Бронхіальна астма – одне із захворювань, на лікування якого зростають витрати в усьому світі. Воно вражає людей незалежно від віку та міста проживання, руйнує життя як самого пацієнта, так і його родини, до того ж може закінчуватися летально.
«З огляду на серйозність ситуації та для підвищення настороженості й обізнаності медперсоналу в питаннях лікування бронхіальної астми, а також консолідації зусиль задля профілактики і боротьби систем охорони здоров’я різних країн з цим захворюванням була навіть створена Глобальна ініціатива з бронхіальної астми (The Global Initiative for Asthma; GINA) , – зауважує завідувач кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, в.о. президента ГО «Асоціація сімейної медицини Тернопільщини», член правління УАСМ, професор, доктор медичних наук Лілія Бабінець.
ВЗ Наведіть, будь ласка, статистику розповсюдженості бронхіальної астми в світі та в Україні.
Лілія БАБІНЕЦЬ, завідувач кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, в.о. президента ГО «Асоціація сімейної медицини Тернопільщини», член правління УАСМ, професор, доктор медичних наук – На сьогодні кількість зареєстрованих пацієнтів з цим діагнозом у світі вже понад 300 млн людей. В Україні розповсюдженість астми становить приблизно 515,9 хворих на 100 тис. дорослого населення, і ця цифра щороку зростає. У мешканців міста частіше діагностують бронхіальну астму, ніж у мешканців села (7,1 % та 5,7 % відповідно), проте це може свідчити про не завжди адекватну діагностику останніх .
ВЗ А наскільки часто бронхіальна астма вражає дітей?
– Таких дітей 5-10 % в світовій популяції! В Україні статистика, здавалося б, значно спокійніша – в межах 0,60 % – 0,56 %. Але це якраз тривожний симптом, адже він свідчить не про богатирське здоров`я нашої малечі, а про проблему гіподіагностики захворювання. Бронхіальна астма в дитинстві частіше вражає хлопчиків, ніж дівчат (6 % та 3,7 % відповідно), однак у період пубертату частота захворюваності на БА вирівнюється.
ВЗ Які симптоми бронхіальної астми і до якого лікаря звертатися з ними пацієнту?
– Бронхіальна астма – це хронічне запалення дихальних шляхів. Пацієнти зазвичай скаржаться на присвист під час дихання, задишку, відчуття стискання у грудній клітці і приступоподібний кашель, який то вщухає, то активується знову. Причиною цих симптомів є спазм гладкої мускулатури і набряк слизової оболонки бронхів, що заважає повітрю проходити. З часом прогресування бронхіальної астми викликає нагромадження слизових корків і ремодуляцію стінок бронхів.
Зазвичай пацієнти звертаються до сімейного лікаря, терапевта чи педіатра з цими симптомами, адже часто бронхіальну астму плутають з бронхітом. Діагноз потрібно верифікувати і зробити це необхідно до призначення терапії, адже потім підтвердити його буде значно складніше. Лікування має призначати пульмонолог, до якого лікар первинного контакту повинен спрямувати пацієнта.
ВЗ Назвіть причинні фактори бронхіальної астми.
– Якщо бронхіальна астма починається в дитинстві, то зазвичай вона алергічної природи і здебільшого поєднується з іншими атопічними захворюваннями, приміром, алергічним ринітом. В харкотинні найчастіше визначається еозинофілія і такі пацієнти добре відповідають на інгаляційні кортикостероїди (ІКС). Неалергічна бронхіальна астма вперше діагностується у дорослому віці, має значно тяжчий перебіг і складніше піддається регулюванню інгаляційними КС.
Напади бронхіальної астми можуть викликати будь-які алергени, респіраторні, в основному, вірусні інфекції, тютюновий дим, побутові аерозолі (навіть освіжувачи повітря чи парфуми), випари фарб, лаку, клею та іншої будівельно-промислової хімії, лікарські засоби (β-блокатори, нестероїдні протизапальні засоби), харчові продукти і харчові добавки. Навіть емоційний стрес, вагітність та перепади погоди!
ВЗ Що під час огляду пацієнта, окрім скарг, має насторожити лікаря?
– Це дифузні двобічні свистячі хрипи (переважно на видиху) і подовжений видих. Інколи симптоми доступні аускультації тільки під час форсованого видиху. Під час загострень у процес дихання залучається допоміжна дихальна мускулатура і відзначається тахікардія. При вкрай тяжкому перебігу бронхіальної астми аускультативні шуми можуть навіть не прослуховуватися.
ВЗ Які допоміжні обстеження необхідно призначити для встановлення діагнозу бронхіальна астма?
– Для з`ясування діагнозу лікар обов`язково має призначити цілий комплекс обстежень:
- спірометрію із пробою з бронходилататором для встановлення бронхообструкції та з`ясування, зворотна вона чи ні ;
- специфічні провокаційні проби (в окремих випадках) з алергеном, ацетилсаліциловою кислотою, засобами, що застосовують на робочому місці, фізичним навантаженням;
- піклуфометрію для визначення пікової швидкості видиху (ПШВ) – характерні середні (з 1–2 тиж. вимірювань) добові коливання ПШВ >10%;
- рентгенологічне обстеження грудної клітки зазвичай не виявляє патологічних змін, при загостренні можуть визначатися ознаки гіпервентиляції легень та ускладнень, спричинених загостренням (пневмоторакс);
- пульсоксиметрію і газометрію артеріальної крові проводять з метою оцінки тяжкості і моніторингу перебігу загострень;
- тести на IgE-залежну алергію – шкірні скарифікаційні тести, які можуть виявити етіологічний алерген у хворого на алергічну бронхіальну астму;
- дослідження індукованого харкотиння на наявність еозинофілії проводять у центрах, які мають досвід у цьому питанні.
ВЗ Які ліки призначають для лікування бронхіальної астми?
– Головне завдання при лікування бронхіальної астми – взяти під контроль, бажано якомога триваліший, клінічні прояви захворювання, що знижують якість життя пацієнта.
Медикаментозне лікування включає інгаляційні кортикостероїди, інгаляційні бронхолітики короткої та тривалої дії, а також комбінації цих препаратів. Чому саме інгаляційні форми? Бо таким чином ліки одразу потрапляють до дихальних шляхів, отже і діяти починають скоріше. Та й жодної медикаментозної взаємодії не відбувається, що теж важливо, адже астматикам доводиться вживати чимало лікарських засобів.
Інгаляційні кортикостероїди (ІКС) є золотим стандартом лікування бронхіальної астми. Найчастіше застосовуються беклометазон, будесонід, флутиказон, мометазону фуорат. Вони добре контролюють процес запалення і зменшують гіперреактивність бронхів, завдяки чому напади астми проходять легше, а періоди між ними збільшуються. У кожного пацієнта з бронхіальною астмою має бути такий інгалятор, підібраний лікарем, в домашній аптечці чи навіть у кишені на випадок непередбаченого погіршення стану через контакт з алергеном.
Бронхолітики тривалої дії – бета 2-агоністи (формотерол, сальмотерол) – застосовувати без інгаляційних кортикостероїдів недоцільно. Бета 2-агоністи тривалої дії разом з ІКС дозволяють зменшити кількість та інтенсивність нападів у тих, хто погано відповідає на мнонотерапію кортикостироїдами. До того ж покращення вдається досягти навіть меншими дозами ІКС, ніж коли пацієнта лікують лише гормональними препаратами.
Пацієнтам з легким перебігом персистуючої астми не потрібно призначати ІКС та бета 2-агоністи. Як альтернатива пропонуються модифікатори лейкотриєнів (монтелукаст, омалізумаб).
Досить ефективною підтримувальною терапією є дихальна гімнастика, в тому числі дихання по Бутейко та Папвордсу. Вони зменшують симптоми та потребу в бета 2-агоністах короткої дії.
ВЗ За якими правилами має жити пацієнт з бронхіальною астмою, аби знизити ризики і максимально подовжити ремісію?
– По-перше, для оцінки стану і корекції лікування він повинен регулярно приходити на прийом до лікуючого лікаря: раз на 1-3 міс після початку лікування і кожні 3–12 міс після того. У разі загострення –1раз на тиждень.
По-друге, необхідно за допомогою медиків оволодіти технікою інгаляцій. По-третє, обов`язково дотримуватися плану лікування і в жодному разі не змінювати ані дози, ані періодичність прийому лікарських засобів самостійно. По-четверте, забезпечити наявність в домашній аптечці епінефрину(адреналіну) на випадок анафілаксії. Ну і головне: усунути фактори ризику (кинути палити, не вживати харчові продукти, які викликають алергію, уникати контакту з побутовими і промисловими алергенами).
