Хірурга Олексія Волкова як фахівця добре знають його пацієнти та колеги. Однак значно більшій кількості українців він відомий як автор гостросюжетних захопливих детективів. Попри письменницьку популярність та значний творчий доробок, лікар не полишає обраної професії.
На сьогодні Олексій Волков може похвалитися 14 романами, двома кіносценаріями та збіркою оповідань, а ще — чотирма вагомими книжковими преміями та кількома номінаціями в серйозних літературних конкурсах. Проте зірковою хворобою не страждає, навіть навпаки.
«Я — звичайний лікар із району, — так він себе характеризує. — Стаж роботи — 30 років. Досягнення — грамота обласного управління або районної адміністрації один раз на 5 років. Пріоритети — у кожному окремому випадку намагатися зробити людину здоровою. А література — це хобі, далеке від професії. Насправді в представників нашого фаху дуже часто робота одночасно стає й захопленням. Такі люди днюють і ночують у лікарні. Я ж не належу до цієї когорти, хоча серед моїх знайомих та колег такі випадки — не рідкість».
Медицина як джерело натхнення
Узятися за перо хірурга спонукала дитяча любов до читання та схильність пробувати робити власноруч те, що подобається.
«У юнацькі роки зачитувався книжками Джека Лондона, Артура Конан Дойля, Майна Ріда, Роберта Луїса Стівенсона. От і засвербіли одного разу руки — спробував створити щось своє, — пригадує Олексій Волков. — Крім того, написаний власноруч роман — це єдине місце, де людина може щось вчинити, нікого не питаючись, ні з ким не узгоджуючи, винятково на власний розсуд».
Саме така «незалежність» від думки читачів, критиків, видавництв і дає авторові змогу писати про те, що цікаве саме йому, й так, як хочеться. Тому й лежали його романи в шухляді столу, бо не планував публікувати їх, адже знав, наскільки конкурентним і кон’юнктурним є письменницьке середовище. Однак якось дав прочитати кілька творів родичу-журналісту, який впевнено сказав: «Треба публікувати».
«Треба, то й спробую», — махнув рукою Олексій Волков і, ні на що особливо не сподіваючись, надіслав один із рукописів на конкурс «Золотий Бабай». Й… здобув гран-прі! Нині роман «Виконавець» — один із найпопулярніших у його доробку.
Лікар-письменник зізнається: коли все, як то кажуть, пішло-поїхало — почали надходити пропозиції від видавництв, тиражі розкуповувалися, ідеї реалізовувалися, — була думка полишити медицину й зануритися в письменницьку творчість. Однак не зважився, і радий цьому, бо його робота — одне із джерел натхнення.
«Вдало написати легше про те, у чому справді компетентний. Тому деякі романи мають медичну тематику, а герої інших — або лікарі, або пацієнти, — ділиться письменник. — Крім того, робота лікаря пов’язана з людьми, а отже, перед очима — завжди маса характерів, образів, особистостей, які нерідко наче самі просяться на сторінки книжок».
Запитую, чи є серед героїв-лікарів його романів негативні персонажі.
«Є й негативні. Але це рідкість. Негативні люди в медицині зазвичай не затримуються, — каже хірург. — До того ж у нас тепер надто часто намагаються створити негативний образ медика, тож про це писати є кому й без мене. Поклацайте по телеканалах, почитайте електронні ЗМІ — навколо злочинці в білих халатах. Тему смакують мас-медіа, формуючи суспільну думку, відштовхуючи пацієнта від шляху до порятунку. Сумно…»
Про письменницьку кухню та медреформу
Поєднувати медицину й написання романів Олексію Волкову нескладно. Звісно, для того аби встигати все, доводиться сідати за письменницький стіл о п’ятій ранку, а потім іти на роботу в районну лікарню. Однак те, що письменництво — це насамперед хобі, звільняє його від обов’язковості щодня працювати з текстом. Пишеться тоді, коли є натхнення, коли це приносить задоволення, а не тому, що дедлайн наступає на п’яти. Олексій Волков утримується від жорстких контрактів із видавництвами, вважає, що загнати автора в певні рамки, означає позбавити його можливості вільно творити.
Усі романи письменника-хірурга — детективи. Він стверджує, що це найдосконаліший літературний жанр: «Окрім захопливих пригод героїв, любовної лінії, викриття проблем суспільства та інших речей, притаманних художній літературі, детектив вимагає ще й побудови складної логічної багатогранної конструкції, де всі елементи повинні наприкінці зійтися з архітектурною точністю. А поціновувач цього жанру окрім банальних читацьких задоволень отримує ще й гімнастику для розуму».
Кожна книга — по-своєму цінна. Проте є й улюблені. Найдосконалішим зі своїх романів вважає «Вовчий місяць», який вийшов у 2015 році. На окрему поличку варто поставити й книжку «Лікарня на відлюдді», яка спочатку була сценарієм для фільму. Проте досі жоден із романів Олексія Волкова не екранізований, хоча багато з них так і просяться на телеекран, бо мають захопливий, динамічний сюжет і зрозумілі для українців образи.
«Мої герої — звичайні люди з натовпу, а ситуації, у які вони потрапляють, або вже відбувалися в реальному житті, або є моделюванням того, що може трапитися».
Втім, чекати, доки розпочнуться зйомки фільму за його сценарієм, Олексій Волков не може. Тому разом з однодумцями сам… знімає. Ні, для повноцінного фільму в них немає ані ресурсів, ані коштів, а от відеокліп на одну з пісень у виконанні Олексія вже знято. Як не дивно, основою для кліпу послужила народна пісня, хоч музичними уподобаннями автора завжди були рок та авторські пісні. А на екрані нарівні з темою опришків постали робочі будні лікарів та відвертий погляд на медичну реформу в Україні, висловити який уголос дозволяє собі не кожен лікар. До речі, переглянути його можна, здійснивши пошук у YouTube за тегами «Олексій Волков, опришки».
«Пісні я пишу лише для найближчих друзів і не позиціоную себе як автор та виконавець, — скромно зізнається він. — Що ж до згаданого відеокліпу, то тема опришків, як не дивно, виявилася співзвучною з проблемами медичної галузі».
Про свою роботу та процеси, котрі відбуваються в медицині, Олексій Волков говорить із запалом — ці питання йому надто близькі.
«Що тривожить сучасного лікаря-хірурга? — перепитує. — Легше було б сказати, що не тривожить. Найбільше непокоїть те, що медицину в нашій країні послідовно знищують як галузь, заганяючи в кут і медиків, і пацієнтів. Знищують, прикриваючись словом «реформа», що в кращому випадку є бездумним копіюванням систем охорони здоров’я країн, до яких нам далеко, а в гіршому — цинічним відмиванням грошей. Коли так триватиме і далі — прості люди чекатимуть місяцями в чергах, аби здати загальний аналіз крові, й помиратимуть удома від недуг, котрі можна вилікувати. А лікарі та медсестри виїдуть за кордон…»
Проте Олексій Волков робить усе і трошки більше, аби надавати якісну допомогу хворим, адже як фаховий хірург він здатен на це. Зізнається, що хобі (письменництво, музика, мисливство, рибальство) й справді допомагають не розмінюватися на дрібниці, бо найбільший дефіцит — це час. Цікавлюся, чи запобігають такі різнопланові захоплення професійному вигоранню.
«Професійне вигорання — це журналістські приколи, — сміється він. — У мене кожен рік «професійне вигорання», коли спливають останні тижні перед відпусткою. А потім знову все, як завжди».
Ірина Хомчук, «ВЗ»
