Насправді відчути різницю між поняттями «цивільний» і «військовий» медик може, лише побувавши в обох статусах. Головному лікарю, хірургу Кам’янської районної лікарні Костянтину Тамку нині є що порівнювати. Адже багаторічний медичний досвід цивільного лікаря йому довелося використовувати в умовах воєнних дій. Відгукнувшись на пропозицію МОЗ, він разом зі своїм колегою — лікарем-анестезіологом Іваном Олійником — добровільно поїхав у зону АТО, де в розпал запеклих боїв оперував поранених бійців у лікарні прифронтового міста Щастя, що на Луганщині.
Робота під обстрілами
Від щастинської лікарні до найближчого блокпосту терористів — 700 метрів, тож колеги одразу попередили: снаряди часто долітають до самісінького медичного закладу. Поселили нас, кам’янських медиків, неподалік лікарні в гуртожитку, що належить Луганській ТЕЦ. Об’єкт безперервно обстрілювався з обох боків, постійно вилітали шибки. Проте переживати з цього приводу не доводилося — більшість часу проводили в лікарні, розрахованій на 130 стаціонарних ліжок.
Близько 70% наших пацієнтів були бійці добровольчого батальйону «Айдар». Вони надходили щодня, у деякі дні — щогодини. Працювати доводилося практично в польових умовах, під постійними обстрілами. Якось під час термінової операції, яку проводили бійцю років 30-ти з пораненням у живіт, пролунав потужний вибух. Шибки розлітаються, стіни нівечать осколки. Від страху ми аж присідаємо. Перезираємося — чи ні в кого не влучило — і продовжуємо працювати. Успішно закінчуємо операцію. До вечора працівники лагодять вікна, робота в операційній продовжується. А якщо хтось скаже, що до вибухів можна звикнути і що це не страшно, не вірте — страшно, бо жити хочеться. Проте усвідомлюєш відповідальність і, зціпивши зуби, працюєш далі.
Після від’їзду мого харківського колеги, який перебував тут у відрядженні, у нашій лікарні залишилося всього три хірурги — я і двоє місцевих. Анестезіолог — мій земляк Іван Олійник — взагалі був унікальним для нашої лікарні фахівцем. Йому доводилося буквально розриватися між хірургією, пологовим відділенням і гінекологією, він скрізь був потрібний.
Узагалі хірурги лікарні м. Щастя — справжні патріоти та висококваліфіковані фахівці, адже знаходили вихід із будь-якої ситуації. За місяць моєї роботи в лікарні не було жодного летального випадку. Лікарям не соромно за свою роботу, а ось чиновникам… Медичний персонал по 4 місяці не отримував заробітної плати. А все через бюрократичну плутанину: Щастя уже було включене до Новоайдарського району, але не було узгоджено, хто повинен фінансувати міську лікарню.
Зліва направо: Денис Карлов — лікар-хірург Щастинської ЦРЛ, Іван Олійник — лікар-анестезіолог Кам’янської ЦРЛ, Костянтин Тамко — головний лікар Кам’янської ЦРЛ, лікар-хірург, Володимир Карпінський — завідувач хірургічного відділення Щастинської ЦРЛ, Ірина Черних — начмед Щастинської ЦРЛ
Підготовка до операції — за лічені хвилини
До нас в основному надходили військові з мінновибуховими травмами. Це дуже тяжкі ушкодження. Після вибуху міни в тілі бійця може налічуватися 5-6, а то й більше осколків. Часто у хлопців були комбіновані травми: одночасно поранені і кінцівки, і груднина, і черевна порожнина. Тож починали оперувати з тієї частини тіла, що являла більшу загрозу для життя, скажімо, де була рясна кровотеча, а закінчували зашиванням ран. Траплялося так, що операцію починали на ногах, а закінчували вже на груднині.
Робота лікаря в мирний час і на війні — зовсім різні речі. Адже зазвичай пацієнт до операції готується заздалегідь, лікарі попередньо вивчають знімки, аналізи. А під час воєнних дій від прийому пораненого і до початку операції минає всього кілька хвилин. Тільки-но пораненого бійця занесли на ношах до лікарні, не гаючи ані секунди, його доправляють на рентген, одночасно під’єднуючи крапельницю. Знімок дивляться просто на екрані. Оцінивши ситуацію, одразу кладуть на операційний стіл, розрізають одяг, обробляють рани. Усе це займає 3-5 хвилин.
І якщо в мирному житті, починаючи оперативне втручання, пов’язане з травмою груднини чи черевної порожнини, лікар може орієнтуватися на довідники, атласи, підручники з хірургії, де описується та чи інша патологія, то в разі мінновибухового поранення ніхто не знає, яку траєкторію обере осколок, куди він зайде і яким шляхом вийде. Наприклад, може потрапити у нижню кінцівку, а вийти через плече, пройшовши грудну і черевну порожнини й наробивши там безліч каналів. Тому до осколкових поранень потрібно ставитися з великою відповідальністю.
Не маючи досвіду роботи у воєнний час, ми спочатку надавали медичну допомогу відповідно до цивільних медичних протоколів. Та від військових хірургів, які приїхали до лікарні на кілька днів, дізналися про особливості лікування вогнепальних ран. Наприклад, якщо в цивільному житті в тіло людини потрапляє осколок від якогось предмета, лікарі намагаються зробити мінімальний розріз, витягнути його й зашити рану. У разі ж осколкового поранення на війні рановий канал потрібно повністю розкрити та дренувати. Це дає змогу запобігти розвитку тяжких інфекцій — правця, газової гангрени тощо. Адже разом з осколками до рани може потрапити і земля, і частинки одягу, і мікроби.
Медична допомога широкого спектра
Щодоби ми проводили по 2-3 складні операції. А допомогу при легких пораненнях надавали майже цілодобово. Доводилося оперувати навіть на судинах. Саме тут, у воєнних умовах, мені вперше в житті довелося зшивати сонну артерію — на щастя, операція пройшла вдало, молодий хлопець залишився живий.
В одного пораненого бійця на рентгенівському знімку ми налічили до півсотні осколків. Витягли з десяток — тих, які могли становити загрозу для життя. Решту йому видаляли пізніше, уже в інших лікувальних закладах.
Допомогу надавали всім без винятку. Тільки-но скінчилися обстріли — одразу чекаємо поранених: і військових, і мирних мешканців. Пам’ятаю, якось під ранок привезли поранених дідуся з бабусею. Снаряд потрапив у їх будинок вночі, й вони так і лежали скалічені до ранку, доки їх не знайшли рятувальники.
Мешканці Щастя потрапляли в лікарню і зі звичайними хворобами. За потреби ми проводили їм операції з видалення гриж, апендициту чи планові оперативні втручання.
Стараннями волонтерів
Завдяки волонтерам Щастинська ЦРЛ була забезпечена й інструментами, й медикаментами. Медичною гуманітарною допомогою були заставлені всі кімнати. Незважаючи на значний потік поранених, лікарські засоби, шовний і перев’язувальний матеріали не закінчувалися, адже щодня надходили нові партії. У нас було все необхідне для роботи — від банальних протизапальних до найпотужніших антибактеріальних засобів шостого покоління. Були навіть апарати для торакальної хірургії.
Добре, що в нашій країні розвинувся такий потужний волонтерський рух. Якби не допомога небайдужих українців, я навіть і не знаю, чи можна було б надавати медичну допомогу в тих умовах і на ті копійки, що держава виділяє на одного хворого. Коли б не волонтери, які привозили все — від ліків до продуктів харчування, — бійців взагалі неможливо було б ані лікувати, ані годувати.
Інна ХІМІЧУК, власкор «ВЗ», м. Черкаси
