Усі лікарі однакові у своєму бажанні допомогти та вилікувати, проте поза роботою хтось полюбляє подорожувати, хтось рибалити… А от Олег Скавиш прагне встановити не лише загальноукраїнські рекорди, а й світові. «Лікар Тягнизуб», як із захопленням називають його маленькі пацієнти, своїми досягненнями вражає лікарську спільноту.
Олег Скавиш — лікар-педіатр, ендокринолог КНП ЛОР «Західно-український спеціалізований дитячий медичний центр», рекордсмен Книги Рекордів України, Національного реєстру рекордів України, а також Книги рекордів Гіннеса в номінації «Найважчий корабель, протягнутий зубами, вагою 614 тонн».
ВЗ Як ви прийшли в лікарську професію?
— Через те, що я ніколи не любив точних наук: коли розпочалося вивчення алгебри та геометрії, остаточно зрозумів, що… дуже добре знаю хімію. Спочатку планував вступити до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького, бо дуже люблю тварин. Але згодом, коли зрозумів, що час від часу доведеться виконувати евтаназію, то відмовився від цієї ідеї й вступив до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
ВЗ Чи задоволені своїм вибором?
— Лікарський фах — благородна справа, проте, на жаль, у нашій країні украй неприбуткова і безперспективна. Працюючи на повну ставку, я отримую в місяць менше 5 тис. грн, і це в найбільшому дитячому лікувальному центрі Західної України. На мій погляд, у цьому — зневага до лікарів!
ВЗ Ви кажете, що дуже любите тварин, скількох улюбленців маєте вдома?
— У мене живуть дві черепахи та пес — колишній мешканець притулку. Я побачив його під час зйомок волонтерами соціального ролика про львівський притулок для тварин. Це була любов із першого погляду. Навіть рекорд у Книзі рекордів Гіннеса я присвятив своєму собаці. Меседж всієї акції був таким: «Беріть тварин із притулку, не купуйте!» Маленькою перемогою стало те, що одна колега дослухалася до моєї поради й подарувала дім чотирилапому другу.
Я постійно намагаюся привернути якомога більше уваги до цієї проблеми: коли є можливість, перераховую кошти на користь організацій, що опікуються безпритульними тваринами в місті, також під час публічних акцій закликаю людей надавати будь-яку допомогу.
ВЗ Часто берете участь у благодійних заходах?
— Із 2012 року деякими своїми рекордами завдячую благодійності. Зокрема, коли ми збирали кошти на лікування онкохворої дитини, я протягнув два «Чудо-поїзди», котрі катають туристів містом, разом із 42 дітьми. Перед моїм шоу виступив відомий львівський гурт «Піккардійська терція». Наш внесок виявився дуже вагомим.
Узагалі мрію бути причетним до добрих справ планетарного масштабу, але плани поки не розголошуватиму.
ВЗ Як виник бренд «Олег Тягнизуб»?
— Не повірите, але більшу частину свого життя я був доволі худеньким. Уперше до спортзалу потрапив у 19 років — тоді я важив усього 59 кг.
Продовжуючи заняття і поволі набираючи вагу, я згадав своє давнє захоплення — цирк. Найбільше враження на мене завжди справляли циркові силачі. Тож я зрозумів, що можу вдома спробувати втілити бодай один з їхніх трюків. Дещо вдавалося: наприклад, зав’язав у вузол цвях завдовжки 200 мм. Згодом підняв зубами гирю, обгорнувши її рушником. А потім я наважився підняти в такий спосіб свого друга, котрий важив близько 75 кг. І ми обидва зрозуміли, що це може стати моєю «фішкою». Після цього спробував потягнути зубами джип.
Свого часу мріяв взяти участь у телешоу «Україна має талант». Мрія здійснилася 2013 року — тоді я протягнув ЗІЛ. Саме під час участі в шоу мені й вигадали такий нікнейм. На жаль, сюжет про мене транслювали лише фрагментарно, проте прізвисько Тягнизуб прижилося.
ВЗ Коли народжуються ваші рекорди? Розкажіть більше про те, що відбувається за лаштунками дійства.
— Це стається підсвідомо — дуже часто задум нового циркового номеру чи рекорду приходить вночі, згодом обмірковую деталі.
З ідеєю свого першого рекорду я прийшов ввечері до депо: задумав зрушити з місця трамвай. Спершу працівники дивилися на мене скептично, адже там колись Василь Вірастюк протягнув цілих п’ять трамваїв. Але ж не зубами! І тієї ночі мені все вдалося. Після такої вдалої спроби я вирішив подати заявку до Національного реєстру рекордів України. Обрали дату, і я готувався встановити рекорд. За збігом обставин усе ледь не зірвалося. Я мав тягнути трамвай, на якому тренувався, але в день події він був на маршруті.
Від провалу врятував керівник депо. Він просто зняв мій трамвай — двохсекційний «Електрон» вагою 19,75 тонни — з рейсу, і я протягнув його на 6 м 35 см. Це і був мій перший рекорд.
У 2016 році мені підкорився п’ятисекційний «Електрон» — 38,8 тонни. Цей рекорд також зареєстрований у Книзі рекордів України.
Загалом найбільша зафіксована вага, яку я подужав на рейках, — 100 тонн. Це 2 вагони потяга. Хоча на тренуваннях вдавалося впоратися і зі 150 тоннами (3 вагони), проте не ризикнув фіксувати цю вагу, бо від постійного руху потягів деформувалася колія, і тягнути більшу вагу було складно. Відтак встановлення рекорду могло б опинитися під загрозою.
ВЗ Коли замислилися про Книгу рекордів Гіннеса? Чи важко загалом туди потрапити?
— Бажання виникло ще 2012 року. Узагалі, я планував встановити свій перший рекорд на воді, адже там сила тертя менша, і можна потягнути більшу вагу. Того року мені підкорилася яхта вагою 32 тонни, а після в порту зрушив два теплоходи по 86 та 95 тонн кожний, проте вирішив відтермінувати встановлення і фіксування рекорду до наступного літа.
І врешті-решт подав-таки заявку до Національного реєстру рекордів України. Тоді зміг зрушити на 5 метрів і зафіксувати плавучий кран вагою 1113 тонн.
А щоб потрапити до Книги рекордів Гіннеса, потрібно довго і наполегливо готуватися. Регулярні тренування я проводив в Криму, де маю родичів.Планував тягнути баржу вагою 2500 тонн у Ялті, проте завадила ситуація з анексією пів острова.
Вдруге наважився підкорити Книгу рекордів Гіннеса після участі у Stockholm Street Fest у Швеції, де був частиною вуличного шоу, учасники якого демонстрували свої вміння. І зрештою 30 жовтня 2018 року в місті Чорноморськ (Одеська область) я протягнув корабель, котрий важив 614 тонн, на 16,3 м.
Загалом слід було виконати чимало вимог. Скажімо, корабель не повинен самостійного рухатися і бути максимально зафіксованим на рівній поверхні. Цей факт підтверджує сертифікований геодезист відповідною фото- та відеофіксацією. Крім того, необхідно довести реальну вагу плавзасобу. До речі, технічний паспорт корабля не підходить. Згідно з прописаними умовами для встановлення рекорду судно потрібно зважити, що в Україні зробити просто неможливо. Але ми знайшли вихід — надіслали всі креслення корабля фахівцям, які за формулами вирахували його дійсну вагу.
Сама процедура реєстрації рекорду зазвичай триває протягом року, але є можливість (за додаткові кошти) її пришвидшити. Цим я і скористався, відтак свій диплом рекордсмена отримав уже за 2 місяці.
ВЗ А із чого складається середньостатистичний день лікаря-важкоатлета? Чи доводиться пильнувати раціон?
— Це залежить від завантаженості дня. Сьогодні, приміром, не встиг зранку погуляти із собакою, адже біг на роботу. Переважно виконую стандартний набір вправ для підтримання форми, наприклад, зі штангою. Намагаюся концентруватися на вправах для ніг, адже вони відіграють ключову роль у виконанні трюків. Загалом удома проводжу 2 тренування на тиждень. Циркові ж трюки «проганяю» в приміщенні циркової студії.
А ще я вегетаріанець, адже категорично проти вбивства тварин. Я також відмовився б і від споживання яєць, але просто ще не знайшов альтернативи.
ВЗ Ви готуєте повноцінний цирковий номер. Це ваша давнішня мрія?
— Колись я вже виступав у Національному цирку України в Києві, планував також виступ у Львівському державному цирку, проте через травму його довелося відкласти. Однак задум планую реалізувати до кінця 2020 року. Це буде повноцінний 10-хвилинний номер, котрий увійде в програму. Я маю не лише виконати видовищні трюки, а й проявити акторську майстерність.
ВЗ Чи допомагають спортивні досягнення у спілкуванні з маленькими пацієнтами? Можливо, вдалося надихнути когось із них?
— Так! Головне завдання дитячого лікаря — подолати страх малечі. Ті діти, які знають мене не лише як лікаря, реагують дуже позитивно. Коли тебе вважають супергероєм, то значно легше розтопити лід.
Пригадую, приміром, випадок, коли у 2017 році мене запросили на телешоу «Сюрприз, сюрприз!». Я поняття зеленого не мав, куди їду, і хто мене номінував. Виявилося, що це мій колишній пацієнт. Колись хлопцеві встановили діагноз «цукровий діабет» і спрямували на лікування до спеціалізованого стаціонару, заборонивши при цьому фізичні навантаження. Я ж відкоригував дозування ліків, відправив до друга в секцію важкої атлетики та й… забув про нього. І тепер цей хлопчина вже має значні спортивні досягнення. Каже, завдяки мені.
ВЗ Спорт дає можливість відволіктися, адже як черговому лікарю вам доводиться мати справу зі складними випадками? Як вдається поєднувати захоплення і роботу?
— Моє силове мистецтво — мій внутрішній світ. Якщо правильно розставити пріоритети, то можна поєднати напружене хобі з напруженою роботою.
Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»
