У попередніх публікаціях ми розповідали про те, коли та яких кроків очікують представники медичної галузі від нової влади у розрізі бесід з Костянтином Надутим, членом координаційної ради Української медичної експертної спільноти, та Анатолієм Роговим, президентом Всеукраїнської асоціації працівників швидкої, невікладної медичної допомоги та медицини катастроф, а також Ларисою Матюхою, президентом Української асоціації сімейної медицини. Сьогодні ж наш спікер – Заслужений лікар України, доктор медичних наук та головний лікар Подільского регіонального центру онкології Володимир Шамрай.
Володимир Шамрай, головний лікар Подільського регіонального центру онкології, доцент кафедри онкології та медичної радіології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, Заслужений лікар України, доктор медичних наукОнкопатологія — на 8-му місці в рейтингу частоти захворюваності населення України, і на 2-му — серед причин смертності. Але ми наближаємося до тієї межі, коли смертність від онкозахворювань вийде на перше місце. І доки держава серйозно не втрутиться в ситуацію, такі перспективи будуть невідворотними.
На жаль, на сьогодні державної програми з онкології в Україні немає (дія останньої завершилася у 2016 році). Хоча нас запевняли в тому, що жодних негативних наслідків її відсутності не буде, необхідні для хворих препарати так само надходитимуть за централізованим постачанням, однак, на превеликий жаль, ситуація невтішна.
На сьогодні через МОЗ ми не отримали в повному обсязі ліків ще за 2017 рік, хоча десятки мільярдів гривень за них уже сплачено. Про яке своєчасне лікування пацієнтів можна говорити? Дуже хотілося б, аби в цьому питанні навели лад уже найближчим часом.
Потрібно скасувати практику укладання договорів з міжнародними організаціями, де прописано можливість постачати ліки з 15-місячним відтермінуванням. За прозорими процедурами маємо обирати надійних постачальників, які гарантують своєчасне виконання зобов’язань. Якщо такі безпрецедентні затримки сталися з вини української сторони (замовника), із цим повинні розбиратися компетентні органи.
Загальнодержавна програма з онкології потрібна, аби лікарі розуміли, у якому напрямку має розвиватися українська онкологія, а пацієнти відчули позитивні зміни.
Сьогодні забезпечення регіональних онкоцентрів і онкодиспансерів фактично перекладено на місцеві бюджети. Це неправильно, бо на закупівлю нового обладнання, наприклад, для променевої терапії, потрібні колосальні кошти, яких вони не мають. Зокрема, лінійний прискорювач коштує майже 100 млн грн. Який місцевий бюджет це осилить? Увесь фонд регіонального розвитку в областях становить 50-150 млн грн, а його потрібно розподілити на багато інших об’єктів соціальної інфраструктури.
Розвиток медичної галузі: чого очікує медична громадкість від нової влади
Костянтин Надутий: Головне – розробити стратегію розвитку галузі
Анатолій Рогов: Запровадження парамедицини потрібно зупинити
Інша проблема: регіональні онкодиспансери активно підштовхують до отримання статусу КНП. Ми згодні працювати в цьому форматі, який дає свободу самостійно визначати штатний розпис і розподіляти бюджет закладу. Було б що розподіляти! Але ж для цього КНП має заробляти гроші за рахунок надання платних послуг (до того спонукає новий статус). Як це робити, коли Кабмін досі не затвердив класифікатора платних послуг, котрі повинні надавати онкоцентри й онкодиспансери? Натомість нам дорікають у неготовності працювати по-новому.
Насправді ж держава відмовляє закладам у медичній субвенції, наказує заробляти гроші, а якщо раптом їх виявиться недостатньо, віддає «на поруки» обласного бюджету. Це абсолютно неправильний підхід. Хто відповідатиме за пацієнтів, коли не вистачить коштів на лікування? Усвідомлюючи неготовність онкозакладів до роботи у новому форматі, ми намагалися донести свою точку зору нагору, але в областях масово розгортається кампанія примусового переведення їх у статус КНП.
Ніхто не проти, але ми хочемо працювати в зрозумілих економічних умовах. Тому і в цьому питанні потрібно розставити всі крапки над «і». Якою буде вартість послуг із лікування онкохворих? Не порахували чи не озвучують? Адже всі добре розуміють, що обійдеться воно у сотні тисяч гривень.
Якщо, наприклад, ми можемо легко визначити вартість оперативного втручання, то хто візьме на себе оплату хіміотерапії із застосуванням сучасних інноваційних імунопрепаратів? Таких грошей у бюджеті немає. І про це потрібно чесно говорити, а не обіцяти пацієнтам, що заклад має надати їм усе необхідне і пролікувати за міжнародним протоколами. Наказ про їх застосування видали й гучно розрекламували, натомість залишили в Національному переліку один інноваційний препарат із 40!
У жодній державі світу медичне страхування не бере на себе повністю лікування онкохворих: таких витрат не витримає жодна компанія. Без підтримки держави онкологічна галузь існувати не може.
І останнє. Якщо держава хоче зекономити на онкології, то для цього є лише один спосіб — запобігати захворюваності та виявляти хворобу на ранніх стадіях. Тому потрібно повернути диспансеризацію, яка була скасована Наказом МОЗ №157 у 2018 році, бо вона є наріжним принципом ранньої діагностики в онкології.
Ми десятиліттями встановлювали комунікації з районами і просили проводити огляди та диспансеризацію населення з метою діагностики передпухлинної патології. І все зведено нанівець. Замість диспансеризації начебто впроваджено скринінг. Чому «начебто»? Бо жодна загальнодержавна програма скринінгу в Україні не працює. У Черкаській та Львівській областях створено скринінгові центри, і це добре, але системи скринінгу по всій державі не існує. Тобто відбувається підміна понять. Із цим також потрібно покінчити. Якщо нова влада реалізує ці пропозиції, вона продемонструє справжню турботу про здоров’я населення».
Світлана Тернова, «ВЗ»
