Народна мудрість каже: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Її правоту довелося перевірити на собі 9-річному Назарові зі Львівщини. Нещасний випадок, що стався з хлопцем, зберіг йому життя — завдяки професіоналізму команди фахівців Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру.
Наталія, с. Тейсарів, Львівщина:
На перший погляд, нічого страшного не відбулося. Назар проводив літні канікули з братами: як і завжди, бігали, гралися, стрибали. Тож коли під час гри довелося вистрибнути з вікна першого поверху, син навіть не вагався. Одразу після приземлення трішки заболіла нога, проте все швидко минулося, тож хлопці мені нічого не сказали. А вже за два тижні, коли почав шкутильгати, Назарко зізнався, що трапилося, і ми негайно звернулися до лікаря, зробили рентгенографію. Побачивши знімок, лікар терміново спрямував нас до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру для ретельного обстеження.
Фахівці у Львові підтвердили найгірші побоювання, а діагноз «саркома» прозвучав, неначе грім серед ясного неба. Тож, мабуть, навіть добре, що син тоді так невдало стрибнув, адже завдяки цьому ми дізналися про хворобу. Тепер після проведеного лікування маємо надію на повне одужання.
Коментар спеціаліста
Богдан РОМАНИШИН, дитячий хірург хірургічного відділення КЗ «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр»Згідно із затвердженими протоколами лікування таких захворювань дитині було проведено чотири блоки доопераційної хіміотерапії. Унаслідок цього ріст пухлини зупинився, навіть спостерігався незначний регрес. Тож ми могли перейти до наступного етапу лікування — оперативного. У подібних випадках можливі як радикальні (ампутація кінцівки), так і органозберігаючі хірургічні втручання, наприклад, резекція ураженого сегмента кістки разом з новоутворенням з подальшою реконструкцією. Ми, звісно, думали про подальше повноцінне життя хлопця, тому вирішили зберегти ногу.
У випадку проведення подібних операцій завжди постає питання заміщення видаленого сегмента, що можна зробити, використовуючи різні методи: едопротезування, алотрансплантацію, аутотрансплантацію або ж реконструкцію за допомогою васкуляризованого аутотрансплантата. Ми ж вирішили використати комбінований метод та використали васкуляризований малогомілковий аутотрансплантат із попередньо видаленою та термічно обробленою власною кісткою, завдання якої — підсилити всю конструкцію.
Вибір цього методу був обумовлений передусім віком пацієнта, адже ендопротезування в ранньому віці через подальший ріст не дуже рекомендоване. З іншого боку, навіть найдорожчі протезні механізми, які здатні рости разом із дитиною, за 10-15 років потребують заміни. А це призводить до чергової травматизації та витрати коштів. Під час трансплантації донорської кістки є високий ризик того, що відбудеться її відторгнення та розсмоктування. Навіть пересадивши власну кістку без збереження кровопостачання, ми також ризикуємо, бо немає гарантії, що вона правильно інтегрується та з часом теж не розсмокчеться, адже організм сприйматиме її як сторонній об’єкт.
Тож, порадившись із колегами, ми дійшли згоди, що найкращим виходом із ситуації стане саме трансплантація власної кістки зі збереженням її кровопостачання. Подібні операції ми проводимо не вперше, найчастіше вдаємося до цього методу для реконструкції видаленого фрагмента плечової кістки. У більшості випадків для цього використовуємо малогомілкову кістку разом із судинами й імплантуємо безпосередньо в потрібне місце з відновленням її кровопостачання. Застосування вказаного методу дає нам упевненість у стовідсотковому приживленні такого імплантата. Згодом ця кістка навіть гіпертрофується до розмірів тієї, яку заміщає.
Ми збиралися замістити тонкою малогомілковою кісткою фактично найбільшу в людському тілі — стегнову, яка повинна витримувати великі навантаження. До того ж заміні підлягав доволі великий її сегмент, адже пухлиною було уражено близько 50% кістки. Відповідно постало питання про її зміцнення. Є змога імплантувати дві малогомілкові кістки разом, і цей метод широко застосовується та виправдовує себе. Проте такий шлях вирішення проблеми значно збільшує тривалість втручання та площу ранових поверхонь, до того ж не завжди вдається знайти місце, де можна накласти анастомози для відновлення кровопостачання другої кістки.
Також використовують методику, за якою видалений сегмент кістки із пухлиною обробляють за допомогою різноманітних методів та імплантують назад для підсилення реконструйованої ділянки. Скажімо, у Києві успішно застосовують метод низькотемпературної обробки кістки з пухлиною за допомогою азоту. Ми ж вирішили обробити кістку термічно, тобто пастеризувати у 9% гіпертонічному розчині за температури 70 °С протягом 30 хвилин. При цьому відбулася повна деструкція пухлини, білкових структур, амінокислот тощо, залишився суто каркас старої кістки. Його ми розсікли уздовж, висвердлили отвори для судин, що живитимуть донорську кістку, та склали наново навколо малогомілкової кістки.
Зовні кістку було зафіксовано медичним дротом, а всю конструкцію — апаратом зовнішньої фіксації Stryker (його нам свого часу подарували швейцарські колеги). Такі пристосування набагато зручніші за інші, адже це невелика телескопічна трубка, яка розташовується збоку кінцівки та має спеціальні фіксатори, котрі вводять у кістку. Вони практично не заважають у повсякденному житті.
Кровопостачання трансплантованої кістки відновили за допомогою судинних анастомозів. Згодом, під час процесу загоєння, у кістку проросте ще безліч дрібних судин. Власна стегнова кістка, що слугує каркасом, поступово перебудується в таку саму стегнову кістку, тобто із часом, так би мовити, «оживе». У Назара кінцівка також частково ростиме, а у випадку відставання в рості її завжди можна подовжити методом дистракції, відповідно із віком жодних проблем з обмеженням функцій виникнути не повинно.
Звісно, деякий час після операції хлопець перебував у важкому стані, адже було резектовано великий сегмент кістки, забрано частину м’язових тканин. Але нам вдалося зберегти основні м’язи, що впливають на функцію ноги.
Після стабілізації стану дитини та часткового загоєння ран було продовжено хіміотерапію відповідно до протоколу лікування остеогенної саркоми. Пухлину вдалося видалити в повному обсязі, жодних метастазів ми не виявили, тож маємо надію на повне одужання хлопчика.
Записала Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»
