Спочатку перспективи реформування системи «професійного росту» лікарів виглядали майже ідеально – мінімум бюрократії, максимум свободи, доступність новітніх технологій і найкращих провайдерів. Та коли справа дійшла до впровадження ідеї, вийшло як завжди: замість оновлення механізму фінансування БПР отримали його фактичне «урізання» майже наполовину. Як, де і за чий рахунок лікарям заробляти бали, якщо кошти за ними не ходять? Про це – наша розмова з ректором НМАПО імені П.Л. Шупика, академіком НАМН України, професором Юрієм ВОРОНЕНКОМ.
Стратегія – лише на папері
ВЗ В Україні розроблено план вдосконалення післядипломної освіти чи ми спостерігаємо спонтанні спроби її реформувати?
Юрій ВОРОНЕНКО, ректор НМАПО імені П.Л. Шупика, академік НАМН України, професор– Так, відповідні нормативні документи є. Розпорядженням Кабінету Міністрів від 27 лютого 2019 року № 95-р було схвалено Стратегію розвитку медичної освіти в Україні, а у серпні того ж року затверджено план заходів із її реалізації на 2019-2021 роки. Кожен із цих документів має розділ, який стосується розвитку післядипломної медичної освіти. Зокрема, у Стратегії передбачається ціла низка відповідних заходів щодо розвитку інтернатури, запровадження резидентури, вдосконалення системи безперервного професійного розвитку. Більшість цих заходів дійсно необхідні, але напередодні впровадження вони потребують широкого обговорення, відповідного обґрунтування та апробації. До речі, про необхідність значної частини передбачених Стратегією змін я говорив ще три роки тому на спеціальних парламентських слуханнях із питань медичної освіти. На жаль, до сьогодні практично жоден із шляхів розвитку післядипломної медичної освіти, передбачених у Стратегії, не пройшов широкого обговорення у професійних колах, не надано обґрунтування, як саме їх виконувати, плани не доведено до рівня наказів і положень. Відповідно – не реалізовано. Більше того, якщо говорити про систему безперервного професійного розвитку, то у Державному бюджеті України на 2020 рік із закладів післядипломної освіти «зняли» приблизно 40% коштів (понад 141 млн грн). Їх зарезервували на іншу бюджетну програму МОЗ – для можливого використання в перспективі, коли буде впроваджено «капітаційний» механізм фінансування підвищення кваліфікації лікарів. Однак його й досі не розроблено! А заклади післядипломної освіти залишилися без коштів, що призвело до катастрофічних звільнень працівників з 1 квітня 2020 року по всій країні. На інші заходи щодо реалізації Стратегії розвитку медичної освіти фінансування на 2020 рік взагалі не було виділено.
ВЗ Досягненням минулого року називали проголошене право на вільний вибір лікаря місця та способу навчання після отримання ним капітаційної виплати. Воно реалізоване?
– Я взяв би слово «досягнення» в лапки. Фактично вільний вибір лікарем місця та способу післядипломного навчання існував давно, і досі існує. Заклади і факультети післядипломної освіти щороку збирали (через управління кадрів обласних департаментів охорони здоров’я) замовлення на різні форми навчання лікарів на наступний рік. Ніхто нікому із лікарів не диктував, куди і на які форми навчання їхати для підвищення кваліфікації. Вони визначали свої бажання і пріоритети самі. Ці побажання узагальнювали МОЗ та Мінекономіки (у державному замовленні), виділялися фінанси закладам освіти, на які утримувалися посади науково-педагогічних працівників різних кафедр, різних спеціальностей – відповідно до заявлених потреб. Протягом наступного року регіони отримували від закладів освіти путівки на навчання – згідно з поданими замовленнями, а лікарі приїздили на безкоштовне для них, гарантоване державою навчання. Цей механізм комусь видався поганим. Тож нині планується запровадити інший, набагато громіздкіший, неапробований та такий, що не відповідає чинним нормам формування посад у закладах вищої освіти. Гроші на безперервний професійний розвиток лікарів тепер планується передати не в заклади післядипломної освіти.
У одних забрали – іншим не дали
ВЗ А як же принцип «гроші – за лікарем?»
– Зазначені зміни у БПР передбачені постановами Уряду, які були прийняті влітку 2019 року. Особливо негативний вплив мала постанова Кабміну №798 від 21 серпня 2019 р, яка й передбачає запровадження так званого капітаційного принципу фінансування БПР лікарів. Тоді ж було прийняте і розпорядження Уряду №674-р, яким затверджено календарний план переходу на капітаційну модель фінансування. До речі, ним було встановлено чіткий термін для МОЗ та Мінфіну: розробити новий механізм фінансування до ІІІ кварталу 2020 року. Однак вже на початку нинішнього року було зроблено поспішні кроки «на випередження плану» – у закладів освіти забрали кошти, залишивши їх напризволяще.
Тож тепер, коли керівник закладу освіти отримує затверджений «урізаний» кошторис, він повинен привести у відповідність до нього штати кафедр – звільнити значну частину викладачів. Наша академія також була вимушена це зробити – ми вже ліквідували із штатного розпису 369 посад, у тому числі 189 науково-педагогічних працівників! Натомість згідно з чинним законодавством кафедра може функціонувати лише за наявності щонайменше п’яти науково-педагогічних працівників. Це означає, що і кафедри також потрібно скоротити, об’єднати чи взагалі закрити. Адже юридичні норми не дозволяють утримувати незабезпечені фінансами посади. То куди їхати навчатися лікарям, які в перспективі, начебто, «приведуть» за собою додаткові кошти? Викладачі вже будуть звільнені! І на перспективу їх утримання не можна перевести на спецфонд, адже вже зараз нічим платити аванс та зарплату. Ну й головне – чим це обернулося для лікарів? Вони змушені навчатися за власний кошт, з надією, що колись механізм капітаційного фінансування таки запрацює і держава якось компенсує їм витрати. Це несправедливо. Тому й бажаючих вчитися з 1 квітня у нас значно поменшало. Цілком можна прогнозувати, що й якість медичної допомоги від таких «новацій» не підвищиться.
ВЗ Капітаційні виплати на БПР одного лікаря становлять 1900 гривень. Цього вистачить, аби отримати 50 балів, підкріплені реальним підвищенням кваліфікації?
– Звісно, що не вистачить, адже лише один двотижневий навчальний цикл тематичного вдосконалення обходиться закладу освіти в середньому 2200-2300 грн на одного слухача (за собівартістю). За проходження такого циклу лікар отримає необхідні 50 балів за рік. А хто йому компенсує транспортні витрати, оплату гуртожитку, добові? Втім, і цих 1900 грн він вже може не отримати, оскільки на разі «капітаційні» кошти на БПР забрали до стабілізаційного фонду на боротьбу з коронавірусом.
І самого механізму капітаційного фінансування також немає. Декілька місяців тому на публічне обговорення було винесено проєкт постанови Уряду про затвердження порядку використання коштів на БПР. Цей документ потребує серйозного доопрацювання, оскільки не містить часових орієнтирів (починаючи від термінів подання відомостей та заявок і до виділення та отримання коштів щодо капітаційного фінансування). Також у ньому не визначені структурні підрозділи обласних та міських державних адміністрацій, які мають бути юридичними особами та повинні входити до реєстру розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. До того ж у Податковому кодексі України взагалі відсутній термін «капітаційні виплати», тому незрозуміло, чи згадані 1900 гривень зараховуватимуться до загального місячного та річного оподатковуваного доходу лікарів і чи утримуватимуть з них податки. Чергова зміна Уряду загальмувала процес доопрацювання згаданої постанови.
Чи потрібні державі кваліфіковані лікарі?
ВЗ Хто вирішуватиме, якому лікарю надати путівку на навчання в заклад освіти, а якому – капітаційні виплати?
– Мабуть, лише ініціаторам згаданої новації відомо, за яким принципом це відбуватиметься. Передбачалося, що вже в нинішньому році половина лікарів підвищуватимуть кваліфікацію за традиційною формою (отримання путівок згідно замовлень), інша половина – за «капітаційні» кошти. Але хто із лікарів до якої групи належить – невідомо. Чи ж не прихована тут корупційна складова? Та й вибір лікарем місця навчання реформатори запланували у відриві від закладів освіти. Тобто кафедра може дізнатися про бажання лікаря приїхати на навчання в авральному режимі, коли навчальний цикл або вже переповнений слухачами, або взагалі не запланований на даний час. Або ж скасований у зв’язку зі скороченням штату викладачів. А через відмову лікарям у навчанні постраждають і вони самі, і кафедри. На разі наша академія намагається компенсувати можливі втрати слухачів, які виникатимуть внаслідок хаосу в розподілі путівок на навчання. Ми впровадили електронне он-лайн зарахування слухачів через сайт академії на весь поточний рік. Хто має бажання у нас навчатися, може зробити заявку наперед. На сьогодні вже близько 300 слухачів обрали для себе форму, дату і тривалість навчання на наших кафедрах – відповідно до термінів їх атестації на місцях. При цьому враховується й «зсув» термінів у зв’язку з карантином.
ВЗ Які ваші пропозиції для виходу із ситуації, скільки коштів має виділити держава, аби їх вистачило на забезпечення повноцінного процесу підвищення кваліфікації лікарів?
– Вимагати достатнього фінансування складно, розуміючи нинішні економічні реалії в державі. До того ж коштів ніколи не вистачало. Можна лише порівнювати ступінь їх дефіциту в різні періоди.
Фактично держава десятиліттями не фінансує витрати на наочне, комп’ютерне та лікувально-діагностичне обладнання, симуляційні навчальні технології, наукову та навчальну літературу, публікації у сучасних міжнародних виданнях та видання власних підручників і посібників, підтримку інфраструктури й логістику діяльності закладів освіти, реактиви та витратні матеріали, міжнародні навчальні та наукові контакти, навіть на проведення державного іспиту «Крок-3» тощо.
Останніми ж роками кошти виділялися лише на заробітну плату, стипендії й необхідні нарахування. Такий мізер було заплановано й на 2020 рік. Наприклад, для утримання персоналу академії задля виконання ним усіх передбачених нашим статутом освітніх функцій в основному фонді закладу протягом року необхідно мати не менше 144,5 млн грн. на бюджетній програмі 2301080 «Освіта».
Це мінімальні кошти, які потрібні лише для кадрового забезпечення процесу навчання слухачів на циклах тематичного вдосконалення, спеціалізації, стажування, в інтернатурі та аспірантурі (відповідно до прийнятих академією зобов’язань на 2020 рік). Втім, наші науково-педагогічні працівники одночасно реалізують всі згадані види навчання одночасно. Немає такого, що хтось із викладачів проводить лише цикли тематичного удосконалення, а хтось – вчить лише інтернів. Тому скорочення персоналу призведе до скорочення всіх освітніх функцій закладу.
Але навіть з цих мінімально необхідних коштів при формуванні Державного бюджету зі згаданої програми у нас забрали 35,8 млн грн, що фактично призвело до початку руйнації академії.
Якби обсяг надходження коштів зменшувався поступово, поквартально, протягом наступного року, можна було б так само поетапно (уже в 2021 році) і достатньо безболісно для академії переводити працівників на спецфонд, який також збільшуватиметься, коли за лікарями почнуть надходити кошти. Звичайно, це можливо лише за наявності нового, детально опрацьованого, механізму фінансування БПР.
Тому ми зверталися до МОЗ, Міністерства фінансів, профільних комітетів Верховної Ради України з пропозицією впроваджувати такі соціально чутливі інновації поступово. Водночас до їх остаточної реалізації, впродовж 2020 року необхідно провести апробацію механізму капітаційного фінансування БПР. Спочатку – у закладах вищої освіти, де частка державного фінансування за бюджетною програмою 2301080 не є критичною порівняно із закладами післядипломної освіти. У останніх вона сягає 94%, тож вони потребують максимального дофінансування на період апробації капітаційного механізму – за рахунок, наприклад, бюджетної програми 2301090, де ці кошти є. Заклади післядипломної освіти виконують важливу функцію – підвищують кваліфікацію лікарів протягом усього їх професійного життя, тому якщо держава зацікавлена в якості медичної допомоги, вона має належним чином забезпечити необхідні для цього умови.
Світлана ТЕРНОВА,«ВЗ»
