Безперервний професійний розвиток (БПР) по-новому — це можливість щорічно опановувати найсучасніші знання та медичні технології, право лікаря обирати теми, формат навчання і провайдера БПР, а також зменшення бюрократичних вимог до процедури атестації. Чи все так досконало в оновленій системі?
Наказом МОЗ України від 22.02.2019 р. №446 затверджені нові порядок атестації лікарів і номенклатура лікарських спеціальностей та деякі зміни в питаннях БПР. Документ набув чинності 5 квітня 2019 року й обумовив низку позитивних зрушень. Тож у цілому хочу привітати прагнення МОЗ України оптимізувати процес післядипломної освіти, підтримати зміни стосовно БПР лікарів і порядку проведення їхньої атестації/переатестації. Однак деякі з них варто було б доповнити, вдосконалити, а також змістити пріоритети щодо ефективності різних видів БПР.
Вибір є, маневру немає?
Микола ЗЮБРИЦЬКИЙ, лікар-хірург вищої категорії КНП «Кам’янець-Подільська міська лікарня Кам’янець-Подільської міської ради», член правління Асоціації лікарів міста Кам’янцяПодільського, член ГО «Асоціація хірургів України», кандидат медичних наук Позитивною новацією є скасування необхідності подання в атестаційну комісію об’ємного звіту про професійну діяльність лікаря за останні три роки та проходження співбесіди з членами атестаційної комісії. Замість звіту кожен лікар надає індивідуальне освітнє портфоліо, у якому відображений вид діяльності та кількість зароблених балів відповідно до критеріїв їх нарахування.
Однак, на мою думку, недоцільно робити це щороку, як зазначено — до 1 березня. Ніби подавати декларацію про доходи в податкову інспекцію. Такий суворий порядок позбавляє лікаря маневру в процесі професійного розвитку. Демократичнішою формою переатестації було б визнання вирішальною п’ятирічну суму балів, а не щорічну.
Наукова робота — уже не стимул
Окрема розмова: «наповнення» балів. Знущанням видається те, що за здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора медичних наук зараховуються тільки 50 балів, та й то лише одноразово — у рік захисту дисертації! Так, кількість дисертацій в Україні щороку збільшується, та й захистити їх надто просто. До того ж деякі з таких робіт низької або сумнівної наукової цінності із несуттєвим практичним значенням, а іноді позбавлені і цього. Але ж є й гідні наукові роботи, результати яких посідають важливе місце в практичній діяльності лікарів, покращують показники роботи медичних закладів! Тому недооцінювати значення наукової діяльності практикуючого лікаря в його професійному зростанні — хибний шлях.
Крім того, одноразове нарахування балів за захист дисертації не стимулюватиме лікарів до наукової роботи, а отже, не сприятиме їхньому професійному розвитку. Я вважаю, що в цьому питанні потрібно повернутися до попереднього положення, коли бали за дисертацію зараховували при підтвердженні категорії постійно, наприклад, доктору медичних наук — 50 балів кожні 5 років або по 10 балів щороку.
Не краще ставлення нової системи й до винахідницької роботи лікарів. Раніше винаходи, підтверджені патентами, за кількістю балів прирівнювали до наукових статей, нині ж їх узагалі не враховують як вид професійного розвитку. Можливо, ті, хто ухвалив таке рішення, не знають, що всі досягнення в медицині стали можливими саме завдяки відкриттям і винаходам? Патентна система стимулює розробку медичних технологій, спрямованих на вирішення лікувально-діагностичних завдань. Зрештою, винахідницька діяльність заслуговує найвищої винагороди в будь-якій професії. Тож у медицині її можна було «винагородити» бодай 20 балами БПР, нарахованими одноразово.
Інакше виходить, що для професійного розвитку українським лікарям не потрібно займатися науковою та винахідницькою роботою, достатньо лише відвідувати конференції, семінари чи курси стажування.
Конференція чи формальність?
Не хотілося б ідеалізувати й значення у професійному розвитку лікарів нинішніх науково-практичних конференцій. По-перше, з огляду на елементарні розрахунки зрозуміло: якщо всі лікарі України (а їх у реєстрі — 185 тис.) захочуть відвідати конференцію хоча б один раз на рік, потрібно провести щонайменше 360 таких заходів із 450 учасниками на кожному. Раніше на конференцію від колективу відправляли 1-2 лікарів, які згодом ділилися інформацією з колегами. Нині ж усі лікарі змушені будуть їхати заробляти потрібні бали, бо кількість щорічних тематичних конференцій за тією чи іншою спеціальністю обмежена. Хто ж тоді лікуватиме хворих?
По-друге, поступово знижується й рівень проведення наукових заходів. Багато доповідей зводяться до простого перечитування опублікованої статті в профільному журналі, інколи можна почути доповідь, яка вже була в програмі минулих конференцій. Складається враження, що їх організовують тільки заради видачі сертифікатів. І якщо раніше сертифікат із конференції підвищував авторитет лікаря, свідчив про його чергову сходинку в професійному розвитку, то зараз це просто підтвердження кількості балів для заповнення портфоліо.
Я вважаю, що користь для БПР лікарів принесе та конференція, де більше часу буде відведено для запитань і дискусій. Важливим є й заключне слово головуючого, його думка про актуальність доповідей, можливі зауваження, рекомендації. Стендові доповіді на конференції повинен рецензувати модератор, який під час перерви проводить співбесіду з авторами, а його виступ наприкінці заходу допомагає оцінити науково-практичний рівень представлених робіт.
Без сумніву, важливою для професійного розвитку лікарів є заочна дистанційна форма навчання. Завдяки сучасним інтернет-технологіям лікар має можливість підвищувати кваліфікацію у зручний для себе час, не залишаючи місця роботи, і вільно обрати необхідний модуль на освітній онлайн-платформі. До ефективних видів діяльності, особливо для хірургів, можна віднести навчальні відеокурси, показові операції, майстер-класи.
Актуальною в контексті забезпечення БПР може бути й самоосвіта за допомогою періодичних видань. Для прикладу, у багатьох країнах, зокрема в сусідній Польщі, за річну передплату профільного журналу лікарю нараховують 10 балів, медичної газети — 5 балів. В Україні такої можливості не передбачено, хоча перевагою згаданої форми освіти є постійне ознайомлення з новою інформацією (за вартістю ж вона прирівнюється до поїздки на конференцію). І не потрібно в цьому контексті посилатися на переваги інтернет-ресурсів — це дещо різні речі.
У гонитві за імпакт-фактором
Не можу обійти увагою й такий вид діяльності, як публікації в наукових журналах. А коли це будуть монографія, методичні рекомендації, тези з’їзду або конференції, котрих немає в списку інформальної освіти лікарів, — за такі роботи бали не нараховуватимуть?
Справедливим було б під час оцінювання наукового виду діяльності враховувати рейтинг наукової роботи та ступінь участі в ній різних авторів. Так, видання монографії можна оцінити у 30 балів, написання оригінальної статті, огляду літератури, описання патенту — у 20, а тез, наукових заміток — у 10 балів. Автору наукової публікації нараховувати найбільшу кількість балів, 2-му та 3-му співавторам — половину, а 4-му – 5 балів.
На жаль, автори нової концепції БПР узагалі заблокували цей вид діяльності, вказавши, що під час нарахування балів має значення тільки публікація статті в журналі з імпакт-фактором. (Останній розраховують на основі річної кількості посилань на статті, опубліковані за попередні два роки.)
Натомість більшість експертів вважають, що імпакт-фактор як показник значення наукового журналу має хоч і великий, але не вирішальний вплив на оцінку результатів наукових досліджень. В Україні є лише кілька медичних журналів, імпакт-фактор яких визнано високим. А чому, наприклад, проігноровано журнал «Клінічна хірургія», який майже впродовж 100 років свого існування був і залишається для хірургів важливим науково-практичним посібником? Чому за статті, опубліковані в ньому, нині не зараховують бали БПР, тоді як для Вищої атестаційної комісії ці публікації є легітимними? Якщо слідувати логіці розробників критеріїв нарахування балів БПР, то більшість спеціалізованих журналів в Україні (не кажу вже про університетські) потрібно закрити.
