Упродовж тривалого часу невроотологію пов’язували лише з підготовкою космонавтів до польотів. Однак останнім часом вона успішно інтегрувалася в загальну медицину й навіть виборола собі окрему нішу. Наука, яка вивчає порушення роботи вестибулярного апарату, встановила зв’язок цієї патології не лише з порушенням координації рухів, а й із такими поширеними хворобами, як артеріальна гіпертензія (АГ), патології ендокринної, серцево-судинної та інших систем і органів людини.
Нині у світі готують Міжнародний клінічний протокол лікування вестибулярних розладів, розрахований не лише на лікарів-невроотологів, а й на сімейних лікарів, працівників швидкої допомоги. На його основі в Україні буде розроблено власний протокол. Чи стане він ключем до вирішення всіх проблем невроотології в Україні — про це наша розмова з членом Міжнародного товариства невроотологів, доктором медичних наук Костянтином Трінусом.
Костянтин Трінус, член Міжнародного товариства невроотологів, доктор медичних наук— Невроотологія спеціалізується на нервових захворюваннях, зумовлених порушеннями діяльності вестибулярного апарату (присінку). У практиці неврології не існує захворювання, яке б не супроводжувалося вестибулярними порушеннями. Беззаперечним фактом є те, що вестибулярна система існувала у тварин з іще несформованою нервовою системою, тобто вона була своєрідною «базою» для формування нервової системи людини. Відповідно, нервові хвороби значною мірою є саме наслідком порушення вестибулярної системи, а не навпаки. Тому лікарі мають неодмінно враховувати складні поєднання різних систем — вестибулярної, нервової, сенсорних (зору, слуху, нюху, смаку, дотику) та лімбічної (яка керує людськими емоціями). Таке поєднання допомагає людині орієнтуватися у 3-вимірному просторі та демонструвати всю поведінкову палітру. Тільки завдяки такому підходу ми можемо зрозуміти й оцінити всю поліфонію симптомів хворого.
Існує колосальне розмаїття патологій вестибулярного апарату/присінку та їх проявів. Основними симптомами присінкових розладів є запаморочення та головокружіння, порушення рівноваги; ністагм та інші мимовільні рухи очей; фобійні тривожні розлади; реакції на тяжкий стрес та розлади адаптації; соматоформні розлади.
Лише на такі прояви порушення роботи вестибулярного апарату, як запаморочення та головокружіння, страждає понад 23% населення світу (в Україні — до 39%, з огляду на погану екологію, наслідки аварії на ЧАЕС, високий рівень стресового навантаження). До речі, у 10-му класифікаторі хвороб, перекладеному з англійської на українську, немає такого терміну як «головокружіння», є лише «запаморочення». Хоча це лише вади перекладу — в англійській мові існує два терміни: dizziness R 42 (запаморочення) та vertigo H 81 (головокружіння). Перше — це відчуття порушеного сприйняття руху, простору і часу. Друге — відчуття неіснуючого руху (як після каруселі). Ці симптоми формуються різними провідними шляхами та анатомічними структурами, у різних ділянках вестибулярної системи, а також мають різні клінічні прояви та, відповідно, різні схеми лікування.
Головокружіння як симптом відомий ще із часів античності — на нього страждали фараони і такі відомі особи, як Піфагор, Юлій Цезар, пророк Магомет. Безперечно, тоді цей стан був незрозумілим для лікарів.
Втім, сучасні лікарі (зокрема, у нашій країні) також часто й помилково пов’язують подібні розлади з проявами артеріальної гіпертензії. Натомість саме невроотологічні порушення зумовлюють артеріальну гіпертензію, а не навпаки. Тому, коли наші лікарі вважають, що судинні розлади (в тому числі й АГ) зумовлюють запаморочення, вони й тактику лікування вибудовують неправильну: зазвичай невроотологічного хворого «заливають» судинними препаратами, внаслідок чого через певний час його стан лише погіршується, бо таке «лікування» провокує розлади в усіх системах організму.
ВЗ Тоді як правильно лікувати таких хворих? І чи існують специфічні методи дослідження в невроотології?
— Доказова база невроотології базується на низці специфічних діагностикумів. Проводяться тести на вестибулярну функцію на ЕЕГ, ЕКГ з неврологічними навантажувальними пробами, відеоністагмографія, постурографія (спостереження за переміщенням центру маси тіла людини), маятникові та ротаційні проби, тести гладкого стеження і випадкових саккад тощо. На жаль, у вітчизняній медичній практиці неврологи та терапевти всі вестибулярні розлади «зливають» у модні діагнози «Вегетосудинна дистонія», «Дисциркуляторна енцефалопатія», яких немає у жодній класифікації хвороб у світі, — це «радянська вигадка».
Тож питання фахового лікування таких хворих в Україні залишається вельми проблематичним. Ми провели спеціальні дослідження і встановили: якщо хворий взагалі не лікується, його стан залишається без змін або спостерігається незначне погіршення. Якщо хворих лікують терапевти, неврологи та інші непрофільні фахівці (звичними для них методами і за «своїми» діагнозами), збільшується відсоток хворих зі значним погіршенням стану здоров’я, тобто результат із часом тільки погіршується. Коли ж хворими займаються невроотологи, то збільшується відсоток пацієнтів зі значним поліпшенням стану здоров’я.
Щоб зрозуміти різницю, варто порівняти можливості варіантів лікування: арсенал лікаря-невроотолога нараховує приблизно 1000 препаратів, а вітчизняного лікаря-невролога чи терапевта (для лікування невроотологічних хворих) — приблизно 10 лікарських засобів, які вони до того ж часто «змішують» у своїх призначеннях, чого робити аж ніяк не можна. При неправильному застосуванні ці препарати лише провокують головокружіння (які фахівці, до речі, поділяють на 3 типи і кожен із них потребує «свого» препарату) чи запаморочення (їх нараховують до 20 типів). На жаль, незважаючи на гостроту проблеми, в Україні й досі не існує окремої медичної спеціалізації «Невроотологія», хоча в усьому цивілізованому світі (Німеччина, Франція, Португалія, США, Бельгія, Польща, Чехія, Росія, Білорусь) її виокремили, і напрям успішно розвивається. Ми ж можемо похвалитися лише підготовкою незначної кількості невроотологів на базі НМАПО ім. П.Л. Шупика — тут викладається курс із невроотології (місячний цикл тематичного удосконалення лікарів). Сподіваюся, що з появою Міжнародного протоколу лікування вестибулярних розладів і розробкою його аналогу в Україні процес підготовки невроотологів у нашій країні відбуватиметься жвавіше.
ВЗ І це дає надію на те, що вітчизняна невроотологія здобуде світове визнання?
— Незважаючи на всі перешкоди, вона вже здобула таке визнання. Адже, якщо хтось із наших колег «не бачить» невроотологічного діагнозу, це не означає, що його не побачать і не зможуть лікувати профільні фахівці. Для прикладу: у світовій практиці ефективність лікування мігрені, неврозу, запаморочення та головокружіння, спричинених вестибулярними розладами, не перевищує 30%.
Водночас українським фахівцям вдалося досягти 80% ефективності лікування цієї патології завдяки використанню унікальної концепції взаємодії організму людини (її вестибулярного апарату) з навколишнім світом. Ця концепція, приміром, «пояснює» погіршення самопочуття людини при зміні погоди, її реакцію на повний місяць, чутливість до різноманітних випромінювань (враховуючи опромінення змінним полем стільникового телефону), втрату координації рухів, появу страху висоти, замкненого простору, темряви, людних місць, захитування в транспорті, вплив на вестибулярний орган шкідливих хімічних сполук, які всмоктуються у кров (із мийних засобів, фарб у житлових приміщеннях, меблів), а також надмірних швидкостей, перенасичення інформацією тощо.
Завдяки розробленим в Україні приладам вдалося отримати унікальні дані про взаємодію вестибулярної системи з ендокринною, серцево-судинною та іншими системами — відповідні дослідження були проведені у хворих на хронічний герпес, у військовослужбовців, шахтарів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС тощо. До речі, в Україні створено міжнародну групу фахівців, які вивчають постчорнобильські наслідки з позиції невроотології, — ми займаємося цим питанням упродовж 28 років і вже маємо серйозні напрацювання, які посідають гідне місце у світовій невроотології.
Розмову вела Наталія ВИШНЕВСЬКА, для «ВЗ»
