Насильство над дітьми має декілька форм. Воно може бути фізичним, психологічним, економічним та сексуальним. Насильство існує в різних країнах і в різних середовищах — в сім’ї, громаді, школі та в Інтернеті. Здебільшого насильство щодо дітей відбувається з боку людей, яким вони довіряють — серед них можуть бути батьки чи опікуни, інші члени сім’ї, вчителі, однолітки тощо.
Дуже часто насильство відбувається приховано від очей громадськості. Незалежно від того, якій формі насильства піддається дитина, це призводить до серйозних наслідків на все життя. Незважаючи на це, переважна більшість дітей-жертв ніколи не звертаються по допомогу.
Види насильства
- Фізичне насильство — це навмисне завдавання фізичної шкоди іншій людині. Навіть одиничний випадок побоїв уже є насильством.
Ставити дитину в куток, замикати у кімнаті, давати ляпаса, тягнути її за волосся, кидатися предметами, змушувати вживати наркотики чи алкоголь — все це прояви фізичного насильства.
Вражає той факт, 68% дорослих зізналися, що мають знайомих, для яких є нормою інколи вдарити дитину по сідницях, а 32% дорослих вважають, що виховання неможливе без фізичних покарань.
- Психологічне (або емоційне) насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого. Насильством також є свідоме ігнорування потреб та почуттів людини, яка залежить від іншого та потребує догляду.
Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, нездатністю дітей самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни не усвідомлюють, що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством. Відтак, кількість дітей-жертв психологічного насильства найбільша з-поміж усіх його видів — 45%.
«Ти тупий/тупа», «Так і виростеш нездарою», «Ти зі мною, бо він/вона вчинила погано, я б ніколи так не зробив/зробила» — подібні приниження, втягування дитини у конфлікти між батьками, насильство, яке відбувається на її очах, ігнорування інтересів завдають шкоди дитячій психіці.
- Економічне насильство — позбавлення людини житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів, використання фінансової переваги. Таке насильство часто важко припинити, оскільки жертва цілковито позбавлена ресурсів для самостійного життя і залежна від допомоги сторонніх.
Коли дитині доводиться знаходити гроші у сторонніх, самостійно заробляти замість навчатися у школі чи красти, щоб купити необхідні речі або їжу — це економічне насильство. Коли дорослі примушують дитину віддавати подаровані гроші, погрожують вигнати з дому, або відібрати речі у якості покарання — це також прояви економічного насильства.
- Сексуальне насильство — це будь-які насильницькі дії сексуального характеру, що чиняться без добровільної згоди. Ці дії можуть бути і не пов’язані з проникненням в тіло особи.
Статевий акт, який вчиняє повнолітня особа із дитиною у віці до 16 років, незалежно від її згоди, є сексуальним насильством щодо дітей. Існують дані, що кожна 5-та дитина страждає від сексуального насильства, кожна 3-тя ніколи не розповість про це.
Що є сексуальним насильством щодо дітей?
- дитину фотографували чи знімали оголеною на відео;
- дорослі (старші 18 років) пропонували дитині показати свої статеві органи, доторкнутися до їхніх оголених інтимних частин тіла або вступити з ними у статевий зв’язок;
- дитині пропонували винагороду за те, щоб показати свої статеві органи, торкатись до оголених інтимних частин тіла дорослих або вступати з ними у статевий зв’язок;
- дитину змушували вступати у статевий зв’язок з дорослими та тримати це у таємниці;
- дитина отримувала непристойні пропозиції в інтернеті (на форумах, в чатах, соціальних мережах, електронною поштою тощо), по телефону або у листах;
- дорослі (крім медичних працівників та батьків у ранньому дитинстві) торкались статевих органів дитини всупереч її волі.
Як зрозуміти, що дитина піддається насильству?
Постраждалі від насильства схильні мовчати про це з різних причин. Тому для вчасної та ефективної допомоги, важливо вміти помічати ознаки, що можуть свідчити про насильство. Серед ознак можуть бути такі — дитина стала мовчазною, відповідає односкладно на будь-які питання, перестала спілкуватися з друзями, має різкі зміни настрою, аутоагресивну поведінку, часто заплакана, має синці, подряпини, може недоїдати, недосипати, мати неохайний вигляд. В комплексі чи окремо — ці ознаки мають насторожити дорослих.
Як варто говорити з дітьми-жертвами насильства
Дитина, яка постраждала від насильства, не завжди прямо скаже про таку ситуацію вдома. Тому, якщо у неї виявляються непрямі ознаки насильства, насамперед варто встановити діалог. Почати розмову із фраз «У тебе сумний вигляд. Щось сталося?» чи «Я можу тобі допомогти?».
У розмові із постраждалою дитиною, важливо уважно її слухати і не перебивати. Адже акт насильства може викликати відчуття сорому і страху за своє життя. Тому важливо дати зрозуміти, що вам можна довіряти і ви готові допомогти.
Запам’ятайте головні правила спілкування з дитиною:
Не сумнівайтесь у словах.
Не звинувачуйте її у тому, що сталося.
Не тисніть.
Не змушуйте говорити.
Не нав’язуйте своїх рішень.
Не наполягайте на діях, які здаються правильними.
Не будьте самовпевненим(ною).
В жодному разі не ставте запитань «Що ти зробила, щоб спровокувати кривдника?» чи «Може, запросимо його на розмову?» тощо. Поясніть, що дитина невинувата в тому, що стала жертвою насильства і що насильство не припиниться саме собою. Зверніться по допомогу!
Насильство над дітьми є проблемою, яка існує в різних країнах та різних суспільствах. Для подолання цього явища застосовуються міжнародні правові інструменти та створюються спеціальні програми захисту для постраждалих. З 2012 року Україна є учасницею Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Лансаротська конвенція). Лансаротська конвенція – це перший регіональний договір, спеціально присвячений захисту дітей від сексуального насильства, яке може відбуватися, в тому числі, вдома і в сім’ї.
Проект «Боротьба з насильством щодо дітей в Україні, фаза ІІ» реалізовується в рамках Плану дій Ради Європи для України (2018-2022) Відділом Ради Європи з захисту прав дітей та у співпраці з офісом Ради Європи у Києві.
Національна «гаряча лінія» з протидії домашньому насильству:
116 123 (з мобільного); 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного).
Національна гаряча лінія для дітей та молоді:
116 111 (з мобільного);
0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного).
Дзвінки безкоштовні, анонімні та конфіденційні.
