У Міжнародний день медичної сестри хотілося б висловити подяку нашим сестрам милосердя, привітати їх і поговорити тільки про приємні речі. Та насправді сьогодні кращий подарунок для кожної медичної сестри – бути почутою. Адже проблеми, з якими вони стикаються щодня, змушують багатьох або шукати кращої долі за кордоном, або йти з професії.
Ті, хто не воліють миритися з таким станом речей, шукають можливості якось змінити ситуацію, але без підтримки державної влади справи майже не рушають з місця. Ситуація, яка спонукає сьогодні, в своє професійне свято, медсестринську спільноту звертатися до Президента України, потребує негайного втручання. Подальше зволікання становить небезпеку для всієї медичної галузі, яка ризикує втратити висококваліфікованих прогресивних спеціалістів сестринської справи. Тож, шукаємо вихід разом з президентом Асоціації медичних сестер України (АМСУ) Тетяною Чернишенко.
Невеселі роздуми у святковий день
Тетяна ЧЕРНИШЕНКО, президент Асоціації медичних сестер України (АМСУ)Усі наші гаразди і негаразди пов’язані із життям суспільства в цілому, а воно, як відомо, зараз не з простих. Але хочу зауважити, що для всіх медичних працівників в нашій країні і насамперед для медичних сестер, ситуація критична. Тому ми знову звертаємося до Президента країни Володимира Зеленського та Міністра охорони здоров’я Максима Степанова щодо вирішення нагальних питань – медичного страхування медсестер, зокрема, тих, які працюють із хворими на COVID-19, і збільшення заробітної платні усім медичним сестрам. Адже заробітна платня, яку отримують сьогодні ці фахівці, чи не найнижча в Україні, не кажучи вже про європейські країни. Цей чинник спонукає наших добре освічених і працьовитих медичних сестер погоджуватися на роботу за кордоном. А таких пропозицій дедалі більшає!
Українська система охорони здоров`я на межі! Особливо зараз, в умовах пандемії, коли в країні вже понад 15 тисяч осіб хворих на COVID-19: навіть ті люди, які не знаходяться на лікування у стаціонарі, потребують саме медсестринської допомоги, бо, не применшуючи ролі лікаря, треба визнати – найбільшу частину медичних втручань виконують саме медичні сестри. На їхні плечі також лягає і весь догляд за пацієнтом з будь-яким діагнозом, у тому числі і COVID-19.
Ми усвідомлюємо, що зараз складні часи для країни, але у такий скрутний час потрібно підтримувати один одного, і на державному рівні також. Ми досить довго чекали і сподівалися, що ситуація, коли медичні сестри забезпечуються за залишковим принципом, зміниться. Не дочекалися. Не секрет, що на початку пандемії навіть засоби індивідуального захисту медсестри змушені були купувати собі за власні кошти. Та й зараз у деяких закладах ця практика залишилася. Тому чимало медичних сестер, надаючи допомогу пацієнтам з гострою коронавірусною хворобою, були інфіковані, і не всі, на жаль, змогли подолати недугу – цей скорботний список продовжує поповнюватися.
Дивні управлінські рішення щодо проблеми кадрів
Сьогодні ми є свідками ситуації, коли частина медичних сестер звільняється, не витримуючи дисбалансу між тяжкою і небезпечною працею і вкрай низькою її оплатою та відсутністю соціальних гарантій. Декого, як би фантастично це не звучало, у зв’язку із розпочатим другим етапом реформи системи охорони здоров’я звільняють. І все це на тлі кадрового голоду в медичній галузі, який щороку тільки посилюється! Приміром, у 2017–2018 рр. , за даними національного обліку Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України, наша система охорони здоров`я втратила 17 032 особи медичного персоналу, тобто удвічі більше порівняно з попереднім періодом.
В умовах пандемії цей кадровий дефіцит відчутний особливо гостро. Так, зараз звільняють медичних сестер лікувальних закладів, які не задіяні в наданні допомоги при CОVID-19, але рано чи пізно карантин закінчиться, та чи вдасться відновити штат середнього медичного персоналу– велике питання. Абсолютно очевидно, що така кадрова політика не може влаштовувати нікого, більше того, є загрозливою для системи охорони здоров’я в цілому.
Чи зажевріло світло в кінці тунелю?
Щоправда, влада, схоже, усвідомлює ці ризики і декларує намір все ж таки знайти рішення для розв’язання цієї проблеми. Зроблено перші кроки: 7 травня Верховна Рада України в цілому прийняла законопроєкт №3380 «Про внесення змін до деяких законів України з метою підвищення здатності системи охорони здоров’я України протидіяти поширенню коронавірусної хвороби COVID-19». Ним передбачено також і внесення зміни у Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Зокрема, медики отримають до 100% середньої заробітної плати незалежно від страхового стажу у разі тимчасової втраті працездатності, тобто якщо лікар чи медична сестра знаходиться на самоізоляції внаслідок зараження COVID-19 на робочому місці.
Іншим законопроєктом (№3376-1), який було прийнято того ж дня, встановлено розмір компенсації медикам, що отримали групу інвалідності через COVID-19, а у разі загибелі працівника системи охорони здоров’я страхову виплату в розмірі 750 прожиткових мінімумів отримають його родичі.
Розвиток медсестринства в Україні досі під знаком питання
Нагальною потребою є створення стратегічного документу – програми розвитку сестринської справи у найближчі п’ять років. От уже другий рік відбувається збір пропозицій щодо подальшого плану розвитку, а самого плану немає. Там мають бути чітко прописані (з датами та відповідальними особами) дії стосовно освіти медичних сестер на до- та післядипломному рівнях; розвитку практичного медсестринства; впровадження і затвердження в профільному міністерстві нових посад для медичних сестер відповідно до всіх компетенцій медичної сестри тощо. І на моє переконання, і в цьому зі мною згодні всі колеги, над створенням такої програми мають працювати саме медичні сестри. Ми постійно (за всіх міністрів, які змінюються надто швидко), подавали до Міністерства свої пропозиції щодо проєкту такої програми. Зокрема, пропонували, аби до керівних посад долучалися медичні сестри-магістри. Приміром, рік тому ми ініціювали створення відділу медсестринства у Міністерстві охорони здоров’я і призначення керівником цього відділу обов’язково медичної сестри з повною вищою медичною освітою. Подібний підрозділ – Центр з розвитку медсестринства – створили, але керувати ним призначили лікаря. Але лікар не може знати всіх тонкощів сестринської справи, бо ці знання можливо здобути тільки на практиці.
Важливо, аби стратегія розвитку професії , зокрема у питаннях освіти, також створювалася саме представниками цієї професії. Тоді у майбутньому не виникатиме проблем і можна очікувати прогресу. Бо зараз виходить так, що керівні посади обіймають лікарі, тому навіщо взагалі потрібна вища сестринська освіта?
Так само необхідна нарешті єдина стратегія розвитку самоврядування. В цій сфері конче потрібно створити окрему правову законодавчу базу. Відповідний проєкт закону було розроблено нами і подано на розгляд до Міністерства охорони здоров’я ще минулого року. На жаль, відповіді ми поки не отримали. А між тим, маємо напрацювання і було би корисно, аби до робочої групи при Комітеті з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Верховної Ради України для розгляду таких законодавчих актів входили ще й медичні сестри, а не тільки президент асоціації.
6 кроків для забезпечення розвитку медсестринства в Україні
- Створити актуальну Програму розвитку медсестринства України на найближчі 5 років.
- Створити структурний підрозділ медсестринства в МОЗ України та структурних підрозділах обласних та Київської міської державних адміністрацій.
- Забезпечити поновлення посад керівної ланки з медсестринства в закладах охорони здоров’я.
- Забезпечити розвиток ступеневої медсестринської освіти в Україні.
- Вирішити соціальні питання щодо праці медичних сестер в закладах охорони здоров’я, зокрема щодо збільшення заробітної плати.
- Втілювати програму заходів, направлених на підвищення ролі і статусу медичної сестри в суспільстві.
Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»
