Технологічно вітчизняна репродуктивна медицина стоїть врівень з європейською, хоча через фінансову неспроможність громадян України кількісні показники її роботи в рази нижчі. Проте тисячі немовлят, народжених завдяки копіткій роботі медиків, ставлять їй найвищу оцінку.
ВЗ Чи можна порівняти рівень репродуктології в Україні з таким у європейських країнах?
— Нинішній рік для репродуктології України є особливим. У 2016-му виповнюється чверть століття з моменту народження першої в Україні дитини завдяки методикам штучного запліднення. Через це щорічний міжнародний симпозіум репродуктологів, у якому беруть участь представники 17 країн світу й де відбувається обговорення наших досягнень і планів, цими днями проходить саме у нас. Симпозіум має назву «Репродуктивна медицина в Україні — 25 років успіху», і це не є перебільшенням.
Олександр ЮЗЬКО, президент Української асоціації репродуктивної медицини, член Європейської асоціації гінекологів та акушерів, Європейської асоціації репродукції людини і ембріології, завідувач кафедри акушерства та гінекології Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наукМожна сміливо констатувати, що вітчизняна репродуктивна медицина сьогодні на підйомі, вона використовує абсолютно всі технології, які є в передових країнах світу, зокрема органозберігаючі. Своєрідним визнанням вітчизняної галузі є те, що до нас їдуть пацієнти з Європи, США, Ізраїлю, країн СНД. Єдина проблема — фінансова неспроможність громадян України, що позначається на кількісних показниках роботи сфери. Якщо на сьогодні в Україні є 43 клініки допоміжних репродуктивних технологій, що, власне, відповідає світовій статистиці, за якою одна клініка розрахована на мільйон населення, то на відміну від Європи, де протягом року кожна з них виконує близько 2 тис. циклів, на українську припадає лише 300.
ВЗ Чим пояснюється така мала цифра?
— Оскільки в Україні держава фінансує в середньому лише 3% допоміжних репродуктивних технологій, левова частка їх вартості лягає на плечі пацієнтів, що, зрештою, позначається на показниках, хоча за обсягом допомоги безплідним парам ресурсно ми цілком спроможні зрівнятися із Європою. Основна причина недовантаження вітчизняних клінік і відносно невеликої кількості циклів — низький рівень доходів населення.
Загальні витрати на народження однієї дитини при подоланні безпліддя трубного походження методами допоміжних репродуктивних технологій у 2-2,5 разу менші, ніж у разі використання інших методів лікування. Враховуючи високу ефективність та економічну доцільність допоміжних репродуктивних технологій, у багатьох країнах світу витрати пацієнтів на лікування безпліддя за їх допомогою компенсуються державою або страховими компаніями. В європейських країнах повністю або частково оплачуються від 3 до 6 спроб запліднення in vitro. Допоміжні репродуктивні технології у цих країнах є доступним та основним методом лікування безпліддя. Країни з розвиненим репродуктивним законодавством пропонують спеціальні державні програми, що покривають 30-50% витрат на запліднення. А в Бельгії, Греції, Ізраїлі, Словенії, Франції та Швеції такі витрати відшкодовуються повністю.
Ще одним важливим недоліком вітчизняної системи репродуктивної допомоги можна вважати відсутність компенсації громадянам вартості лікування у приватних медичних центрах з боку держави. До того ж, у нашій країні медичні страховки та банківське кредитування лікування подружніх пар із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій на сьогодні також є рідкістю.
ВЗ А можливо, в Україні просто немає потреби в нарощенні потужностей репродуктології?
— Навпаки. Аналогічно до загальноєвропейської статистики, неплідним в Україні є кожне п’яте подружжя. І хоча абсолютної цифри на сьогодні немає, можна лише уявити їх реальну кількість. На тлі хронічно від’ємного показника природного приросту населення України (кілька років тому позитивним він був тільки в окремих Західних регіонах, де на сьогодні також відзначають різке зниження народжуваності) вже за якихось 20 років це може обернутися національною катастрофою, коли просто не буде кому народжувати. Передусім це стосується регіонів, де розміщено підприємства хімічної та металургійної промисловості, нафтопереробні заводи. Згідно з дослідженнями німецьких науковців на таких територіях показники безпліддя, особливо чоловічого, зростають у рази. Мені, звісно, можуть заперечити, мовляв, занепад вітчизняного промислового виробництва бодай у цьому сенсі має позитив. Проте навіть якщо криза, можливо, й пом’якшує ушкоджувальний вплив на сперматогенез, то значно звужує економічні можливості сімей. Зважаючи ж на війну, на загибель і каліцтва значної кількості чоловіків репродуктивного віку, що може негативно позначитися на генофонді нації, уже сьогодні, не зволікаючи, потрібно думати про його збереження. Зарадити цьому можуть допоміжні репродуктивні технології. Якщо раніше люди ставилися до них дещо упереджено, побоювалися, що «діти з пробірки» будуть неповноцінними, то нині цей міф розвіяно. Завдяки штучному заплідненню на сьогодні у світі народжено 5,5 млн дітей. Усі вони цілком здорові, а багато з них уже народили власних діток.
ВЗ Що пропонуєте для поліпшення демографічної ситуації?
— На початку квітня відбулося засідання постійного Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, де ми разом з віце-президентами Асоціації репродуктивної медицини доповідали про стан вітчизняної репродуктології та озвучили низку відповідних пропозицій.
Насамперед, запропонували розробити закон про допоміжні репродуктивні технології, аби узгодити вітчизняну законодавчу базу із загальноєвропейською. Приміром, потрібні чіткіші законодавчі визначення для убезпечення клінік від сумнівних дій, пов’язаних з віком майбутньої матері, станом її здоров’я, донорством, сурогатним материнством тощо.
Не менш важливим є збільшення обсягів державного фінансування бодай першої спроби штучного запліднення. Причому, з огляду на однакову статистику жіночого й чоловічого безпліддя, потрібно ліквідувати гендерну нерівність і пропорційно виділяти кошти за цією програмою не лише для жінок. Це, на нашу думку, має зробити Міністерство охорони здоров’я України своїми наказами та підзаконними актами.
Ще один дуже важливий крок — розробка й впровадження обласних і міжобласних програм з допомоги безплідним сім’ям. Об’єднані територіальні громади та великі міста цілком могли б створити для цього спеціальні фонди. Нехай вони допоможуть лише десятку-двом знедолених сімей (а подружні пари, які не можуть мати дітей, інакше й не назвеш), із цих маленьких струмочків з часом постане могутня ріка. Щоб така ідея запрацювала, потрібна, на мою думку, широка роз’яснювальна робота на загальнодержавному рівні, і починати її треба негайно.
ВЗ Які кроки для підтримки найуразливіших категорій пацієнтів репродуктивних клінік уже зроблено?
— Суттєвим кроком уперед є можливість допомагати онкохворим. У розділі 12 Наказу МОЗ України від 09.09.2013 р. №787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» прописано їх використання для збереження фертильності в онкохворих. Допоміжні репродуктивні технології пропонуємо тим, хто знятий з обліку, навіть при частковій втраті репродуктивних органів, а люди, які лише готуються до хіміотерапії, можуть залишити яйцеклітини й сперму на майбутнє, щоб після одужання мати змогу народити генетично своїх дітей.
Важливим є проведення допоміжних репродуктивних технологій у подружніх пар з ВІЛ-інфекцією, хоча слід відмітити, що це непросте питання. Адже під час надання медичних послуг із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій дискордантним парам заклад охорони здоров’я має дотримуватися умов запобігання передачі ВІЛ-інфекції від батьків майбутній дитині, тож для допомоги цій категорії пацієнтів потрібен окремий заклад або, принаймні, окремі маніпуляційна, ембріологічна лабораторія, кріосховище тощо.
Віднедавна працюємо з чоловіками, яких мобілізують до війська. Залишивши сперму в кріосховищі, вони отримують змогу убезпечити себе від наслідків можливих поранень, а також подбати про продовження роду й нації.
Анна ГАРГАЛЯ, спеціально для ВЗ, м. Чернівці
