Чи можна викорінити з системи охорони здоров’я, зокрема, з галузі надання медичних послуг для найуразливіших, незахищених категорій населення України, корупцію? Як зробити так, щоб люди, котрі ціною власного здоров’я ліквідували аварію на Чорнобильській АЕС, відчули турботу влади про своє життя, сповнене болю та матеріальних незгод? Адже в кожного з них — «букет» складних хронічних та гострих захворювань, які вимагають постійного медичного нагляду та повсякчасної профілактичної роботи. Про це — бесіда із заступником голови Харківської обласної державної адміністрації Ігорем ШУРМОЮ.
ВЗ Проблема здоров’я сьогодні, без перебільшення, набуває ознак особистої катастрофи для тих, хто постраждав внаслідок тієї страшної катастрофи. Через економічну та політичну кризи держава значно послабила надання їм медичної допомоги. Чи можете ви проаналізувати динаміку поширеності хвороб серед даного контингенту населення Харківської області?
— У національному регістрі Харківської області нараховується майже 15 тисяч дорослих, які по-страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На жаль, здоровими визнано лише 300 осіб. Більше 6 тисяч — інваліди. Аналіз динаміки поширення хвороб серед чорнобильців свідчить, що протягом 20 років ми спостерігаємо стабільну тенденцію до зростання. Тільки в 2013 р. вперше визнано інвалідами (за статистикою 9 місяців) 82 представники цієї категорії населення. Основні захворювання, що призводять до стійкої втрати працездатності, — це хвороби системи кровообігу (80,6%), нервової системи (11,9%), злоякісні новоутворення (2,98%). За цей же період пішли з життя 200 осіб.
Окремо слід сказати про дітей та підлітків віком до 18 років, яких на обліку — 3360, і тільки 955 здорових, а 128 — інваліди. В країні вже постає проблема четвертого покоління чорнобильців — онуків ліквідаторів та постраждалих. Їх в області 63, на щастя, більшість — 58 — здорові. Але ж ті п’ятеро, які хворі, теж потребують державної допомоги.
Можна було б і далі говорити про аналіз захворюваності, але я твердо переконаний, що сьогодні набагато важливішою темою є організація системи охорони втраченого цими людьми здоров’я. А вона дуже кульгає та потребує скерування до ефективності.
ВЗ Згідно з наказом МОЗ, надання медичної допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в Україні надається у спеціалізованих закладах охорони здоров’я. Є такий і на Харківщині — КЗ «Обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення», створений на базі колишньої «обкомівської лікарні» — за радянської влади однієї з найкращих. Останнім часом його робота була повністю «перезавантажена». Що породило зміни і які саме?
— Одразу хочу сказати про результат: сьогодні ця установа надає допомогу виключно постраждалим від катастрофи на ЧАЕС та ліквідаторам аварії. Як не дивно це звучить, але наш диспансер фактично є однією з дуже небагатьох клінік в Україні, що займається лише здоров’ям чорнобильців. У 2010 році, коли ми зайнялися ревізією, одразу зрозуміли: крім назви, тут нічого не відповідає «радіаційному захисту населення». З’ясувалося, що усі 19 років свого попереднього існування ця установа продовжувала лікувати так звану «номенклатуру». Від 500 до 700 осіб, які не мали жодного відношення до Чорнобильської катастрофи, користувалися тут безкоштовними ліками та харчуванням, отримували медичні послуги, профінансовані держбюджетом зовсім для інших людей. Я вже не кажу про моральний бік питання, бо ж справжні чорнобильці не могли туди потрапити. А ті 500-700 «VIP-персон», які лікувалися в санаторних умовах, не хотіли позбуватися своїх привілеїв. Тому нам довелося витримати багато перевірок, починаючи від обласної прокуратури, уповноваженого у справах людини і завершуючи комісіями Верховної Ради, МОЗ України. Врешті-решт, щоб навести лад і досягти соціальної справедливості, вимушені були звільнити головного лікаря з посади за зловживання. Це наш болючий досвід: корупційний шлейф тягнеться з радянських часів за чиновниками старої формації. Перевиховати їх не можливо, від таких людей слід звільнятися.
Наступний крок «перезавантаження» спантеличив ще більше. Коли почали аналізувати, хто ж із числа чорнобильців проходить лікування в диспансері, виявили: жителі Харкова (чорнобильці) могли потрапити туди і раз, і два на рік, так само як і члени їхніх сімей, котрі ніякого відношення не мали до Чорнобиля. А чорнобильці з віддалених районів Харківщини навіть не підозрювали, що такий заклад існує та фінансується — лікувалися самотужки. Тому склали пропорцію 50х50 між жителями міста й області, враховуючи сезонні особливості життя села — весною та восени, коли люди садять городи та збирають урожай, перевагу віддали містянам, а взимку та влітку — селянам. Після цього кожній поліклініці передали квоти та єдиний зразок документації для обстеження й направлення на лікування до обласного диспансеру. Так досягли першої поставленої
мети: медичні пільги — лише відповідно до закону.
ВЗ Сучасна медицина потребує сучасного технічного оснащення. Що зроблено для модернізації обладнання диспансеру?
— Так, без матеріально-технічної бази важко надавати допомогу пацієнтам. Але одразу все не заміниш, тому оновлюємо обладнання там, де робимо ремонт, а ремонтуємо там, де найвища потреба за медичними показниками. Почали з придбання в 2010 р. за кошти держбюджету сучасного апарату штучної вентиляції легенів Carina System для хірургії, ультразвукового апарату скринінгового класу та 2-х триканальних електрокардіографів для діагностики, комплекту фізіотерапевтичного обладнання у складі 8 різних сучасних апаратів, 2-х стоматологічних установок. В наступні роки встановили новий рентгенівський діагностичний комплекс «Медикс» та інше обладнання для відділення рентгенології. Наприкінці 2013 р. поповнили диспансер лабораторними аналізаторами та мікроскопом, щоб позбутися проблеми забору та аналізу крові.
ВЗ А якщо в комунальних закладах немає відповідного обладнання і придбати його теж немає за що? Поділіться, будь ласка, своїм досвідом соціального партнерства, яке набуло в області великого поширення.
— Тоді доводиться йти на орендні відносини, але за користування особливо вартісним обладнанням приватних фірм, що розташовані на території комунальних закладів, не повинні платити пільговики. Це однозначно. Слід наголосити, що, з урахуванням особливостей множинних патологій здоров’я контингенту постраждалих від катастрофи на ЧАЕС, лише для проведення підтримуючого амбулаторного лікування кожному з них потрібно понад 850 грн, на ліки — майже 300 грн, на зубопротезування — майже 600 грн на рік. Що вже говорити про лікування за допомогою, наприклад, лінійного прискорювача, де вартість сягає 100 тис. грн. Саме для таких випадків обласна адміністрація запровадила підписання договорів соціального партнерства. За останні два роки безоплатно обстежили в Європейському діагностичному радіологічному центрі з використанням малодозованого обладнання 48, а на базі діагностичного центру Обласної клінічної лікарні — 98 чорнобильців. У межах квоти Меморандуму про соціальне партнерство 21-го постраждалого від чорнобильської катастрофи пролікували на лінійному прискорювачі Інституту медичної радіології НАМН України, 96 — Інституту терапії ім. Л.Т. Малої. А в Інституті охорони здоров’я дітей та підлітків виділено 35 ліжок і пройшли поглиблене обстеження та лікування 346 дітей-чорнобильців. Крім того ми співпрацюємо з усіма профільними комунальними закладами, де також лікують чорнобильців.
ВЗ Яким чином вирішуються фінансові питання забезпечення медичної допомоги чорнобильцям? Адже сьогодні всі говорять про нестачу коштів…
— Обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення фінансується, як і всі інші комунальні заклади, відповідно до загальновідомої формули з держбюджету. Головне — суворо дотримуватися цієї формули, не зловживати. Наприклад, у 2013 р. держава виділяла щодобово 22 грн на харчування і 32 грн на лікування чорнобильців. Усе інше харківська влада додавала з обласного бюджету, залучали й позабюджетні кошти. Не будемо завантажувати читачів цифрами, назву лише дві. За підсумком 2013 р. добове харчування і добове забезпечення медикаментами в диспансері радіаційного захисту — на рівні обласного госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни. Це понад 35 грн на харчування і понад 40 грн на медикаментозне забезпечення на добу. Хочу підкреслити: важливо не те, скільки грошей витратили або де їх знайшли. Людей ця арифметика не хвилює. Їх бентежить гостра соціальна несправедливість, коли ці гроші йдуть «наліво» через корупцію.
Записала Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків
