Заступник Міністра охорони здоров’я Ігор Перегінець, у сфері відповідальності якого — координація реформи медичної галузі, розповів про реформаторські процеси, які триватимуть протягом 2016 року.
Скорочення ліжко-місць: де саме?
Порівняно з 2015-м бюджет на 2016 рік зменшили в частині регіональних субвенцій приблизно на 2,5 млрд грн. Нестачу ми компенсуємо зменшенням кількості ліжок з 80 до 60 на 10 тис. населення. Уже прийнято відповідну постанову Кабміну. Зменшуючи інфраструктуру, вирівнюємо дефіцит. МОЗ визначає методику, за якою ліжко-місця будуть скорочені. Передусім це стосуватиметься закладів, де принцип стаціонарної допомоги не відповідає сучасним потребам.
Фактично, це приведення кількості ліжок у відповідність до місцевих потреб, адже медична допомога — це не ліжко-місця, а нові підходи до лікування захворювань. Вивільнені фінансові ресурси використовуватимуться для надання ефективнішої медичної допомоги. Процес триватиме протягом року. Запевняю: скорочення ліжко-місць не позначиться на якості надання медичної допомоги.
Одна з фундаментальних змін системи розподілу коштів МОЗ у 2016 році — збільшення фінансування первинної медичної допомоги (поліклінік). У містах і селах — на 35%, у містах обласного значення — на 25%. Оскільки зміни до бюджетного кодексу не були підтримані, медична субвенція розподілятиметься на рівні областей, міст обласного значення, районів, а відтепер ще й об’єднань територіальних громад.
Автономізація медзакладів — потрібен дедлайн
Закон «Про автономію бюджетних закладів» сприяв би ефективнішому використанню ресурсів. Наразі є два законопроекти, які пропонують автономію лікарень: проект №2309а МОЗ, уже доопрацьований, та альтернативний №2309а-1 авторства екс-Міністра Олега Мусія, поданий від профільного Комітету Верховної Ради. Вони концептуально відрізняються один від одного.
Ми визначаємо 2018 рік кінцевим терміном, коли заклади охорони здоров’я з бюджетних повинні перетворитися на неприбуткові підприємства. При цьому такі заклади, як морги, центри судмедекспертизи, хоспіси, залишаться бюджетними, бо не мають на чому заробляти.
Альтернативний законопроект цього не передбачає. Згідно із цим документом лікувальні заклади можуть стати неприбутковими підприємствами коли завгодно, також за ними зберігається право на бюджетне фінансування. Але, якщо не встановити обмеження в термінах припинення такого фінансування, отримаємо профанацію. Ніхто не переходитиме на нові форми управління. Без дедлайну в цьому просто не буде сенсу.
Ми чекаємо на відкриття парламентського сезону й налагодження діалогу між МОЗ і профільним Комітетом Верховної Ради, аби можна було знайти точки перетину та зрозуміти, як рухатися далі. Без ухвалення законопроектів говорити про реформу системи охорони здоров’я не варто. Без зміни принципів співпраці в нас і надалі будуть відсутні поняття раціонального використання грошей, високої якості надання медичних послуг, конкуренції, замовлення послуги, оплати послуги… Усі ці сучасні інструменти не можуть існувати без нової правової форми закладів охорони здоров’я.
ДСГ та єдині державні тарифи — за австралійською схемою
У нас є готові рішення щодо визначення вартості медичних послуг і запровадження нових методів їх оплати. Відповідні методології апробовані та діють у багатьох країнах світу. Зокрема, якщо говорити про фінансування первинної медичної допомоги, то тут передбачається перехід до оплати роботи лікаря первинної ланки відповідно до річного нормативу за обслуговування кожного закріпленого за ним пацієнта. Щодо стаціонарної допомоги, то передбачається перехід до її оплати на основі так званих діагностично-споріднених груп (ДСГ). Цей прогресивний метод прийнятий у більшості розвинутих країн.
Він ґрунтується на об’єднанні всіх випадків стаціонарної допомоги в однорідні групи. У межах кожної такої групи пацієнти й вартість їх лікування є подібними. Наприклад, лікування пневмонії та плевриту потребують подібних ресурсних витрат і будуть включені в групу «Респіраторні інфекції/запалення».
Конкретна ДСГ (у міжнародній практиці — DRG (Diagnostic Related Group) визначається основним діагнозом, віком і статтю пацієнта, набором необхідних для надання медичної допомоги процедур та наявністю будь-яких обтяжуючих факторів чи супутніх захворювань. Так ми визначатимемо суму коштів, котра відшкодовуватиметься лікарні за надання допомоги в межах конкретного епізоду. Тобто фактично йдеться про встановлення єдиного державного тарифу на кожну ДСГ, який застосовуватиметься для оплати лікування конкретних випадків у всіх лікарнях України. Безперечно, при цьому послуговуються й коригувальними коефіцієнтами, що враховують ступінь складності кожного конкретного випадку.
Наразі Міністерством відібрано 100 лікарень, на базі яких започатковуватимуться й реалізовуватимуться пілотні проекти з апробації та практичного запровадження такого підходу.
Необхідно навчитися робити дві надважливі речі, без яких описана вище модель не працюватиме: правильно категоризувати всі випадки стаціонарної допомоги за допомогою відповідного статистичного класифікатора (групера) й визначати фактичні витрати для об’єктивного планування бюджету кожної конкретної лікарні та укладання відповідних договорів з розпорядниками бюджетних коштів.
В Україні передбачається створення такої системи на основі логіки австралійської системи ДСГ, яка є однією з найбільш передових у світі. Це ключове завдання спільного 5-річного проекту МОЗ України та Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». Також система ДСГ повинна стати потужним інструментом для аналізу ефективності витрат усередині кожної лікарні, інструментом порівняння (бенчмаркінгу) ефективності роботи різних лікувальних закладів у межах того чи іншого регіону й держави в цілому.
Страхова медицина — не раніше 2020 року
Впровадження страхової медицини можливе не раніше 2020 року — лише після того, як пройдемо етапи автономізації медичних закладів. Обов’язкове страхування сплачуватиметься працюючими громадянами. Зараз в Україні десь 40% населення працюють «учорну» й з офіційної мінімальної заробітної плати (1300 грн) достатніх грошей на медичне страхування, звісно ж, не збереш. За таких умов термінове введення страхування одразу ж дискредитує цей процес. Багато країн так помилилися. Навіть за 5 років ми не зможемо перейти на нормальні цивілізовані додаткові інструменти фінансування страхової медицини. Це нереально. Спершу страхові платежі, збільшивши інвестиції в охорону здоров’я, повинні створити додаткові можливості для оплати послуг.
Такої концепції дотримуються всі цивілізовані країни, де є й страхові платежі, й державне забезпечення, де держава гарантує надання медичної допомоги всім, хто не може за неї сплатити: інвалідам, пенсіонерам і дітям.
За матеріалами інтернет-видання «Українська правда»
