідувач амбулаторії, і фельдшер ідуть за будь-якої погоди до дорослих і малих на активні патронажі ще перед появою будь-яких симптомів хвороби, коли й не кличуть. Адже профілактика — чи не найголовніше для сімейного лікаря! Той, хто обіймає цю посаду в сільській місцевості, не має вихідних: окрім прийомів і викликів у базовому селі, ще є обов’язковий патронаж дітей першого року життя і малюків, які не відвідують садочків, а також у так званих прикріплених селах огляд одиноких лежачих пацієнтів літнього віку. Щоправда і 10 ліжок денного стаціонару порожніми не бувають.

Волинська влада опікується розв’язанням соціально-побутових проблем лікарів, особливо молодих сімей, у сільській місцевості. Так, протягом останніх двох років помешкання отримали 10 молодих спеціалістів — 8 лікарів і 2 фельд­шери, які вирішили жити і працювати в селі.

Світлана МЕХ, власкор «ВЗ», м. Луцьк