Реформа первинки супровод-жувалася обіцянками гідної і справедливої оплати праці медиків, що беруть на себе 80% обсягу медичної допомоги. Тому надбавки за якість і обсяг роботи на первинці, впроваджені в пілотах, а згодом поширені на інші регіони, сприймалися як досягнення реформ. Однак, «золотий дощ» не вписався в прогнози.
Сергій Маловичко, заступник Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокатЗакону України від 07.07.2011 р. «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» (з 01.01.2015 р. Закон утратив чинність) було визначено, що умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я, які є учасниками пілотного проекту з реформування (у т. ч. і порядок установлення заохочувальних виплат за обсяг та якість виконаної роботи), визначаються Кабінетом Міністрів України. На виконання цієї вимоги Закону 5 березня 2012 року Кабмін прийняв Постанову №209 «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я, що є учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я», встановивши надбавки за обсяг та якість виконаної роботи лікарям загальної практики-сімейної медицини, дільничним педіатрам і терапевтам, медичним сестрам ЗПСМ та дільничним медсестрам.
У той час галопуючими темпами створювалися центри первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) і в непілотних регіонах країни (без підбиття підсумків запровадженого експерименту), що також потребувало поширення стимулюючих виплат на більше коло працівників первинної ланки.
Тож із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2013 р. №977 (далі — Постанова №977) набув чинності новий, більш реальний Порядок встановлення надбавок за обсяг та якість виконаної роботи медичним працівникам закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу. Документ почав застосовуватися з 1 лютого 2014 р. у пілотних регіонах і з 1 жовтня 2014 р. мав поширитися на інші. Але принцип «для людей за рахунок людей», на жаль, усе ще блукає коридорами влади і час від часу знаходить відображення у певних нормативно-правових актах. Така доля спіткала і зазначений Порядок встановлення надбавок медпрацівникам первинки за обсяг та якість роботи. Його «перекреслила» Постанова Кабміну від 25.03.2014 р. №95 «Деякі питання оплати праці працівників закладів охорони здоров’я» (далі — Постанова №95), яка набула чинності вже 15 квітня 2014 року. В ній прописано, що до стабілізації економічної ситуації в країні та з метою економного і раціонального використання державних коштів виплати, встановлені працівникам закладів охорони здоров’я низкою Постанов Кабінету Міністрів України (від 20.03.2013 р. №174 «Деякі питання оплати праці працівників протитуберкульозних закладів», від 27.03.2013 р. №199 «Деякі питання оплати праці медичних працівників системи екстреної медичної допомоги» та згаданою вже Постановою №977), здійснюються за умови забезпечення у повному обсязі бюджетними коштами обов’язкових виплат із заробітної плати працівникам закладів охорони здоров’я.
За вимогами ч. 2 ст. 4 Закону України від 24.03.1995 р. «Про оплату праці» (далі — Закон) джерелами коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел. Тобто забезпечення у повному обсязі бюджетними коштами обов’язкових виплат із заробітної плати — це, по суті, обов’язок суб’єктів, які фінансують заклади охорони здоров’я.
Ще один важливий аспект. З урахуванням рішення Конституційного Суду від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 за вимогами ч. 1 ст. 13 Закону оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів — у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. І вона не може бути обмежена лише актами Кабінету Міністрів (в межах бюджетних асигнувань), як це зазначено майже в усіх офіційних джерелах, де розміщено текст Закону (наприклад, на сайті Верховної Ради України). При цьому текст з де-юре в діючій редакції вказаної норми Закону звичайному користувачу недоступний.
Таким чином надбавки за обсяг та якість роботи сімейного лікаря, дільничного педіатра тощо мають виплачуватися щомісяця — за результатами попереднього місяця, але кожного разу це може бути різна сума, або й взагалі така надбавка не буде нарахована, якщо лікар її не «заслужив» своєю роботою. Інша справа, коли така робота виконана, а лікарю не виплачують надбавку через те, що в установи недостатньо коштів і роботодавець вимушений застосувати Постанову №95. Якби ця надбавка виплачувалася постійно у вигляді певного відсотка всім працівникам та була продубльована в колективному договорі — тоді можна посилатися на Закон, який має більшу юридичну силу, ніж Постанови Кабміну, і говорити про те, що права працівників порушено. Тим більше, що про нові умови оплати праці чи зміну діючих умов у бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження
(ст. 103 КЗпП України). Тож сказати, чи є порушення трудових прав працівників, яким не сплачена надбавка за обсяг і якість, можна лише розглянувши кожен конкретний випадок індивідуально.
Надія Пучкова, головний позаштатний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» 
Віктор Слиш, виконуючий обов’язки Голови Нововодолазької РДА Харківської областіВтім суть реформ системи охорони здоров’я не лише в тому, щоб забезпечити високу зарплату лікарям, а передусім у тому, щоб вони працювали інтенсивно і надавали високоякісні послуги своїм пацієнтам. А цього, на жаль, немає. Немає за що нараховувати надбавки за якість та інтенсивність, бо частина керівників закладів і медпрацівників мислять старими категоріями і працюють за старими методами, не виходячи з кабінетів, обмежуючись лише прийомом пацієнтів. Зате підвищення доходів бажають усі без винятку.
У згаданій уже Постанові №977 були запропоновані критерії розрахунку надбавок за якість та інтенсивність роботи працівників ПМСД. Їх мали б опрацювати головні лікарі на місцях — у кожному медичному закладі. А потім вже в межах фонду заробітної плати розподіляти кошти між тими, хто працює дійсно інтенсивно та якісно, позбавляючи відповідних надбавок тих, хто працює абияк і не користується популярністю серед пацієнтів. Але за старою звичкою, мовляв, нагорі все за нас зроблять, ці критерії так і залишилися непоміченими керівниками медзакладів на місцях.
Існує ще одна важлива причина: фонд заробітної плати медпрацівників ледве дозволяє зводити кінці з кінцями. Добре, що 2014 рік у нашому районі завершили без боргів по заробітній платні медикам. Але годі було й думати про надбавки за міфічну інтенсивність і якість.
Я повністю підтримую нинішній напрямок реформ у медицині, який повинен підвищити якість послуг, дати можливість зацікавити кращих лікарів працювати інтенсивніше і, відповідно, отримувати більшу зарплатню, знищити зрівнялівку в медицині.
Ольга Юрко, головний лікар Комунального закладу «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №8»
Олександр Андрійцев, головний лікар центру ПМСД Малинського району Житомирської області
Микола Поліщук, член-кореспондент НАМН України, професорВодночас потрібно подбати про те, щоб коштів, які будуть надані сімейному лікарю (в якості поосібного фінансування), вистачало для надання первинної медичної допомоги його пацієнтам. Для цього потрібно, щоб на первинну ланку було спрямовано не менше 30% від загальної суми, виділеної на охорону здоров’я, а не 5-10%, як це маємо нині. Держава повинна забезпечити фінансування первинної допомоги населенню за бюджетні кошти — незалежно від того, буде запроваджене загальнообов’язкове медичне страхування чи ні.
Також вважаю нісенітницею ідею запровадження так званих легальних гонорарів лікарям. Хоча б тому, що це призведе до нерівності надання медичної допомоги пацієнтам. Лікарі будуть «орієнтуватися» лише на пацієнтів, які спроможні платити такі гонорари, а в тому, щоб пацієнт не хворів, взагалі ніхто не буде зацікавлений!
У закладах державної та комунальної власності не можна допускати жодних гонорарів. Якщо лікар на них розраховує — нехай оформлює ліцензію і йде працювати на приватній основі. Пацієнт може подякувати медику, якщо бажає. Так само не на часі легалізація благодійних внесків у медичних закладах. Це доцільно робити лише тоді, коли у державі буде визначено базовий гарантований рівень медичної допомоги, а решта буде оплачуватися за рахунок пацієнта, спонсора тощо. Тоді ці кошти можна оформляти через бухгалтерію лікувального закладу. Друга умова запровадження такої ініціативи — лікувальні заклади будуть самостійними суб’єктами господарювання, тоді вони зможуть використовувати ці кошти ефективно. А якщо ми встановимо благодійництво за все, що заманеться, це не буде сприяти розвитку галузі.
Я побував у багатьох медзакладах різних країн світу, але такої розкоші у вигляді телевізорів та холодильників там немає, бо у світі розуміють, що в лікарні лікуються, а не відпочивають.
