Кількість бригад екстреної медичної допомоги у розрахунку на 10 тис. населення та норми доїзду швидких прописані в Законі України «Про екстрену медичну допомогу». Проте узагальнені цифри часто «коригуються» певними особливостями конкретного регіону.
Фома БІЛИНЕЦЬ, директор Закарпатського територіального центру екстреної медичної допомогиВЗ Чого саме не вистачає центру для пов-ноцінного виконання покладених на нього функцій?
— Згідно із законодавством на 10 тис. населення має працювати одна бригада. На сьогодні нам потрібно ввести ще 28 бригад швидкої медичної допомоги. Зараз же на Закарпатті працює 97 бригад. Лише протягом минулого року ми здійснили понад 213 тис. виїздів за викликами.
Також ми надіслали клопотання до Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА, Закарпатської обласної ради з обґрунтуванням потреби відкриття нових пунктів швидкої допомоги в районах. У Хустському районі нам необхідно 6 додаткових пунктів, у Тячівському — 3, стільки ж — у Рахівському, 5 — у Виноградівському та ще 4 — в інших районах.
ВЗ А як ви забезпечені санітарним транспортом?
— Варто відзначити, що за класифікацією маємо три типи автомобілів: А, В і С. Тип С — реанімаційний, для інтенсивної терапії та надання екстреної медичної допомоги. На сьогодні в нас є 6 автомобілів типу С й 31 машина типу В, що відрізняється від реанімобіля фактично одним апаратом. Кожен район має такі автомобілі. Ми покладаємо велику надію на проведення МОЗ України централізованої закупівлі автомобілів типу В і С, а також їх придбання у рамках субпроекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей в Закарпатській області». З огляду на вже згаданий стан доріг в області було замовлено автомобілі підвищеної прохідності, що дасть змогу створити необхідний резерв санітарних автомобілів. До речі, це ще одне болюче питання. Відповідно до нормативів резерв має становити 25% загальної чисельності швидких. Але ж автомобілі часто виходять з ладу, бригади нерідко чергують під час культурно-масових, спортивних заходів, а це змушує залучати до роботи більшу кількість машин. Однак їх резерву в нас практично немає.
ВЗ Кілька років тому в області обговорювалося питання залучення санітарної авіації для потреб швидкої допомоги. Яка ситуація із реалізацією цієї ідеї нині?
— На жаль, усе залишилося на рівні обговорення, хоча потреба в санавіації в нашій області обумовлена не лише важким доступом до високогірних населених пунктів, а й великою кількістю туристів, котрі приїздять до нас, особливо в зимовий період. Практично кожної зими трапляються випадки травмування лижників, часто до потерпілих вкрай важко дістатися, тож нам доводиться залучати рятувальні служби, користуватися їх послугами і технікою, щоб надати постраждалому допомогу й транспортувати його до лікарні.
ВЗ Не секрет, що в багатьох медичних галузях відчувається суттєва нестача кадрів. Наскільки гостро нині стоїть питання кадрового забезпечення в центрі екстреної медичної допомоги?
— Якраз із кадрами в нас усе добре. Медики охоче йдуть працювати до нашого центру. Є чимало висококваліфікованих спеціалістів, що віддали швидкій уже понад 30 років професійного життя. Нині ми намагаємося залучати молодих фахівців, навчати їх, не втративши при цьому кваліфікованих працівників, оскільки їх досвід є дуже цінним.
ВЗ Останнім часом почастішали випадки виїзду швидкої на виклики, які умовно не є екстреними. Чим це пояснюється і як ви із цим боретеся?
— Така проблема існує, і не лише в нашій області. Часто, скажімо, при загостренні хронічних захворювань люди телефонують до служби екстреної медичної допомоги, хоча мали б, у першу чергу, звертатися до сімейного лікаря.
Це питання розглядалося на конференції, кот-ра проходила у Вінниці. Зійшлися на думці, що причиною цього є високий ступінь довіри до служби екстреної допомоги: люди знають — медики швидкої обов’язково приїдуть і нададуть допомогу. Водночас дехто просто не в змозі придбати ті чи інші ліки, а тому виклик швидкої є виходом зі скрутної ситуації. Це — комплексна проблема, і ми є, певною мірою, її заручниками. Треба, мабуть, визнати, що реформи в медичній сфері й проводяться надто повільно, й зумовлюють певний дисбаланс. Це не вина лікарів. Якщо на якійсь ділянці роботи лікар не забезпечений ані транспортом, ані медикаментами, не має необхідних засобів, то що він може зробити?
Віктор ЛАЗОРИК, спеціально для «ВЗ», м. Ужгород
