Замкнуте коло психічного здоров’я українців

Доступно на русском

Психічне здоров’я населення істотно впливає на суспільний і економічний потенціал будь-якої держави. Тож шлях до процвітання країни починається з турботи про спокій та благополуччя кожного громадянина. 

Різниця — тільки на папері

Згідно з даними ВООЗ нині понад 450 млн осіб у світі страждають на ті чи інші психічні розлади, проблеми з душевним здоров’ям виникають (у різні періоди життя) у кожного четвертого мешканця Європейського регіону. Наприклад, упродовж 2012 року 27% дорослого населення країн ЄС мали хоча б один психічний розлад, у тому числі проблеми, пов’язані із вживанням психоактивних речовин, психози, депресії, тривогу та розлади харчової поведінки. Але й це не повна картина, оскільки дослідження охоплює лише осіб віком 18-65 років. Психоневрологічні розлади визнано третьою провідною причиною втрачених років життя внаслідок непрацездатності (DALY) в Європі — 15% (після серцево-судинних захворювань — понад 26% і злоякісних новоутворень — 15,4%). У більшості країн ЄС 35-45% випадків невиходу на роботу пов’язано саме з проблемами психічного здоров’я. Згідно з останніми даними ВООЗ у Європі психоневрологічні розлади посідають перше місце за втраченими роками у зв’язку з інвалідністю (YLD) — 36% від усіх хронічних захворювань. У їх структурі лідирують депресивні розлади (11-15% усіх YLD), що вже стають основним хронічним захворюванням в Європі. Негативні тенденції й надалі поглиб­люються, тому останнім часом ВООЗ приділяє посилену увагу цій проблемі.

Вітчизняна статистика «оптимістичніша», хоча реалії життя підказують інше. За даними ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України» за 2015 рік, лише 2,3% українців страждають на психічні розлади. Утім експерти Асоціації психіатрів України стверджують: цей показник відоб­ражає лише ту кількість людей, які хоча б раз у своєму житті зверталися по психологічну чи психіатричну допомогу. Але ж, на відміну від європейців, більшість українців вважає, що «все саме минеться» або що впорається з проблемою самостійно. До того ж, згідно з МКХ-10 до класу розладів психіки та поведінки не включено суїциди, які можуть бути пов’язані з психічними хворобами чи психічними порушеннями.

Світлана ДУДНИК, завідувачка відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

Первинна захворюваність населення України на розлади психіки дещо збільшилася і в 2015 році становила 319 на 100 тис. населення. Рівень їх поширеності серед сільських мешканців на 14% вищий, ніж серед містян, й продовжує зростати (у 2015 році на 0,3% порівняно з 2014 роком). Натомість за показником захворюваності місто випереджає село на 5,8%, і ця тенденція також поглиблюється. Утім, швидше за все це пов’язано з більшою доступністю медичної допомоги для мешканців міст, бо в сільській місцевості останнім часом рівень захворюваності, навпаки, знизився — на 2,5% у 2015-му порівняно з 2014-м. У цілому по країні показник поширеності розладів психіки та поведінки серед чоловіків вдвічі вищий, ніж серед жінок. І ще одна тривожна цифра — на такі розлади страждають понад 3,5% працездатного населення України. І ситуація з кожним роком погіршується.

У структурі розладів психіки та поведінки переважають непсихотичні розлади (у тому числі й депресії) — їх виявлено у майже півмільйона українців, психотичні — у понад 260 тис. осіб, невротичні розлади, пов’язані зі стресом, — у майже 130 тис. осіб дорослого населення країни.

Небанальна депресія

Депресія — лідер у галузі психічного здоров’я в Європі. На неї страждають щонайменше 350 млн осіб у світі, більшість з яких найчастіше не бажають визнавати, що хворі. Від усіх форм депресії та тривожних розладів потерпають 4 з 15 мешканців Європейського регіону ВООЗ. І її поширеність зростає з кожним роком. До того ж, саме депресія стає найчастішою причиною самогубств, які становлять близько 1% усіх випадків смертей. Іноді депресія може спонукати людину до актів насильства щодо інших осіб, у тому числі й до вбивства. За прогнозами ВООЗ, до 2020 року депресивні розлади посідатимуть друге місце після кардіоваскулярних захворювань як чинник інвалідності. Уже сьогодні розлади наст­рою та тривожні стани обходяться країнам ЄС у понад 170 млрд Євро на рік.

В Україні приводів впасти в депресію — хоч відбавляй. Це і фінансово-економічна та соціально-політична кризи, і воєнні дії з усіма їх наслідками, і проблеми особистості на мікрорівні — негаразди в родині, у професійній сфері, відчуття зневіри, тривоги, безнадії, безвиході. За даними МОЗ України, у 2008-2012 роках поширеність депресивних розладів зросла з понад 65 до майже 74 випадків на 100 тис. населення. Натомість кількість встановлених випадків хвороби впродовж останніх десятиріч залишається незмінною — це свідчить про відсутність належної організації виявлення, реєстрації та надання допомоги людям з депресивними розладами. Зокрема в Україні до цього процесу досі не залучено сімейних лікарів.

На сьогодні депресія виліковна, однак досі щонайменше 50% тяжких депресивних станів не охоплено лікуванням. Дуже часто працівники охорони здоров’я не розпізнають їх симптомів. Натомість доведено, що внаслідок депресії можуть розвиватися гіпертонічна хвороба, інфаркт міокарда, інсульт, а деякі дослідники вважають, що й онкопатологія. Своєю чергою, серцево-судинні захворювання, рак і діабет сприяють збільшенню тягаря депресивних розладів. Депресію визнано незалежним чинником, який підвищує ризик виникнення хронічної патології, прогресування вже існуючих захворювань і смертності. Депресія часто починається в молодому віці. Жінки страждають на неї частіше, ніж чоловіки, також до групи ризику належать люди, що втратили роботу, мають борги, відчувають труднощі з оплатою житла тощо. До того ж, за оцінками ВООЗ, під час надзвичайних ситуацій від депресії та тривожних розладів страждає кожна п’ята людина. Інвестиції в лікування цих патологій повертаються в чотирикратному розмірі — про це свідчить нове дослідження, проведене під керівництвом ВООЗ, результати якого нещодавно опубліковані в журналі The Lancet Psychiatry.

Обережно: провокатори

Відомо, що зловживання алкоголем призводить до розладів психіки та поведінки і є провідним чинником ризику їх розвитку. За даними ВООЗ, споживання алкоголю тісно пов’язане з погіршенням психічного здоров’я населення. Зокрема воно помітно підвищує частоту самогубств, особливо серед чоловіків. На жаль, Україна посідає одне з перших місць у світі за споживанням алкоголю на душу населення (15,6 літра, з тенденцією до зростання). За даними Державної служби статистики (Держкомстату) України, пересічний українець «спускає» на спиртне і тютюн від 6,5 до 8% своїх доходів (при тому, що ці розрахунки ґрунтуються лише на даних торгових точок, де видають товарні чеки). За даними асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», населення України споживає в 4 рази більше алкогольних напоїв, аніж молока. Найулюбленіші — міцні напої (48% у загальній структурі), дуже популярне пиво (40%), що спричинило нову проблему — «пивний» алкоголізм. Результати соціологічного дослідження «Молодь України-2015», проведеного компанією GfK Ukraine, засвідчили: упродовж останнього тижня 25% респондентів віком 14-34 роки вживали пиво, 6% — міцні алкогольні напої, 5% — вино, 4% — самогон, 3% — слабоалкогольні напої. Загалом 27% молодих людей (40% чоловіків і 14% жінок) протягом останнього тижня вживали алкогольні напої хоча б одного виду, а 3% з них роблять це щодня. Дані Держкомстату та МОЗ України свідчать: з причин, безпосередньо спровокованих алкоголем, щорічно помирають 12-13 тис. українців, унаслідок опосередкованих чинників — близько 100 тис. У 30% випадків алкоголь зумовлює передчасну смерть українських чоловіків.

За даними ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України», протягом 2015 року в закладах охорони здоров’я зареєстровано 2 тис. гострих алкогольних психозів, майже 27 тис. нових випадків хронічного алкоголізму, 3,5 тис. нових випадків захворювань на наркоманію.

Усього у 2015 році на обліку в закладах охорони здоров’я з приводу хронічних алкогольних розладів перебувало понад 470 тис. осіб, наркоманії — понад 60 тис., гострих психотичних алкогольних розладів — майже 4 тис.

Але якщо оперувати офіційною статистикою, то впродовж 2010-2015 років показник захворюваності на розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю (за даними звернень до закладів охорони здоров’я) мав тенденцію до зниження.

Корінь проблем

Психічні розлади тісно пов’язані з нестатками, злиднями, соціальною нерівністю та іншими соціальними й економічними факторами, що впливають на здоров’я людини, тому будь-яка економічна криза є дуже небезпечним періодом для психічного здоров’я населення в цілому і безпосередньо для тих, хто відчув її на собі.

Доведено: під час економічного спаду поширеність психічних розладів, запійного пияцтва, самогубств і смертей унаслідок зловживання алкоголем зростає. Своєю чергою проблеми душевного здоров’я негативно впливають на економіку. Коло замикається! Економічні наслідки від психічних розладів (здебільшого у вигляді зниження продуктивності праці) оцінюються в 3-4% від обсягу валового національного продукту (за даними країн ЄС). Оскільки серйозні психічні розлади часто починаються в підлітковому або юнацькому віці, зниження продуктивності праці може бути тривалим. У країнах Європейського регіону ВООЗ на частку психічних розладів припадає більше третини всіх людино-років, втрачених через непрацездатність (33%).

Численні дослідження встановили: люди, котрі пізнали безробіття, зубожіння і розпад сім’ї, піддаються значно вищому ризику розвитку таких психічних розладів, як депресія, алкоголізм і потяг до самогубства. До того ж, суїцидів більше там, де високий рівень соціально-економічного неблагополуччя та соціального розшарування.

Ступінь впливу економічної кризи на душевне здоров’я населення залежить від прийнятих політичних рішень. ВООЗ стверджує: несприятливому впливу кризи на психічне здоров’я протидіють активні програми організації ринку праці, заходи з підтримки сімей, обмеження доступності алкоголю, програми щодо полегшення боргового тягаря і загальнодоступність служб охорони психічного здоров’я. У країнах з добре розвиненою системою соціального захисту населення занепад економіки менше позначається на стані душевного здоров’я громадян. Наприклад, у Фінляндії та Швеції під час глибокого спаду економіки і різкого зростання безробіття кількість самогубств не збільшилася, як це зазвичай трапляється, а навіть зменшилася — можливо, через те, що там діяли соціальні служби і надавалась соціальна допомога.

Протистояння загрозам психічного здоров’я під час економічної кризи також передбачає фінансування й реорганізацію служб боротьби з психічними розладами, зміщення акценту на первинну медичну допомогу.

Одна з причин недофінансування згаданих служб — зневажливе ставлення до психічних розладів з боку суспільства та стигматизація, тож ані політики, ані інвестори не поспішають вкладати гроші в «невдячну справу». Утім, час і фінансові втрати неминуче змусять уряди країн переглянути соціальну політику та запровадити зміни в галузі охорони психічного здоров’я, зок­рема модернізувати її, змістити акцент зі стаціонарної на первинну допомогу, гарантувати загальнодоступність згаданих служб.

Де шукати щастя?

Система охорони здоров’я самотужки не може забезпечити психічне здоров’я громадян у жодній країні, оскільки занадто багато чинників, що його формують, перебувають поза сферою діяльності галузі. Дослідницький центр Інституту Землі (The Earth Institute) при Колумбійському університеті США під егідою ООН в рамках глобальної ініціативи «Мережа рішень сталого розвитку» (UN Sustainable Development Solutions Network) дослідили досягнення країн світу з точки зору їх здатності забезпечити своїм громадянам щасливе життя — Україну такою не виз­нано. За даними рейтингу країн світу за рівнем щастя населення у 2015 році (World Happiness Report 2015), складеному за сприяння Міжнародного дослідницького центру Геллапа (Gallup International), Україна посіла 111-у позицію серед 158 країн, значно відставши навіть від держав — членів СНД (Узбекистану — 44-е місце, Молдови — 52-е, Казахстану — 54-е, Литви — 56-е, Білорусі — 59-е, Туркменістану — 70-е тощо). Укладачі рейтингу враховували такі показники добробуту та задоволеності життям, як ВВП на душу населення, очікувана тривалість життя, наявність громадянських свобод, почуття безпеки і впевненість у завтрашньому дні, демографічна ситуація, гарантії зайнятості, рівень злочинності та корупції в країні, рівень довіри народу до влади тощо. «Найщасливішою» країною виявилася Швейцарія, за нею — Ісландія, Данія, Норвегія, Канада, Фінляндія, Нідерланди, Швеція, Нова Зеландія та Австралія (перша десятка).

У звіті «Індекс соціального прогресу 2015» (включає оцінку 52 показників комплексної оцінки рівня суспільного добробуту та соціального розвитку) Україна також опинилася в групі країн з рівнем соціального розвитку «нижче середнього» (62-е місце). Індекс передбачає три складові соціального прогресу: основні потреби людини, забезпечення благополуччя, можливості для розвитку людини.

Але найуразливішою сферою в Україні є розвиток людського потенціалу. Відповідно до звіту про розвиток людського потенціалу за програмою ООН за 2014 рік (Human Development Report, 2014), Україна посіла 83-е місце серед 185 держав — членів ООН. Її найближчі «сусіди» у переліку — Перу й Беліз.

Точка неповернення

Психічне здоров’я населення України є проб­лемою національної безпеки країни, особливо в нинішніх економічних реаліях і умовах фактичного стану війни на Сході. Більшість людей здатні пережити стресори особистого життя, катастрофи природного та соціального поход­ження, однак усі ці події залишають незворотні наслідки. Люди, котрі не отримували допомоги в подібних ситуаціях, уже ніколи не повернуть собі душевної рівноваги. Це можна прогнозувати і щодо військовослужбовців, які пройшли через горнило війни, і щодо населення, котре зазнало лиха внаслідок бойових дій. Їх психічне здоров’я потребує підвищеної турботи.

З часів Другої світової війни у розвинених країнах світу почали акцентувати увагу на таких напрямках, як психологія здоров’я, ортопсихологія, соціальна та превентивна психіатрія. Активно створюються також державні й громадські організації, метою яких є профілактика, раннє виявлення та лікування психічних розладів.

В Україні ж донедавна не було навіть офіційної статистики щодо посттравматичних стресових розладів (ПТСР). З 2015 року МОЗ уперше впровадило збір таких даних, зокрема серед військовослужбовців та дітей. За даними Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, упродовж 2015 року ПТСР зареєстровано в 1149 осіб, реакція на важкий стрес і розлади адаптації — у 821 особи, короткочасна депресивна реакція (розлад адаптації) — у 208 осіб. Наказом МОЗ України від 23.02.2016 р. №121 затверджено Адаптовану клінічну настанову й уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги діагностичного кластеру F43 за МКХ-10 «Реакція на важкий стрес та порушення адап­тації».

Однак для створення повноцінної системи реабілітації (від визначення самого поняття до розробки і впровадження методології) потрібно від кількох років до десятиліть — про це свідчить досвід країн, що пройшли цей шлях. Тож для прискорення процесу необхідно прийняти Державну програму охорони психічного здоров’я населення України, що має бути багатосекторальною із визначенням завдання для кожної галузі. До речі, у США існує Державна служба допомоги ветеранам, яка має широку мережу добре оснащених госпіталів по всій країні. Майже в кожному великому університеті створено науковий центр з вивчення ПТСР, при госпіталях обладнані спеціальні лабораторії реабілітації. Працює Міжнародне наукове товариство травматичного стресу.

Дуже показовим є досвід Ізраїлю, де психологічна допомога військовим виявляється найуспішнішою у зв’язку з тим, що вона надається попередньо, незалежно від початку бойових дій, тобто у вигляді відповідного передвоєнного навчання та тренування. Крім того, вживаються своєчасні психологічні заходи безпосередньо під час бойових дій, отже, цей процес безперервний. В Ізраїлі військових навчають розпізнавати симптоми психологічного шоку у своїх товаришів та долати їх, що запобігає його переходу в затяжну й тяжку травму. Лікування після психологічного шоку стало невід’ємним елементом першої допомоги як військовим, так і цивільному населенню Ізраїлю. У разі потреби, навіть за відсутності тілесних ушкоджень, солдатам надається психологічна допомога. Це саме стосується і цивільних осіб, котрі стали жертвами терористичних атак.

Міністерство оборони Великої Британії інвестувало 7,4 млн фунтів стерлінгів у підтримку психічного здоров’я військових (для них працює цілодобова гаряча лінія), а також кампанії з інформування громадськості, спрямовані на подолання міфів про ПТСР.

На сьогодні в Україні існує ще одна проблема — дефіцит військових психологів, які відрізняються від цивільних розумінням ситуації, у яку потрапив боєць, оскільки вони або самі були в зоні бойових дій, або мають достатньо досвіду роботи із солдатами. Такі фахівці повин­ні навчити цивільних психологів працювати в умовах війни.

На жаль, в Україні немає загальної державної програми з психологічної допомоги, яка гарантовано забезпечила б психологічну підтримку військовим, що повернулися із зони АТО, а також програми реінтеграції для демобілізованих.

Лікувати чи охороняти?

У більшості країн, особливо з низьким і середнім рівнем доходу, служби охорони психічного здоров’я відчувають серйозний брак кадрових й фінансових ресурсів. Тому вони передусім витрачаються на спеціалізоване лікування та догляд за пацієнтами і менше — на систему охорони психічного здоров’я, інтегровану в первинну медико-санітарну допомогу, та розвиток служб охорони психічного здоров’я на рівні громад. Витрати на охорону психічного здоров’я у 62% країн, що розвиваються, і в 16% розвинених країн становлять менше 1% загального бюджету галузі. Звідси й решта проблем. Скажімо, у країнах ЄС забезпеченість лікарями-психіатрами становить 12,9 на 100 тис. населення, у країнах, що приєднались до ЄС, — 8,9; в Україні — 7,8 (укомплектованість фізичними особами штатних посад — 76,8%, і останнім часом цей показник зменшується). Забезпеченість дитячими психіатрами в Україні — 5,18 на 100 тис. дитячого населення, укомплектованість фізичними особами штатних посад — 74,5%. Порівняно з 2014 роком кількість таких посад зменшилась на 1,3%, а укомплектованість — на 1%. Забезпеченість лікарями-психотерапевтами у 2015 році становила 0,58 на 100 тис. населення (укомплектованість — 62,6%.), лікарями-психологами — 0,52 посади на 100 тис. населення (укомплектованість — 74,3%).

Ще менше фінансових ресурсів виділяється на пропаганду психічного здоров’я, яка об’єднує низку стратегій, зокрема заохочення індивідуальних ресурсів, поліпшення соціально-економічного середовища тощо. Це — велика помилка з огляду на те, що прямі витрати на лікування психічних розладів досить відчутні для економіки. Наприклад, у США вони становлять приблизно 148 млрд дол. щороку. Непрямі витрати, пов’язані з психічними розладами, у 2-6 разів більші (у країнах з розвиненою ринковою економікою).

Для поліпшення стану психічного здоров’я населення України потрібні відповідні зміни в національному законодавстві, а також адекватна політика його охорони, орієнтована на всі аспекти, що сприяють його зміцненню. Інакше вже найближчим часом ми будемо потерпати від зростання рівнів захворюваності та поширеності не тільки розладів психіки і поведінки, а й інших хвороб, а також смертності населення та частоти самогубств. Національна політика охорони психічного здоров’я населення має бути врахована в стратегіях і програмах державного й недержавного секторів (охорони здоров’я, освіти, працевлаштування, правосуддя, охорони навколишнього середовища, житлового будівництва, соціального забезпечення тощо). Зміцнення психічного здоров’я значною мірою залежить від міжсекторальної взаємодії.