За вікном уже майже середина 2017 року, а українські лікарні все ще чекають на поставки ліків, заявлених на 2016 рік. Як у таких умовах вдається надавати допомогу пацієнтам, особливо тоді, коли на кону не тільки здоров’я, а й життя?
На початку кожного року ми подаємо заявки на необхідні лікарські препарати і зазвичай отримуємо їх через певний проміжок часу. Але поставки за 2016 рік розпочалися тільки зараз, коли минуло майже шість місяців 2017-го. Оскільки 2016 рік ми прожили за рахунок виконання заявки 2015-го, а також завдяки фінансуванню з допоміжних джерел, дефіцит медикаментів у нас уже є, а шляхів його покриття не бачимо.
Андрій БОРОДІН, завідувач відділення гематології Запорізької обласної клінічної дитячої лікарні, головний позаштатний дитячий гематолог Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА, лікар першої категоріїКрім того, велику допомогу надають благодійні фонди і волонтерські організації — без такої підтримки забезпечити належне лікування маленьких пацієнтів було б неможливо, однак все-таки частину препаратів доводиться купувати батькам. Також у нашій області діє програма «Дитяча онкогематологія та гемофілія» на 2012-2018 роки, яка іноді «латає дірки», зокрема там, де вони утворюються внаслідок недоліків у формуванні централізованих закупівель. Наприклад, у них не передбачено забезпечення шприцами, фізрозчином тощо, а насправді це — колосальні суми.
Хочу зазначити: ми використовуємо винятково оригінальні препарати з доведеною ефективністю. Дитяча онкогематологія належить до галузей, які розвиваються дуже швидкими темпами, і, безумовно, є однією з найдорожчих і найбільш витратних, тому що вартість цитостатиків і супровідної терапії (антибіотиків, протигрибкових препаратів) дуже висока. Без нових препаратів обійтися не можна, бо головне завдання лікування онкологічного пацієнта — не збереження якості життя, а одужання. Тому Національний перелік основних лікарських засобів потребує вдосконалення, оскільки там враховано не всі препарати, потрібні для лікування дітей (та й дорослих також) відповідно до міжнародних протоколів. Крім того, деяких сучасних препаратів узагалі немає в Україні, оскільки вони в нас не зареєстровані. Проте ці засоби необхідні для ефективного лікування, і батьки купують їх за кордоном, щоб дитина могла отримати високоефективну допомогу.
Багато маленьких пацієнтів їдуть лікуватися за кордон, але ми можемо і в Україні дотримуватися тих самих схем терапії, котрі використовуються у європейських країнах. На мою думку, створення можливості отримати безоплатну допомогу в хороших умовах в рідній країні за таким самим протоколом, який прийнятий в Європі, і буде справжньою турботою про дітей. Для цього насамперед потрібне чітке і зрозуміле фінансування. Лікар повинен розробити план лікування й призначити препарати — він не мусить шукати ліки, видзвонювати різні фонди, канючити в інших лікарнях чи відділеннях. Фінансування має бути постійним і прогнозованим, щоб ми знали, який запас медикаментів і на який термін у нас є, а не думати, де це знайти, витрачаючи на пошуки виходу з подібних ситуацій сили, енергію й дорогоцінний час.
Анастасія ПОЙДА, спеціально для «ВЗ», м. Запоріжжя
