Українці вже звикли до гучних слів про реформування, а також до «надшвидкісного» запровадження цього процесу в усі сфери життя. Але ціна можливих помилок під час «капітального ремонту» медицини нашвидкуруч дуже висока, адже від їх успіху чи провалу залежить здоров’я і життя українців.
ВЗ Наскільки актуальним сьогодні є питання медичної реформи?
Лариса ДУХНЕВИЧ, головний лікар КЗ «Луцька міська клінічна лікарня»Причиною цього є задекларований у Конституції і не підтверджений державними коштами принцип безоплатного надання медичної допомоги. У дійсності ж бюджетним фінансуванням забезпечені лише зарплата та енергоносії, усе інше — за залишковим принципом. Без фінансування не ремонтується і не оновлюється обладнання, старіють приміщення, зношуються інженерні мережі. Через невідповідність зарплати медиків навантаженням та рівню відповідальності відбувається постійний відтік кваліфікованого персоналу. На мою думку, якщо негайно не змінити підходу до фінансування медицини — галузь буде остаточно зруйнована.
ВЗ Висока смертність і низька тривалість життя в Україні — наслідок неефективної системи охорони здоров’я чи інших факторів?
— За висновками експертів ВООЗ, від якості медичної допомоги тривалість життя залежить лише на 10-15%. Визначну роль (50-55%) відіграють умови та спосіб життя, 20-25% — стан довкілля, 15-20% — спадковість. Однак наведу лише один красномовний приклад. Основною причиною смертності в Україні є захворювання серцево-судинної системи, тоді як у розвинених європейських країнах рівень летальності від цих недуг — удвічі менший. Чому? Завдяки широкому впровадженню дороговартісних, але ефективних методів інтервенційної кардіології. Ми пішли цим шляхом і теж створили в Луцькій міській клінічній лікарні рентгенхірургічний блок. Це кардинально змінило ситуацію з лікуванням серцево-судинних захворювань, зокрема інфаркту міокарда в усій області: летальність у нашому стаціонарі знизилася вдвічі. Тож оті 10-15% цілком можливо забезпечити і в Україні.
ВЗ Навколо проведення медичної реформи точиться чимало дискусій. Як ви оцінюєте запропоновані нині концепції реформування галузі?
— До законопроектів із реформування медичної галузі, які МОЗ подавало на розгляд Парламенту, вносилося стільки правок, що остаточна версія реформи на сьогодні не відома, напевно, нікому. Коли ж говорити про концепцію, яка пропонувалася спочатку, то не з усіма твердженнями я погоджуюся.
По-перше, реформуванням передбачається чітке розмежування рівнів надання медичної допомоги за закладами, що обмежує можливості та права медичної установи. На сьогодні одна лікарня може надавати медичну допомогу різних рівнів. Перетворюючи заклади на медичні підприємства, цю можливість треба зберегти (звісно, врахувавши матеріально-технічне забезпечення, кадровий потенціал лікарень тощо).
По-друге, створення спеціалізованої закупівельної агенції — головного розпорядника бюджетних коштів, виділених на забезпечення реалізації державної політики у сфері вибору постачальників та відшкодування витрат за видами медичної допомоги, створює передумову корупції та обмежує можливості медичних підприємств у виборі якісних постачальників. Заклад як підприємство повинен мати можливість закупити саме те, що потрібно для його розвитку, а не «те, що дадуть».
По-третє, не вирішене питання ефективного управління закладами охорони здоров’я в умовах роботи за угодами на надання медичних послуг. Зокрема не передбачене розширення прав керівників лікувальних установ: встановлення рівнів оплати праці та доплат працівникам на підставі обсягів роботи, фінансових можливостей і потреб закладу тощо.
У концепції реформи також не врахована проблема низької соціальної захищеності медичних працівників (заробітна плата у галузі — одна з найнижчих у державі і у 1,5-2 рази нижча, ніж у промисловості). Не передбачені зміни принципу оплати праці медичних працівників, виходячи з базової ставки та надбавок за обсяг і рівень складності роботи. Не виконуються норми Постанови КМУ від 30.08.2002 р. №1298, якою встановлено посадовий оклад 1-го тарифного розряду для медичних працівників на рівні мінімальної заробітної плати. Також чомусь забули в рамках реформування переглянути норми навантаження на медиків.
Тобто проект дуже і дуже сирий, і якщо він буде прийнятий в такому вигляді, як нині, то подібна реформа заведе нас на манівці.
ВЗ Відомо, що частина медиків виступає проти прийнятого Парламентом у першому читанні закону з медичної реформи. Які настрої щодо ініціативи реформування панують у вашому медичному закладі?
— Не все в розглянутому Верховною Радою законопроекті продумано та передбачено. Крім того, потрібно ще багато чого змінити у законодавстві, щоб внесені зміни дали позитивний результат. Але більшість працівників нашої лікарні розуміють необхідність та невідворотність реформ, бо далі чекати просто нікуди.
ВЗ У чому ви бачите основні ризики та проблеми?
— Основним ризиком є чергова перемога популізму — коли держава візьме на себе зобов’язання, які не зможе виконати, а відповідальність за це знову перекладуть на плечі медиків. Має бути чітко визначено законодавчо, з яких джерел і яким чином фінансуються витрати на забезпечення гарантованого рівня медичної допомоги і хто оплачує те, що в нього не входить. Крім того, має бути передбачена також відповідальність за затримки фінансування медичної допомоги: хвора людина не може чекати, і часто вчасне лікування — запорука порятунку життя.
ВЗ Одним із уже реалізованих кроків реформування стало створення госпітальних округів, яке відбулося не без скандалів, зокрема щодо нав’язаної згори їх кількості. Чи раціональним є створення на Волині лише трьох таких округів?
— Рекомендації МОЗ передбачають наявність у кожному окрузі лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня, що обслуговує не менше 200 тис. осіб. Населення Волинської області становить близько 1 млн жителів. Таким чином, у регіоні може бути не більше 5 госпітальних округів. Однак чомусь зупинилися на трьох. Питання полягає в тому, чи зможе ця кількість округів охопити якісною медичною допомогою все населення області? Поки що відповіді на нього немає.
ВЗ До якого рівня надання медичної допомоги належатиме очолювана вами Луцька міська клінічна лікарня після реформування?
— Щорічно до комунального закладу «Луцька міська клінічна лікарня» звертається понад 42 тис. пацієнтів, з них майже 70% (близько 30 тис. хворих) — за ургентними показаннями. Понад 22 тис. пацієнтів госпіталізують, більше ніж 20 тис. людей надають амбулаторну невідкладну допомогу. І це все — без поліклініки у складі лікарні. Допомога надається мешканцям не тільки Луцька, а й області. Частка іногородніх у структурі пролікованих пацієнтів становить 30%.
На сьогодні багатопрофільний стаціонар Луцької міської клінічної лікарні фактично функціонує як лікарня швидкої медичної допомоги — лікарня інтенсивного лікування. На базі закладу працюють чотири центри невідкладної високоспеціалізованої медичної допомоги: Волинський обласний центр кардіоваскулярної патології, Волинський обласний центр екстракорпоральних методів детоксикації, гіпербаричної оксигенації, гострих отруєнь та діалізу, Волинський обласний опіковий центр та Центр шлунково-кишкових кровотеч. Тому, зважаючи на великий відсоток ургентності в роботі Луцької міської клінічної лікарні, наявне високотехнологічне обладнання, запроваджені та відпрацьовані сучасні методики лікування при невідкладних станах і висококваліфікований кадровий склад, найдоцільнішим є створення на базі закладу багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня.
ВЗ Чи забезпечить реформа в її нинішньому вигляді достойну оплату праці медиків та високий рівень надання медичних послуг пацієнтам?
— Принцип розрахунку оплати праці медичних працівників, передбачений проектом Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», якраз і спрямований на забезпечення достойної оплати праці медиків. Щодо контролю якості медичної допомоги, то ще не всі моменти враховані. Зокрема задекларована можливість використання міжнародних протоколів надання медичної допомоги обмежена реаліями сьогодення — дуже малий відсоток практикуючих лікарів може похвалитися достатнім професійним рівнем знання іноземних мов, щоб зрозуміти всі тонкощі того, про що йдеться в протоколі. Та й не всі положення іноземних протоколів можна реалізувати в умовах вітчизняних лікувальних закладів, наприклад, стосовно лабораторних та інструментальних досліджень. Але я впевнена, що планомірне впровадження потрібних законів, розвиток матеріально-технічної бази, підвищення кваліфікації персоналу призведе в результаті до покращення надання медичної допомоги і відповідної достойної оплати праці медиків.
ВЗ Як мають змінитися підходи до фінансування медичних закладів і які наслідки це матиме в перспективі?
— Реалізація принципу отримання закладом коштів за фактично надані медичні послуги дасть змогу розвиватися тим медичним установам, які реально працюють: чим більше пацієнтів звернеться в лікарню, тим більше коштів вона отримає. У перспективі, разом із реалізацією можливості вільного вибору лікувального закладу, це має призвести до конкурентної боротьби медичних установ за пацієнта. Враховуючи однакові національні тарифи на надання медичних послуг, боротьба ця вестиметься в площині якості медичної допомоги. Таким чином, у результаті успішно функціонуватимуть ті заклади, що надають якіснішу допомогу.
ВЗ На вашу думку, яким має бути підхід до запровадження страхової медицини, співвідношення платних і безкоштовних послуг?
— Ми всі — за страхову медицину. Проте Україна сьогодні не готова до цього економічно. Медична галузь дуже затратна та дороговартісна. Щоб покрити вартість медичного обслуговування, страхові внески мають бути досить великими. Враховуючи відносно малий відсоток офіційно працюючих у нашому суспільстві, низький рівень доходів, із яких сплачуватимуться страхові внески, навряд чи реальним є запровадження загальнообов’язкового медичного страхування. Оплата ж пацієнтами медичних послуг за повною ставкою самостійно взагалі малоймовірна: поняття послуги включає в себе не лише вартість медикаментів і витратних матеріалів, а й витрати закладу на зарплату персоналу, енергоносії тощо.
Я вважаю, що на цьому етапі найраціональнішим було б фінансування державою в повному обсязі екстреної і невідкладної допомоги та запровадження співоплати за інші медичні послуги. При цьому оплата праці персоналу та комунальні платежі мають покриватися бюджетними коштами, а амортизація обладнання й будівель, витратні матеріали та медикаменти оплачуватися безпосередньо пацієнтом із власних коштів або коштів страхових компаній, благодійних організацій чи інших джерел. Допомога в оплаті медичної послуги соціально незахищеним та пільговим верствам населення повинна здійснюватися соціальними службами у вигляді адресного фінансування — заклад охорони здоров’я має отримати повну вартість послуги, незважаючи не те, кому вона була надана.
ВЗ Скільки часу потрібно, щоб система охорони здоров’я запрацювала по-новому?
— Ми потребуємо змін і готові працювати по-новому вже давно. Але ж усе залежить від того, наскільки швидко будуть прийняті необхідні закони, розроблені та впроваджені підзаконні нормативні акти, ухвалені управлінські рішення власниками медичних закладів (а це переважно органи місцевого самоврядування).
ВЗ З кого, на ваш погляд, Україні варто брати приклад і на кого рівнятися, реформуючи медичну галузь?
— У світі немає ідеальної системи охорони здоров’я. Всюди періодично виникають невдоволення або з боку пацієнтів, або з боку медичних працівників. Звісно, найбільше задоволені медичною допомогою жителі економічно розвинених країн, де цій сфері приділяється більша увага держави, працює страхова медицина і, відповідно, пацієнти несуть менші витрати. А для досягнення такого рівня охорони здоров’я треба реформувати не окремі галузі, а планомірно розвивати нашу державу.
Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Луцьк
